the painted veil

Joined September 2016
  • Day105

    Titicaca lake

    December 19, 2016 in Peru ⋅ ⛅ -2 °C

    Найбільше високогірне озеро в світі... Друге найбільше озеро Південної Америки. Знаходиться на висоті 3800 м н.м. Я читала дитиною про нього у книгах Жуль Верна, і мені все чомусь здавалось потім, що це десь в Африці. Але це озеро ділять між собою Перу і Болівія. Ми хотіли побачити його з обох сторін, і треба визнати, що болівійська значно живописніша... Але про все по черзі 😊
    Ми приїхали спершу в Пуно - місто в Перу, що лежить біля Тітікаки. Першим ділом пішли до озера. Важко повірити, що в той час, як в Європі на цій висоті одні льодовики, тут лежить собі величезне озеро, хоч виглядає взагалі як море.
    Ще однією річчю, про яку я колись читала про це озеро, це плаваючі острови Урос. Якби не вони, ми б напевно відразу поїхали на болівійську сторону. І хоч я й читала, що вони стали дуже туристичними, але не відвідати їх я не могла. Це просто щось з мого дитинства, що я уявляла, коли лягала спати, чому я не могла надивуватись і в той час була майже впевнена, що цих островів більше не існує, що це щось з минулого. От ще одна мрія постала перед очима. Треба сказати, що це правда: острови стали надзвичайно туристичними. Індіанці і їх діти випрошують в тебе за будь-що гроші, співають з байдужим виглядом, як щось, що вони кожен день кілька разів роблять, завчені пісні, навіть на англійській, втомлено при цьому пританцьовуючи. Все заради розваги туристів. Тому це виглядало досить штучно. Але самі острови - як з казки! Їх будують блоками з рослин, що допомагають тримати ці острови на поверхні. Коли по них ходиш, все здається, що провалишся крізь них, але ні, все витримує 😊 Кріплять острови якорями, інакше наступного ранку були би вже в Болівії 😃 Жінки показували нам свої домівки (де лиш ліжко, крісло, гачки і телевізор 😁). Світло вони отримують через сонячні панелі, а воду п'ють прямо з озера: вона чиста і смачна. Так кажуть. Але я не ризикувала. Ще на острові є рослини, які місцеві їдять прямо так, сирими. І вони справді смачні. З острова на острів добираються місцеві на власних човнах, які вони називали мерседесом бенцом 😄 Хоча схожі вони на китайських драконів) А ще на кожному острові свій президент.
    Взагалі, вважають, що ці острови виникли внаслідок того, що люди втікали таким чином від інків. Зараз частина ще живе на островах, а частина приїжджає сюди як на роботу)) Бо туризм - їх основний дохід.
    Після цього ми поїхали до Болівії. В містечко Копакабана. Знайома назва? 😉 Саме в честь цього міста назвали знаменитий пляж в Ріо. Ми взяли готель з фантастичним виглядом з вікна на озеро, світанки та заходи сонця тут напевно одні з найкращих, що доводилось бачити... А оскільки через хворобу я тут пролежала нормально часу, то хоч красивий вигляд з вікна тішив. Ніби біля моря. Крістоф в цей час ще поїхав поруч на острів Ісла дель Соль, де теж дуже гарно - фото звідти чудові.
    Read more

  • Explore, what other travelers do in:
  • Day103

    Arequipa & Colca Canyon

    December 17, 2016 in Peru ⋅ ☀️ 21 °C

    Арекіпу називають одним з найкрасивіших міст Перу. І одним з найтуристичніших. Тут почуваєш себе ніби в Європі - красива колоніальна архітектура, люди, які тут частіше схожі зовні на європейців і багато відомих усюди мереж закладів харчування. Тут справді гарно. Це місто називають також світовою столицею альпак)) Ми тут побували на фабриці, де їх хутро перетворюють на одяг, там же мали можливість за невеликі комісійні сторожу погодувати альпак і лам))
    Ще пішли вже традиційно на ринок. Тут він дуже класний. Не проблема знайти скелет немовлят лам, усі можливі органи тварин і всеможливі тварини також, і взагалі - тут повно різного добра! Але найбільше на таких ринках ми любимо секцію фрешів. Тут їх роблять з усіх можливих фруктів і їх поєднань один з одним і іншими напоями. А жіночки за прилавками з гори фруктів змагаються за клієнтів, перекрикуючи одна одну 😊
    З цього міста ми вирушили до Колька каньйону - це другий найглибший у світі каньйон, перший розташований біля нього ж. Краще, правда, його відвідувати 2-денним треком, а не так, як ми - за день на автобусі. Все було досить поспіхом, ну і за день, звісно, не побачиш того, що за 2. Якщо в загальному - нас не вразило. Непогано, але не вау - в тому ж Перу ми бачили набагато красивіші місця. Наприкінці ми були біля місця, де час від часу літають кондори. І одного таки пощастило побачити. Величезний птах...
    Read more

  • Day102

    Rainbow mountain

    December 16, 2016 in Peru ⋅ ⛅ 27 °C

    Ця гора теж належить до речей, які мене захоплювали ще задовго до подорожі. Я часто бачила в різних групах ці нереальні фото і думала, що це десь в Тибеті. Проте це Перу. І це Райдужна гора, або Гора семи кольорів, або Вінікунка - її справжня назва.
    Ми встали близько 3 ранку, щоб її побачити. Я була попереджена про те, що легко не буде. Сходження важке, передусім через висоту. Це кількагодинний трек з висоти 4300 м н.м. до 5060 м н.м. По дорозі ми також бачили поселення індіанців. Я спершу подумала, що це якісь давні руїни. Але ні, так виглядають їх домівки - абияк зліплене докупи каміння. Але ми ще бачили і прекрасні краєвиди по дорозі. Наприкінці я йшла ну дуже повільно, задишка мене доконувала і йти сил взагалі вже не було, а вкінці якраз був найкрутіший підйом. Протягом шляху індіанці пропонували коней для сходження, тому я таки вирішила взяти коника на останній кілометр, бо видохлась. Проте підйом все ж таки треба було подолати самій 😅 Наверху гори, з якої розкинувся вид на Вінікунку, було дуже холодно! Через те, що оточена вона іншими горами з льодовиками, від яких тягнуло пронизуючим вітром. Так холодно мені в Америці ще не було... Довго там витримати неможливо. Після цього ми обоє отримали нежить 😅 І ніби здається: йти важко, на горі дубак - для чого? Але ви тільки гляньте на ці фото. Краєвид приголомшуючий. І фото далеко не передають тієї краси. Це був найкрасивіший гірський пейзаж, який мені тільки доводилось бачити... Шкода, що через холод не могла ним довше насолоджуватися.
    Read more

  • Day99

    Cusco & Sacred Valley

    December 13, 2016 in Peru ⋅ ⛅ 20 °C

    Куско... Столиця Інкської імперії, яка, до слова, напочатку 15 століття була найбільшою імперією в світі. Крім індіанців, інших жителів тут навіть не видно. Місто красиве. Історія тут на кожному кроці. Навіть Subway розташований в старій інкській будівлі. І ще воно дуже туристичне - найбільш відвідуване у Перу, адже це відправна точка до Мачу Пікчу. Відповідно, ціни, порівняно з рештою Перу, - просто небесні. Цілком можна порівняти з західноєвропейськими. І це трохи злить: усі цікаві і важливі пам'ятки в місті і в околицях - платні. Для іноземців, звісно. Місцеві або не платять, або платять мізер. Хочеш піти в церкву - плати. Хочеш подивитись на пам'ятник - плати. Тобто, платне все, вперше таке зустрічаю. Причому в перуанських масштабах зовсім недешево: зайшов в 2 церкви - і 7-10 доларів віддав. На рівному місці. Численні торгаші на головній площі не дають спокою. Найсмішніше, що ті, які підходять до тебе, щоб начебто продати картини, показуючи їх, пропонують траву, і взагалі "у них є все", "збираєшся на вечірку?")) Притому, що на площі купа поліції.
    Вважають, що Куско через свою висоту (3600 м н.м.) і близькість до екватору є містом з найвищим середнім рівнем УФ радіації у світі.
    В цьому місті ми були найдовше за час наших подорожей, оскільки це було нашою базою для Мачу Пікчу, джунглів, Священної Долини та Райдужної гори. Крім того, тут я подавалася на болівійську візу (другу і останню візу для цієї подорожі), яка виглядає ніби неякісна ксерокопія. До речі, щодо консульства. Виглядало в ньому все якось комуністично, включно з консулом. Сам консул спитав мене чи Україна це Росія. Я відповіла, що ні. Він не вгамовувався: але колись була? Я ствердно відповіла. А він: та я питаю просто тому, що якби була, то Вам не треба було би візи, ото й всього. А так, на жаль, потрібно (притому, що в мене були всі документи, віза безкоштовна і отримала я її за 2 години). Мені так і хотілось йому сказати: а Болівія не колонія Іспанії? Але ж колись була? Та я просто питаю тільки тому, що інакше вам не треба було би віз для країн Шенгену чи взагалі мали би ЄС-громадянство, ото й всього. Потім ще консул вирішив пожартувати з іншими аплікантами: "Звідки Ви?" - "З Південної Кореї". - "Не з Північної? Хахахахах". Кореєць так глянув на нього і криво усміхнувшись, відповів: "Ні...". Як сказав Крістоф потім, деякі люди явно не на своєму місці.
    В Куско я зустріла цікавих людей. Мені дуже запам'ятався старший чоловік кубинського походження, який планує невдовзі вперше відвідати Кубу, останнього разу він там був 8-річним. В нього дуже багато родичів по всій Південній Америці, і коли вони збираються разом зі своїми чоловіками/дружинами і дітьми всі разом на Різдво, то це ціла купа людей і завжди дуже шумно. Сам він теж багато подорожує, оскільки джаз-музикант. Проте дуже довго прожив в Нью-Йорку. Останні 5 років живе в Куско і каже, що наразі йому тут подобається. Він має свою туристичну крамницю, розлучений, має дорослих дітей. "Діти хочуть лиш, щоб я був щасливий. І я щасливий, мені добре".
    А ще зустріла індіанця, який говорив зі мною російською! І ще знав німецьку! 😮
    Куско оточене Священною Долиною. Це місця, які не належали до Інкської імперії, але ними володів Імператор або окремі інки. Щоб відвідати найзнаменитіші з цих місць, треба заплатити близько 46 доларів за квиток. Традиційно. Хоч перебування в Куско і так вилилось в копієчку, але не відвідати Священну Долину, будучи тут, ми не могли. Проте випадково вийшло так, що зробили ми це таки безкоштовно.😝 До одного комплексу вело декілька шляхів, а каса лише на одному, ми цього навіть не знали і пішли альтернативним шляхом без каси)) На інші комплекси квитки не дуже перевіряють, тож ми пройшли теж непоміченими, хоч і не ховались, але нас ніхто не дьоргав. Ще інші добре було видно зовні. Справа в тому, що є єдиний квиток на всі ці комплекси. І коли нам вдалось отак випадково побачити перші з них без квитка, то купляти його лише для останнього комплексу за півгодини до закриття теж вже не мало змісту.
    Отже, відомий комплекс в самому Куско - Саксайуаман. Захисні споруди, де відбувалася битва між конкістадорами та інками. Його я свідомо вирішила відвідати без квитка, бо в неті начиталась, що це не проблема і багато хто так робить 😁 Правда, довелось кілька годин йти вгору по не дуже безпечній дорозі для цього.
    Наступного дня ми відвідали відразу решта чотири, які планували. Спочатку поїхали до Чінчеро - комплекс терас, які закінчуються вверху плато, на якому розташована непримітна зовні церква. Проте просто вражаюча всередині! Дивуюсь, як вона взагалі стоїть там така покинута і невідома. В Чінчеро віяло якимось спокоєм. Тут практично не було людей, як не дивно.
    Наступна зупинка - Салінерас. Там ще інки добували сіль. І їх нащадки досі продовжують це робити. Солончаки виглядали дуже живописно.
    Далі - Морей, агрокультурна лабораторія інків. Ще давно я бачила ці концентричні тераси в інтернеті.. І знову це прекрасне відчуття, коли вдається зрештою побачити щось на власні очі. Тут інки вирощували рослини, які ростуть в різних кліматах. Важко повірити, але між найвищою і найнижчою терасами різниця температур може сягати 5 градусів.
    І останнє - зірка Священної Долини - місто Ойянтайтамбо. Воно мені надзвичайно сподобалось! Велика частина містечка має такий же вигляд, як і за інків! Тобто це все ті ж самі будинки, лиш помальовані. І це вражаюче! Тут навіть все ще є люди, які живуть в доколумбійських поселеннях з скелетами немовлят лам чи черепами предків вдома.
    Самі руїни теж вражають! Подібні на Мачу Пікчу. Це одні з останніх захисних споруд, збудовані інками. Саме тут вони програли іспанцям. Коли гуляєш містом, впадає в очі, що вхідні двері до будинків низенькі. Як для хобітів)) Тобто, мені, наприклад, усюди треба було би схилятись. Що дає уявлення, якими ж маленькими були інки. Хоч їх нащадки зараз не набагато вищі))
    Тут ми ще випили традиційної чічі)) Вона мені дуже подобається. Чічу роблять з кукурудзи, вона якийсь час бродить і стає трохи алкогольною, але все ще слабше за пиво. Щось середнє між ним і квасом. Роблять її жіночки в селах чи маленьких містах в Андах, більше її ніде не знайти. Про те, що в закладі водиться чіча, повідомляє намотаний на швабру червоний кульок. Сама швабра стирчить на дверях, так щоб її було видно з вулиці)) Подають напій в величезних бокалах, типу тих, що й Хугарден))
    Read more

  • Day95

    Amazon jungle

    December 9, 2016 in Peru ⋅ ⛅ -4 °C

    Амазонські джунглі можна було відвідати і в інших країнах, в яких ми встигли побувати, і всюди, думаю, був би інакший досвід. Але в Перу - вони найдоступніші, тут найкраще розвинена інфраструктура, тож тут це найпростіше. До того ж, тут знаходиться один з найбіорізноманітніших національних парків в світі - парк Ману. Сезон дощів, який щойно розпочався, насправді не найкращий час для джунглів, найкраще - одразу після нього. Ну але ж вибирати не доводилось 😊 Оскільки ми вже тут, то хотілося в Амазонські джунглі. З позитивного - ціна в цей період менше кусається.
    Гостра проблема Амазонських джунглів - вирубування лісів та ерозія ґрунту в зв'язку з цим. Майже весь парк Ману через це заборонений для відвідування, для цього треба брати у держави спеціальний дозвіл, проте ми так далеко вглиб не йшли. Всього 4 дні і 3 ночі провели там. З нами, крім гіда, були ще дві пари: голландська і голландсько-австралійська. Остання, як виявилось, австралійські дипломати, які рік пропрацювали в посольстві в Лімі. А тепер подорожують перед тим, як повернутись назад в Австралію. І наступного літа, можливо, відвідають нас у Відні.
    Джунглі - це дуже цікавий досвід. Особливо, якщо хороший гід. З нашим нам дуже пощастило! Він був дуже професійним та зацікавленим! Навіть у свій вільний час постійно розказував нам щось. І хоч сезон не найкращий для того, щоб побачити багато тварин, та й взагалі, щоб деяких побачити, треба мати велику удачу (як от ягуара), але тим не менше, виявилось круто!
    В першу ніч ми зупинились в селищі в джунглях. Досить цивілізованому. В той день якраз святкували якесь християнське свято. Але коли глянути на ці святкування, то нізащо не скажеш, шо це має хоч якийсь стосунок до християнства. Воно тут дуже переплелось з місцевими релігійними звичаями, які існували до приходу іспанців, тому швидше нагадує язичницькі ритуали.
    Гід розповідав, що в цих джунглях є і нецивілізовані племена, які часом можуть агресивно поводитись (про це навіть попереджує великий плакат в селищі). Коли сухий сезон, вони деколи спускаються на плотах до цього селища і спостерігають. Деколи в них бувають конфлікти з селянами, бо вони можуть красти щось з городів - в них же жодних знань про гроші і тому подібне. Ті з них, хто таки їздить в село працювати, взагалі не орієнтуються в цінах, тому просто роблять роботу і питають скільки дають за це. І ще вони, спробувавши алкоголь, дуже часто робляться алкоголіками. Самі ходять без одягу, максимум з пов'язками. І коли бачать човен з туристами, махають їм, щоб ті під'їхали до них, але гід каже, що дуже ймовірно, що вони там напоготові зі списами стоять в цей час. Мені би дуже хотілось хоч раз в житті побачити таке плем'я. Але досить часто вони агресивні і не бажають йти на контакт з цивілізацією.
    Також ми були на фермі, де індіанка виходжує тварин, яких знайшли при смерті, пораненими браконьєрами чи немовлятами при мертвих батьках. І видно, як вони її люблять 😊 Там і мавпи, і капібари, і лінивець, і каймани...
    Робили ми і нічні екскурсії. Бо джунглі ніколи не сплять. Це цілодобово живий організм, і в іншу пору дня водяться інші тварини. Вночі постійно щось видає звуки, тож засинати доводиться при них, ну і надієшся, що ніщо не заповзе в лоджію))
    Тут красиво, різноманітність флори і фауни справді дивує. І саме відчуття, що ти в дикому середовищі- теж не передати. Коли бачиш щось незвичне, не можеш повірити що таке є. Як от сором'язлива рослинка, яка скручується вся і закривається, коли до неї доторкаються.
    Птахів чи мавп ми спостерігали часто через телескоп.
    Ще нам тут розказували про основи медицини джунглів, як от сік одного дерева, що зовні не відрізниш від крові, має хороші антибактеріальні властивості.
    Ще ми соком одного фрукта - віто - робили собі тимчасові тату 😁 Сам сік прозорий, і ти спочатку взагалі майже не бачиш, що ти там намалювала, але наступного ранку малюнок проступає, стає синім і тримається 2-3 тижні. Тож я пару тижнів ходила з саморобним тату на передпліччі 😁
    Знову ж таки, фото багато, сюди не влізаються, тож частину закину пізніше в інстаграм.
    Read more

  • Day92

    Machu Picchu

    December 6, 2016 in Peru ⋅ ☁️ 0 °C

    Тут хочу описати детально!
    Почну з добирання 😊
    З Наски ми їхали нічним автобусом до Куско. Взяли найкращий, щоб виспатись і не бути розбитими наступного дня, бо поїздка триває 16 годин... Ну і хотілось випробувати ці автобуси, про які стільки чули 😋 Він був дууууже комфортабельний! Сидіння майже в лежачому положенні, персональні розважальні екрани як в літаках, вечеря і сніданок, два туалети і купа місця! Правда, через аварію по дорозі автобус запізнився на годин 5, приїхавши в Наску в 2 ночі 😕
    В Куско ми провели ті півдня, що нам лишились, акліматизовуючись до висоти (3500 м н.м.) і наступного дня подались в сторону Мачу Пікчу. Добратися до нього можна трьома шляхами: пішки одним із треків, які тривають в середньому 3 дні, автобусом 7 годин, а потім 2,5-3 години пішки, і поїздом - для найбільш лінивих і обмежених в часі 😜 Практично всі ці варіанти ведуть не до самого Мачу Пікчу, а до села при його підніжжі, яке тільки через Мачу Пікчу й живе, - Аґуас Кальєнтес. До нього можливо добратися лише поїздом або пішки, інших шляхів не існує. Поїзд- це надто просто, дорого і туристично. Тому ми роздумували над треком або автобусом і далі пішки. Оскільки всі треки придумані туоператорами і ведуть теж лише до Аґуас Кальєнтес, ми не бачили змісту їх брати, бо те саме можна зробити будь-де в світі. Крім одного. Інка трек. Це оригінальний шлях, яким інки насправді добирались до Мачу Пікчу. І це єдиний шлях, яким туди можна потрапити прямо, а не зупиняючись в Аґуас Кальєнтес, потрапивши за 15 хвилин до відкриття Мачу Пікчу, таким чином побачивши все ще до натовпу людей. Це найвідоміший трек Південної Америки. За 4 дні ходьби ціни варіюються від 500 до 1200 доларів... Кількість людей на цьому шляху обмежується 500-ма людьми на день. Через те, що це дорого, я себе перед тим погано почувала і ми напланували інші треки в Куско, в тому числі багатоденний, тож, щоб вкрай не виснажуватись, зупинились на варіанті автобус+пішки. Автобусом ми їхали 7 годин мальовничою серпантинною дорогою (хоча в Південній Америці я почала ненавидіти ці серпантинні дороги, бо мене тут під час таких поїздок постійно тошнить). Далі вздовж залізничної колії йшли 3 години пішки, роблячи круг навколо Мачу Пікчу, тож могли навіть трохи бачити руїни знизу! Дорога не зовсім безпечна, біля колії часом мало місця, а мости через ріки часто також не дуже безпечні. І хоч поїзд чуєш здалеку, але все одно трохи стрьомно було йти через тунелі: вони й не дуже короткі і місця там збоку колії теж обмаль. Тим не менше, цим шляхом йшло багато людей, в тому числі з дітьми. Колись про нього мало знали, тепер же він стає все популярнішим. Коли йшли в сторону Мачу Пікчу, проїжджав 1 поїзд, а під час зворотньої дороги (яку ми за 2,5 години подолали) - 3. Тож зважати треба обов'язково. Ну і дикі морські свинки теж бігали тут 😊 В сутінках дійшли ми до Аґуас Кальєнтес. До самого Мачу Пікчу з цього села можна дійти або пішки (не дуже простою дорогою зо 2 чи й більше години вверх і 1 год вниз), або автобусом (найдорожча автобусна поїздка в Південній Америці - 20-30 хвилин коштують 12 доларів). Шанувальників в обох варіантів є багато. Ми вирішили вверх піднятись на автобусі, а вниз спуститися пішки. Відкривається Мачу Пікчу в 6 годині, тож автобуси починають курсувати в 5:30. Проте черги людей вишикуються ще за годину до цього. Оскільки зараз несезон, людей небагато, тож нам порадили прийти о 5 до автобусної зупинки, а встали ми в 4 😣 Ми прийшли, а там вже була немаленька черга - всі хотіли побачити Мачу Пікчу при якомога меншому натовпі і зустріти на ньому світанок. І ми зрозуміли, що наші плани поїхати першим автобусом прогоріли. Проте, як ми побачили згодом, це й зовсім не обов'язково! Все добре організовано: лиш їде один автобус, наступний зразу заповнюється і практично відразу теж їде. Тож необхідності стояти вже в 4 ранку в черзі в несезон взагалі немає. Ми поїхали третім автобусом, і коли приїхали наверх, то ще було навіть закрито, бо була 5:50 😊
    Місто Мачу Пікчу було побудоване інками в середині 15 століття. Вважається, це був їх релігійний, політичний і адміністративний центр. Жила тут еліта. Найбільша кількість, яка тут проживала - 750 чоловік, але в несезон значно менше. Іспанці так і не знайшли його (воно й не дивно, адже дуже заховано), тож це одне з небагатьох місць, де сліду конкістадорів немає... Мачу Пікчу хоч і називають "загубленим містом інків", але воно ніколи не "губилось" - вважають, що місцеві завжди знали про нього і час від часу туди ходили місцеві фермери. Проте людству воно стало відоме 105 років тому, коли місцевий житель показав його американському археологу. Так і почалась історія як туристичної мекки одного з 7-ми нових чудес світу...
    Держава обмежила доступ до комплексу, врегулювавши його на рівні 2500 чоловік/день, тож квитки на високий сезон розкупляються, як гарячі пиріжки, за півроку. Ми ж забронювали за тиждень. І на цей день було все ще 2300 вільних місць...
    Сезон дощу тут починається в листопаді, проте часто вже в грудні. Цього року почався за 2 дні до нашого підйому на Мачу Пікчу. Нас це розчарувало, бо ми таки надіялись обійтись ще без дощу. Але, на щастя, у всі ці 2 дні до Мачу Пікчу і день, коли ми були на ньому, дощ випадав лише ввечері, до цього ми мали чудову погоду. Ми вже йшли з комплексу, коли він почався.
    Перед входом на сайт в мене аж мурашки були. Це таке дивне відчуття. І очікування не підвели. Це вражаюче місце, більше, ніж я собі уявляла. І це все високо посеред гір виглядає справді наче загубленим. Я спочатку в екстазі почала блукати і пішла в протилежну сторону (багато шляхів там односторонні, тож не можеш собі розвернутись і піти в іншу сторону - за цим стежать). Наблукавшись, ми повернулись до входу і пішли вже як нормальні люди за вказівниками)) На Мачу Пікчу досі працюють фонтанчики, які в свій час забезпечували інків питною водою.. Ми ще купили квитки на Уайна Пікчу, які розкуповуються ще швидше, ніж на Мачу Пікчу, оскільки там дозволено лише 400 людей на день. Уайна Пікчу - це стрімка гора, яка стоїть відразу біля міста. Звідти робляться ці типові фото з видом на Мачу Пікчу. Підніматися туди були нелегко. Дуже стрімко і чимало місць, звідки можна зірватись вниз. Там теж є інкські руїни. Часом підйом був майже вертикальний і ти вже повзеш, а не йдеш. Але вигляд на Мачу Пікчу - винагорода за це. Поруч розмовляли росіяни - мама з донькою: "Мам, стань по-другому, так ничего не видно, тебе не поверят, что ты здесь была". - "Ничего, мы докажем!".
    Коли потім дивились знизу на цю гору, не могли повірити, що ми були на самому вершечку... Гора виглядає дуже неприступною. Я спочатку навіть не могла повірити, що на неї можливо забратися. Потім ми піднялись на іншу гору - Учуй Пікчу - вона менша і ближче до Мачу Пікчу. Вигляд звідси теж чудовий. Наверху ми були одні, а потім піднявся ще дуже милий хлопчик. Виявилось, мексиканець, на свій вік непогано говорить англійською, що мене трохи здивувало. Я старалась відповідати іспанською, а він такий вкінці: "Не говорите іспанською, та?" Обламав мене так, аж обідно стало 😀😅 Потім піднялась його сестра і ледве дихаючі батьки 😁 Мама така до нас: "Це вже все??" Ми такі: "Та, це все". Вона така знов: "Що, серйозно?" 😄
    На території сайту багато лам, які часто труться об відвідувачів (щось їх там кусає, здається 😄) і люблять неочікувано пробігати мимо всім стадом 😁 Ще бігали дві білки або щось на них схоже)) Ну і ще ми бачили маленьку чорну змію, я навіть не зрозуміла відразу чи це змія, чи великий черв'як)) Тут ще багато орхідей. І водяться ведмеді, але їх, звичайно, важко побачити. До того ж, цей вид на межі вимирання.
    В самому кінці піднялись на іншу частину Мачу Пікчу, звідки теж розкинулась типова панорама, яка виглядала просто фантастично! Стоїш і не можеш повірити в те, що бачиш. Думаю, до мене досі не прийшло розуміння побаченого. Тішить, що людей справді було небагато!
    Вкінці ми пішли ще до Мосту інків, що теж знаходиться на території сайту. Історично було два шляхи добирання до Мачу Пікчу: Інка трек і оцей - Міст інків, який проходить біля обривистої скелі і сам Міст для відвідувачів закритий. Навіть дорога до нього не дуже безпечна: вузька, без паркану, а внизу стрімкий обрив. Недаремно перед входом до нього і до Уайна Пікчу реєструють всіх: кожен записує час, коли заходить і підпис, а вкінці - час, коли виходить і підпис. А внизу біля підніжжя Мачу Пікчу - капличка з квітами і іконами, присвячена людям, які загинули під час відвідин цього місця.. Мені здається, що серед усіх нових 7 чудес світу, до цього добратися найважче. Порівняти хоча б з Колізеєм, в кількох метрах від якого - станція метро 😄 Отак, змучені, але щасливі, пішли ми пішки вниз в супроводі собак. Почав падати дощ і йти було досить складно, бо слизько. Крім того, я відчула, як в мене тремтять ноги від постійних сходжень в цей день, але ці ноги мене таки донесли до Аґуас Кальєнтес 😄 11 годин ми провели на Мачу Пікчу. При бажанні там є ще чим зайнятись, але вже нема ні сил, ні часу вкінці. Особливо сподобалась індіанка, яка в традиційному одязі фотографувалась на фоні Мачу Пікчу. Я в той момент ніби в минуле потрапила. В мене тут часто таке враження.
    П.С. В мене дуже багато гарних фото, але тут лише 6 вміщається.
    Read more

  • Day89

    Nazca lines

    December 3, 2016 in Peru ⋅ ☀️ 30 °C

    Сьогодні ми в Наска! Та, це саме тут ці відомі лінії! Я не пам'ятаю, з якого часу мріяла про них, читала про них і якось навіть не думала, що колись таки побачу власними очима!!! Варіантів побачити їх є два: з вежі і з літака. З вежі мало що видно: вона невелика, та й малюнки розкидані. Тому ми вирішили глянути з повітря! Колись було багато аварій за участю цих літаків, оскільки не надавалась достатня увага безпеці, та й ціни були дешеві, тому економили на всьому. Зараз же це абсолютно безпечно, все дуже професійно і на високому рівні. Перед цим я начиталась, що через дуже маленькі розміри літаків (на пару людей буквально), через те, що літак сильно нахиляється то на одне крило, то на інше(щоб показати малюнки краще), через сильну турбулентність в цій місцевості практично всі люди на борту блюють. Один чоловік написав, що під час його польоту блювала половина людей, а інший написав, що коли він летів, то з 12 чоловік лиш 3-є було при тямі 😂 Оскільки я тут постійно маю шлункові проблеми, то зрозуміла, що я перший кандидат на блювання))) Рекомендують летіти зранку, коли повітря спокійне, на голодний шлунок і після прийому протиблювотних препаратів 😂 Летіли ми справді десь о 9:30, нічого не ївши і з запасом таблеток граволу))) Оскільки в аеропорту ми мали провести десь годину чи й півтора, поки пройдемо всі процедури перед польотом, я собі розрахувала, шо таблетку ще встигну випити, щоб вона подіяла. Але я ж не думала, що ми вже за 15 хв сидітимемо в літаку.... Про фармацевтичну допомогу моєму шлунку можна було забути. Але турбулентності не було взагалі! Тільки коли ми з крила на крило дуже перевалювались, то трохи лоскотало))) Але можна було повністю зосередитись на лініях! В літаку, крім двох пілотів, поміщалось ще 6 пасажирів, але нас було 5: ще польська пара і китаєць. Всіх перед польотом зважують і розсаджують в кабіні згідно ваги. Тому китаєць сидів сам в хвості:)
    І нарешті щодо ліній. Я не маю слів. Не знаю шо сказати. Я просто розплакалась в літаку, коли дивилась на це чудо. Хто? Коли? Як? Для чого? Я досі не прийшла до тями. Мрії здійснюються.
    Read more

  • Day88

    Huacachina

    December 2, 2016 in Peru ⋅ ⛅ 12 °C

    Зупинились в місті Іка. Як писалося в гіді: "Відвідини цього міста - це як зустріч з батьками твоєї половинки - веселого мало, але треба" 😁 Місто й справді нічим непримітне, але воно служить базою для бажаючих відвідати оазис Уакачіна, що лише в 15 хв їзди, тому треба 😁 В хостелі нам попався дуже енергійний рецепціоніст, який любить дуже багато говорити, жартувати, сміятися і жестикулювати 😀 Там ще маленька колекція грошей з різних країн, які лишали гості - та й ми теж лишили для колекції - панамські бальбоа, євро і гривні)) Він так тішився, але як почув як називається наша валюта, то ледве повторив)) Вчить німецьку, тому старався закидати німецькі співця часто, а вкінці, коли ми прощались, спитав як буде українською па-па. Я йому сказала, і він такий: "Ого, це так легко? Як тато іспанською! Я думав зараз буде знов щось важке" 😀
    Після обіду, коли впала спека, ми поїхали в пустелю. Це так дивно: ще буквально недавно стояла й цокотіла зубами біля льодовика, а тепер їдемо в пустелю. Дуже різноманітна країна! Тут ми їхали автом (хоча воно й не схоже на нормальну машину: шось середнє між джипом і машиною для гольфу)) ) по дюнах і від цього аж перехоплювало подих))) Дюни немаленькі, і коли ми скатувались з величезних вниз - це був як атракціон))) Всі так верещали як ненормальні))) Але було дуже весело, хоч і потрясло добряче))) Ще ми мали посендбордити, але замість того, щоб стояти на дошці, ми лежали на ній))) І так катались з високих дюн)) Було дуже весело, але трохи стрьомно напочатку, коли бачиш наскільки похила дюна)) З однієї з дюн можна побачити весь оазис Уакачіна, як з тих картинок в інтернеті. Вражає, як посеред мертвої пустелі такий куточок життя з водою і рослинами. Ми провели сонце і поїхали далі.
    Read more

  • Day87

    Islas Ballestas

    December 1, 2016 in Peru ⋅ ☀️ 22 °C

    Поїхали до міста Піско, щоб побачити ці міні-Галапагоси - острови Бальєстас, на яких живуть тюлені, пінгвіни, купа різних риб і птахів. Сам тур дуже туристичний, аж занадто як на мене. Проте сама поїздка класна! Я вперше побачила цих тварин в диких умовах! І взагалі, тюлені такі милі і вміють кричати як люди! Нам деколи здавалось, що то справді люди за борт випали і кричать))) Тварини дуже звикли до людей і взагалі не мають страху перед ними)
    Поки їхали до островів, проїхали мимо знаку на пагорбі, який називають "канделябром". Досі невідомо хто, коли і для чого його створив. Але дотримуються думки, що цей знак не належить до ліній Наска, бо відрізняється від них. Побачимо 😊
    Read more

  • Day85

    Lima

    November 29, 2016 in Peru ⋅ ☁️ 21 °C

    Нам не радили тратити багато часу на столицю, але це ще раз доказало, що смаки у всіх різні. Нам Ліма дуже сподобалась! Це величезне місто з 10-мільйонним населенням (у Перу всього десь 30 мільйонів, тобто, кожен третій перуанець - limeño, як вони себе називають). Ну ми, звісно, не були у всій Лімі, лиш у декількох районах, той, де ми жили- вважається найкращим, і там справді нам сподобалось. Центр столиці - просто надзвичайний, ми коли вийшли на головну площу, аж роти повідкривали. В той час були якраз протести проти новообраного президента Кучинські (син польського єврея), який переміг на виборах з 0,12% відривом. До речі, помітили наскільки поляризоване суспільство зараз у всьому світі?
    І в той же час в президентському палаці була зміна президентської гвардії - щодня о 12 годині. Прямо як в Лондоні))
    Ми взяли тут безкоштовний піший тур по місту, який розтягнувся аж на 5 годин і включав ряд туристичних магазинів, де нам пропонувалося шось спробувати і купити. Тому, хоч і було дуже цікаво, але це трохи напрягало. Ще ми сходили в нашому районі в парк Кеннеді, який називають ще парком котів))) Це як з парком ігуан в Еквадорі - їх повно на кожному кроці))
    Взагалі атмосфера в місті дуже міжнародна, тут повно відомих закладів, багато білих іноземців, що тут живуть, і взагалі саме місцеве населення більше біле. Я себе тут почувала, ніби в якомусь європейському місті. От більше через цю атмосферу мені й сподобалось місто, зокрема наш район, думаю, там й справді приємно жити)
    Наступного дня ми поробили всякі побутові речі і пішли до одного парку. Він дуже красивий, купа фонтанів - танцюючих, різних форм, взагалі всяких! Ми там взагалі забули за час і мало не запізнились на автобус))
    Read more

Never miss updates of the painted veil with our app:

FindPenguins for iOS FindPenguins for Android