Ensenada de Santa Catalina

Наступна зупинка: Санта Каталіна. За 40 км до неї ми застряли. Був вечір і автобуси вже не їздили. І ми вирішили спробувати добиратися автостопом. Якби і тут глухо було, то взяли би, звичайно, таксі, але вирішили таки спробувати. В потрібну сторону не їхало майже жодної машини. А ті кілька, що їхали, на нас не звернули уваги. І тут всього через 20 хв зупинилась машина. Всередині був старший чоловік-водій, ще один чоловік і жінка з двома дітьми. І вони взяли ще й нас з двома великими рюкзаками, ми якимось дивом помістились 😃
І тут на півдорозі машина зупиняється біля якогось сміттєзвалища, жінка виходить і відкриває багажник. Ніхто нічого не каже і не пояснює. Моя уява тут так розігралась, я вже придумала кілька сценаріїв подальшого розвитку ситуації, але жоден з них мене не тішив. Я вчепилась в Крістофа і подумала: "Ну все, приїхали, наподорожувались". Жінка взяла з багажника шось важке і пішла в сторону сміттєзвалища. То були всього лиш кульки зі сміттям. Я видихнула. Але наступні речі, які трапилися, були напевно найбільшим збігом в моєму житті. Чоловік спитав звідки ми. Зазвичай Крістоф каже, що з Австрії, а я доповнюю, що я з України. Але деколи, коли знайомство явно дуже короткотривале, а я не маю сил чи бажання розказувати всю історію (бо всі переважно питають як сталось, що ми з різних країн), то я нічого не доповнюю. Так було цього разу. І тут хвилин через 5-10 я чую від цього чоловіка в розмові з іншими пасажирами слово "Чорнобиль". Я думаю: "О, якесь іспанське слово звучить як Чорнобиль". Але потім бачу: він відкриває на телефоні статтю про Чорнобиль і читає всім вголос. Я не могла повірити, що таке буває. Я йому потім сказала, що я власне з України і показала на карті де я в Україні живу і де знаходиться Чорнобиль. Але я була просто приголомшена таким збігом. Скільки є шансів, що таке могло співпасти? Виявилось, він вивчає екологію. А потім він почав розказувати про лікування малярії, різні види москітів і властивості тетрацикліну. Я знов відкрила рот. Як таке можливо?? На москітах він знався тому, що це його вузька спеціалізація. Отак ми доїхали.
Ночували в хостелі, який належить двом французам. Це було дно. Дно гігієни 😢. Мені було дивно, що хостел належав європейцям. Я аж розплакалась, бо очікуєш нарешті прийняти нормальний душ, якихось більш-менш умов, а не бруд повсюди, навіть брудну білизну і відсутність мила. Але я розумію, що нас може очікувати попереду ще багато подібних місць і не можна в першій же країні розкисати. Проте навіть Крістоф сказав: "Боже мій, видно, що хостелом керують два чоловіки".
Наступного дня ми пішли серфити. Це було для мене вперше, для Крістофа вдруге. Хвилі були просто чудові. Нам дууууже сподобалось. Правда, сил забирає це чимало. Ну і шкіру ми об дошку теж подерли, недивно чому серфери носять неопреновий костюм на все тіло.
Наступного дня поїхали човном разом з двома німецькими парами на острів Коіба. Це і було, власне, нашою метою приїзду в Санта Каталіну. Коіба - це національний парк, води якого дуже багаті на різні види риб та інших тварин, що там водяться. Кажуть, половина видів, що там живуть, не відомі науці. Ще цей національний парк називають Галапагосами Центральної Америки. Це було справді неймовірно! Ми бачили всеможливих риб різних кольорів, досить таки великих морських черепах, дельфінів, а деякі бачили ще маленьку акулу. І вони всі так близько і їх так багато! Єдина неприємність- медузи. Їх багато і зовсім не видно, вони дуже маленькі і дуже боляче жалять, заставляючи плисти швидко назад на острів чи човен 😓. На нас і так полишались сліди від серфінгу, а тепер ще опіки від медуз. Ну і пара укусів москітів розбавляють цю чудову картину😤. Отак, чухаючись, ми їдемо назад в Панама сіті. Звідти у нас завтра літак (швидше за все, "кукурузник") до кордону з Колумбією...
П.С. фото будуть, можливо, пізніше.Read more