Unicauca-FIET-1

В Попаяні ми вирішили випробувати airbnb. Шукаючи помешкання, ми були трохи в шоці, що воно знаходиться в трущобах)) Думаю, там ще ніколи не зупинялись іноземці)) На зустріч нам йшла жінка і вона така: "О, це ви з Швейцарії?". Ми: "Ні, з Австрії", вона така: "А, ну чи з Австрії" (Крістоф вже звик, що Австрію плутають з Австралією, тут часто ще плутали з Німеччиною, тепер от з Швейцарією, а одна інтелектуалка зі США взагалі видала: "Повтори, звідки ти? З Арменії?" Але ця ж американка питала, чи Україна це частина Росії, а коли Крістоф почав розповідати про окупацію частини України Росією, вона сказала: "А, а вам це не подобається? Вам подобається бути незалежними?" Facepalm 😩 А взагалі для більшості достатньо сказати, що ми з Європи, бо про Австрію і Україну мало хто тут чув). Виявилось, що це якраз хазяйка нашого помешкання. Правда, як ми дізнались, її дочка, через яку ми контактували через сайт англійською, не живе в цьому місті, а її батьки - виключно іспаномовні (якщо не враховувати "good morning", "good night", "good" і "thank you" її тата). Жінка повела нас до свого дому. Всередині все було сучасно облаштовано; крім неї і чоловіка, там жила ще їх молодша донька (на вигляд років 11) і кішка. І хоч нам не завжди вдавалось порозумітися, вони дуже старались, шукали англійські фрази в інтернеті, нас постійно пригощали кавою, зранку зробили сніданок, а ввечері навіть пригостили вечерею, постійно перепитували, чи нам ше щось треба, чи ми не голодні, дали купу покривал, щоб нам вночі не було холодно, коли ми сказали куди хочемо поблизу поїхати, вони відразу почали шукати всю інформацію, яка в них була дома, про ці місця, дали поради. Після прогулянок аж хотілось повертатись до них, бо тебе огортають такою турботою і теплом. Ми ще спитали чи безпечно йти ввечері в них по району, жінка сказала, що так, лиш щоб ми не показували телефони, крім того, вона нас може забрати біля головної дороги. Але судячи з розмов зі своєю донькою, вона збиралась її за нами послати. Нам якось стало незручно, що нас "охоронятиме" маленька дівчинка, тож цією пропозицією ми не скористались 😃 І коли ми їхали геть, то запропонували й підвезти нас) Словом, дуже гостинні люди.
Саме місто називають "білим", бо в центрі вся історична архітектура білого кольору. Ми потрапили сюди на Хелоуін, який тут дуже навіть святкують, тому в центрі була купа людей в найкреативніших костюмах, навіть собаки були переодягнені.
Наступного дня ми поїхали в містечко Сільвія, що неподалік. Там цього дня якраз мав бути індіанський ринок. Коли приїхали, були вражені! Центральна площа була заповнена індіанцями в їх національних костюмах. Ми пішли на ринок, який чимось нагадував наш український 😄 Там продавалось все, що можна! Ми там пообідали (навіть не отримали після того проблем з шлунком, на диво) і спробували ще смажений поцукрований кокос - це дуже смачно, хоча з кокосом напевно все смачне, особливо мені ще сподобалися кокосовий лимонад і рис.
Ми ще ввечері побродили по Попаяну і послухали вдома разом Шакіру (вона напевно мало не національна героїня, навіть пам'ятник їй стоїть в рідному місті Баранкія).
Далі - їдемо на східний південь Колумбії, який через джунглі, погані дороги і сполучення, не частий напрям для туристів, чомусь про нього рідко пишуть, але коли я почала шукати інформацію, то виявилось, що там і пустеля є, що є спадщиною ЮНЕСКО і багато доколумбійських місць, і національні парки. Але часу в нас обмаль, тож ми відвідаємо тільки одне з них. Я тепер дуже розумію, коли люди пишуть, що подорожували 3 місяці по Колумбії, але їм все одно не вистачило часу все побачити. Це надзвичайна країна! Тут стільки всього, на будь-який смак: море, океан, гори, вулкани, пустелі, острови, річки-озера, термальні джерела... І тепер я бачу, що типової колумбійської зовнішності нема: бо це і індіанці, і чорні, і білі, і зрідка азіати, і всі можливі кольори і зовнішні риси, які виникли після поєднання всіх трьох.Read more