Your travels in a book

Learn more

Get the app!

Post offline and never miss updates of friends with our free app.

FindPenguins for iOS FindPenguins for Android

New to FindPenguins?

Sign up

Bolivia

Curious what backpackers do in Bolivia? Discover travel destinations all over the world of travelers writing a travel blog on FindPenguins.

Most traveled places in Bolivia:

All Top Places in Bolivia
  • Heute morgen für 1 Stunde später eine 3-Tages-Tour durch die Salzwüste und den Nationalpark gebucht. Geil. Sachen fix in kleinen Rucksack gepackt, Wasser und Klopapier gekauft und los gings.

    An dieser Stelle muss man sagen: Wir könnten jetzt, nach der Tour, eigentlich nach Hause kommen, denn wir haben alles gesehen was wir unbedingt wollten - aber hey machen wir nicht.

    Also hier ein Ratschlag fürs Leben: Fahrt in die Salzwüste von Bolivien. Sowas habt ihr noch nicht gesehen und es gibt nichts vergleichbares. Ein vor 10.000 Jahren ausgetrockneter 10.582 qkm großer See, der nun eine weiße Salzwüste ist. Teilweise mit einer 2 cm tiefen Wasserschicht bedeckt. Ist derbe salzig, haben natürlich mal probiert. Die dünne Wasserschicht spiegelt den Himmel 1:1 und das ergibt ein unglaubliches Bild. Überzeugt euch selbst von den Bildern.

    Begleitung in unserem 1994er Toyota Geländewagen hatten wir von dem Chilenen Pedro, den Holländern Annik und Roder, unserem Hamburger Lukas und natürlich dem bolivianischen Fahrer Fabienne. Und heute das erste mal Lama gegessen, schmeckt wie lecker Lamm.
    Read more

  • Heute morgen sollte es um 8 Uhr mit dem Bus nach Uyuni, Bolivien gehen. Es ging dann 8:30 Uhr los, dafür sind wir dann auch 2:15 Stunden später angekommen. Yeah. Übergang von Chile nach Bolivien war mal wieder ein Spektakel für sich. Organisation und Struktur 0 Punkte. Da kann man nur den Kopf schütteln. Aber sind sicher im Hostel mit vollen Blasen angekommen. Und das Schönste: Hier hat jemand in unserem Zimmer gewartet! Unser Freund Lukas aus Hamburg. Ein Stück Heimat für die kommenden Reisetage. Wir freuen uns!Read more

  • Nach einer Nacht in einem Salzhotel im Nirgendwo ging es um 7 Uhr in den Nationalpark mit dem schönen Namen "Reserva Nacional de Fauna Andina Eduardo Avaroa". Hier gibts schöne Vulkane, Seen, Flamingos, Albatrosse und Berge die bis zu einer Höhe von 5.000 Metern mit einem Toyota Land Cruiser befahren werden können. Auf den 5000 m wurde neben Dampf spuckenden Geysiren mitten in den Wolken spontan eine Schneeballschlacht gegen ein französisch-chilenisches Team ausgetragen.
    Von unseren 3.700 m Ausgangshöhe ist das schon ne Ansage und geht auf die körperliche Verfassung. Herzlich Willkommen Höhenkrankheit. Abhilfe schaffen hier Kokablätter. Teilweise illegal aber hier ok. Ein ebenfalls toller Tag mit schöner Natur geht in einem ziemlich miesen Hostel ohne Strom und ohne fließend Wasser bei 5 Grad im 6-Bettzimmer mit langer Kleidung unter 3 Decken zu Ende. Für Julia inklusive Fieber und Schüttelfrost. Gute Nacht.

    26.02.2017
    Und wieder um 6 Uhr aufstehen, um um 7 Uhr pünktlich mit der Crew loszufahren. Bereits um 9 Uhr wird sich von einem Großteil verabschiedet, der über die chilenische Grenze möchte. Für uns geht es jedoch zurück nach Uyuni. Nach viel Natur gucken und einigen Kokablättern später kommen wir 17 Uhr wieder in der Kleinstadt an. Unser Fahrer Fabienne war auch sichtlich happy daheim zu sein, nach der ganzen Fahrerei. Nach einer Familienpizza und einem erneuten Abend ohne WLAN ging es dann auch ins Bett.
    Read more

  • Pour la premiere fois depuis plus d'une semaine, nous avons eu le plaisir de dormir dans un lit (non, je ne rajouterai pas "vrai" devant) en dortoir et nous sommes plutôt bien reposées. Comme convenu, nous arrivons à l'agence entre 10.30 et 11h, après quelques emplettes au marché d'Uyuni pour notre petit déjeuner , parées de tous nos vêtements chauds. La dame de l'agence nous fait patienter en nous expliquant que l'on attend les 4 touristes avec qui l'on va partager le 4×4. Au bout d'une bonne heure et demi, nous rencontrons enfin ceux avec qui nous allons partager ces 3 jours intenses: volontaires allemandes de 18 ans, Laura et Pia, et un couple atypique hongro-slovaque, Patricia et Sébastien qui parlent russe tous les deux et se sont rencontrés en Estonie deux ans et demi auparavant.
    Dès le début, on sent que l'on n'a pas forcément affaire à des rigolos comme l'étaient nos Jojo, Ludo et Sylvain. Mais après tout, on est surtout là pour découvrir les merveilles du coin, et puis peut être que l'on attend trop dès le début et qu'après ça se débloquera...Notre chauffeur/guide, quant à lui, se présente lorsque l'on arrive à la première étape, c'est à dire un cimetière de trains. Lui non plus n'est pas fou fou mais il nous explique gentiement le programme de la journée et nous laisse à nos trains.
    Ce musée à ciel ouvert/station de trains désaffectée/passage obligatoire du bon toutouriste ne nous emballe pas mais ca nous fait un bon petit terrain de jeux le temps d'une demi heure.

    Notre arrivée dans le désert du Salar est spectaculaire: dans la voiture, le silence règne, et nous sommes tous bouche-bée. Nous roulons dans cette immensité de sel, d'une pureté incroyable. On croirait à un autre monde, tout est blanc, tout est calme. Au début, il y a quelqu'autres 4×4 autour de nous, ainsi qu'un tracteur qui ramasse du sel destiné à la consommation humaine.
    Puis notre chauffeur nous emmène dans un lieu où se trouve un ancien hôtel de sel (transformé en musée suite à des problèmes avec l'eau, du au sel). Dressés devant le musée se trouvent les drapeaux du monde. Il s'agirait d'une initiative de touristes qui auraient planté le drapeau de leur pays...d'autres auraient suivi le mouvement.
    La partie intéressante commence lorsque l'on quitte ce dernier lieu. Nous nous retrouvons seuls au monde tous les 7 au beau milieu du Salar et mère nature nous met des claques. Elle nous dit, à Anne et à moi: "Vous pensiez que c'était fini? Que je n'avais plus rien à offrir de magique, de spectaculaire? Eh bien vous pensiez mal! Que vos yeux, votre corps tout entier, votre esprit, se souviennent de ce sel sans fin car vous êtes incroyablement privilégiées d'être témoins de mon travail. Il vous faudra plus d'une vie pour voir tout ce que j'ai achevé !"

    Notre guide nous aide à mettre en scène des photos qui jouent avec la perspective, puis nous revoilà partis vers d'autres horizons.
    Nous traversons le désert et apercevons toujours au loin nos fidèles montagnes, surplombées de nuages épais et si bas qu'on croirait pouvoir les toucher. Le ciel se reflète sur l'eau qui inonde le sel.
    Ce n'est plus un paysage, cest une poésie, un rêve...on dirait le paradis comme on me l'a décrit quand j'étais petite. Marcher dans les nuages, garants dun silence impeccable...
    Bon, dans la réalité, il s'agit aussi de se geler le cul au beau milieu de nulle part et de se mouiller les pieds sans aucune certitude que tes chaussures sèchent dans les trois jours qui suivent.

    Nous sortons du desert de sel et nous arrêtons dans un endroit peuplé de cactus en tout genre. Poilus, veineux, verts, jaunâtres, en forme de sexe gigantesque, ou comme une main qui fait un doigt d'honneur, il y en a pour tous les goûts.
    Après ce nouvel épisode poétique et cette belle journée remplie de surprises, nous faisons escale pour la nuit dans un hôtel de sel qui se trouve dans un bled. Nous sortons de la voiture sous des trombes d'eau, quel pied! Attention: chambre pour deux avec salle de bain (non) privée (faut pas pousser non plus) avec à nos pieds...du SEL! Et les murs? Faits de sel! Et nos couvertures? Faites de sel!...mais non enfin.

    Fin de la journée, dîner de folie avec notre groupe de comiques, Anne et moi faisons un sketch pour s'auto divertir un peu.
    Je n'ai jamais dormi si prêt du sel, merci journée de sel!
    Read more

  • Après avoir failli rester enfermée dans les toilettes du bus (sans lumière et dont l'odeur en ravirait plus d'un), je me suis endormie dans mon sac de couchage en rêvant de Bolivie, la tête pleine de souvenirs chiliens.

    Le jour se lève et j'aperçois à travers la fenêtre crasseuse des paysages toujours désertiques avec ces chers volcans au loin.
    Nous franchissons la frontière vers 9h30 et attendons sagement notre petit tampon de sortie de territoire.
    Avec nous, deux chiliens de 19 et 20 ans Martin et David, que nous avions rencontrés dans notre camping paradisiaque de San Pedro. Il sont tous deux étudiants et sont en vacances pour quelques jours. Après San Pedro, ils veulent découvrir le désert du Salar comme nous, avec un tout petit budget.

    Nous sommes juste derrière eux dans la file d'attente pour s'entretenir avec les douaniers chilien (très sympathiques pour des douaniers). Cependant, je constate que quelque chose se déroule anormalement. Je vois la tête du douanier face à Martin se secouer de gauche à droite et le pauvre petit chou se mettre la tête dans les mains. Pour faire court, le passage à la frontière lui est refusé du à un "crime" passé..à savoir petit deal de Marie Jeanne. Le pauvre Martin avait pourtant pris ses précautions avant de partir, il avait été voir la police pour savoir s'il y avait un risque qu'on lui refuse l'entrée sur le territoire bolivien.
    Les deux amis ont donc décidé que David continuerait sa route seul. Le bambin avait la mine bien triste alors Anne et moi avons fait notre possible pour dire un maximum d'imbécibilités pour lui changer les idées.
    Nous remontons dans le bus après avoir profité de la gentillesse des douaniers et nous arrêtons à ce qui semble être le bureau d'immigration. Nous sortons toutes nos affaires du bus pour que les sacs puissent être fouillés par la police bolivienne. Suite à notre joli tampon décoratif bolivien sur notre passeport, nous ouvrons nos sacs à moitié sur une table. S'ensuit une fouille inutile. Les 5kg de cocaïne que j'aurais pu cacher dans mon sac seraient passés comme une lettre à la poste.
    A plusieurs reprises, le chauffeur du bus demandera aux passagers de descendre pour que celui ci puisse passer dans des endroits un peu délicats sur la route (photo à l'appui).
    Avec un peu de retard, nous arrivons à Uyuni en début d'après midi, et c'est un vrai dépaysement! Les boliviens sont tous en vêtement traditionnels, on se croirait dans un film!
    Nous nous mettons tous les 3 (avec notre orphelin) en quête d'un hôtel pas cher (enfin!!). Nous trouvons un lit en dortoir correct avec douche CHAUDE!
    Nous découvrons à Uyuni ce bout d'Asie en plein coeur d'Amérique latine et c'est merveilleux. Au marché, on achète des fruits pour quelques centimes, les rues ne sont pas si propres, ça grouille. Tout ce qu'on aime ! Ça vit!
    Nous réservons ensuite un tour pour 3 jours puis craquons sur des paires de chaussettes chaudes!
    Le soir, nous observons les groupes danser et jouer à l'occasion du carnaval!

    Bolivie, nous t'aimons déjà!
    Read more

  • La Paz

    Lapaz has a reputation of being one of the worlds most dangerous cities

    We were making a swift-as-possible stop here - but didn't want to leave without knowing a little more about this pumping city

    We decided to go on the walking tour - we looked out for guides with red tshirts - the back of their tshirts quoted 'I survived the worlds most dangerous city walking tour'' glup! 😳

    Usually these walking tours are free - but the Bolivian government is if the view that no tourist activity should be free - and so a fixed fee (though it was totally worth it!) is required on top of tips

    First we were told about the worlds most craziest prison (the entrance to which were only a few meters away 😳) I'm not going to say much about this prison 'San Pedro Prison' as my version won't do it justice (pun-intended) there is a book made about this prison called 'marching powder' also due to be made into a film by Brad Pitt

    We were then told about 'Choletas' the Bolivian traditionally dressed women (Bowler hat 🎩, two long plaits on either side, a whooshing long skirt)

    The bowler hat is actually from England (thanks to Charlie Chaplin) the hats made were two small for the gents heads (Bolivian are known to have potato shaped heads) and so the big order of bowler hats were palmed off as a fashion accessory for Bolivian women (it still did not fit their but simply rests on top of their heads

    The whooshing skirt is to accentuate the child-bearing hips whilst lower calf of 'Cholettas' being reserved those worthy

    Apparently, there is quite a skill involved when woo'ing a 'Choleta' using hand mirrors to dazzle to chasing them through the fields

    But you don't want to cross the wrong side of a 'Choleta'. Some are known to be competing in the 'Choleta wrestling 🤼 match' which you can attend (two times per week)

    We were given a history of Bolivian politics... this is definitely one to read up on.

    The 'witches market' is also another area we visited - this is mostly a tourist attraction with streets lined with tourist merchandise but also items simpler to those that we came across in Arrequipa (skeleton of baby llama) potions and powders of alsorts.

    Again, there was a lot of importance on Pachamama (Mother Earth)

    The tour also included a visit to the market stall where we tried this delicious mashed potato balled with cheese filling and fried - Hmmm!

    This was it for our tour in Lapaz... it was a crazy busy city but given its reputation - we didn't want to hang out there for too long

    Next stop - overnight bus to, Uyani, Bolivia 🇧🇴
    Read more

  • Ми приїхали в Короіко, бо хотіли зайнятись тут рафтингом. Але виявилось, що наразі на дорозі, що веде до річки, ведуться ремонтні роботи, тому рафтинг можливий лише в неділю, коли в робочих вихідний. А ми приїхали в Короіко в середу... Чекати там до неділі, звісно, не мали наміру, тож вирішили зайнятись чимось іншим. Чимось іншим виявився зіп-лайнінг (не знаю як по-українськи правильно, дивіться фото 😊) - катались по такій собі дротяній канатній дорозі, яка веде вниз, де ти береш розгін, а потім трохи вверх. І таких було у нас 3 покатушки :) Під час катання швидкість досягала 80 км/год. Спочатку було страшно, але потім - такий кайф!Read more

  • Der letzte Tag unserer Offroad-Tour im Altiplano führt uns in die Salar de Uyuni, die größte Salzwüste der Welt. Ein unvergleichliches Erlebnis und kaum mit Worten zu beschreiben.
    Es war ein großartiges Abenteuer aber auf eine Dusche am Abend freuen wir uns doch.
    Einen Wermutstropfen gibt es dennoch, am zweiten Tag hat unsere Kamera den Geist aufgegeben und seitdem müssen die Handys herhalten. Mal sehen ob wir irgendwo eine neue her bekommen.Read more

  • Католицьке Різдво ми провели з місіонерами. Крістоф познайомився з одним з них, коли був на острові Ісла дель Соль, що на озері Тітікака. І той запросив нас до них у Вілоко на Різдво, якщо падре дасть згоду. Падре Антоніо таки не був проти, і ми поїхали. Якщо провести лінію по карті від Ла Пас до Вілоко, то між ними 75 км. Проте дорога йшла серпантином поміж горами і фактична відстань була десь 250 км. Проте їхали ми 7 годин!!! 😲😲😲 В Болівії таке потім з нами ще траплялося... Смішні відстані їдеш скажену кількість часу. І дороги погані поміж горами, і автобуси старі, і водії можуть багато пауз робити (хоча частіше навпаки - доводиться просити зупинитись, щоб сходити в туалет). Так мало того, з цього часу я 2.5 години стояла, а Крістоф - 6 десь!!! Водій нам сказав, що квитки брати непотрібно, а вони просто були всі розкуплені! (Ще одна риса болівійців: вони брешуть, часом без жодної вигоди для себе, ти, наприклад, їх запитуєш про щось, а вони тобі несуть брєд. Замість сказати "не знаю". Потім про те саме тобі інша людина говорить абсолютне інше. Питаєш ще третю - і отримуєш третю відповідь, не подібну на перші 2.)
    Словом, поїздка була виснажливою. Але зате потім все компенсувалось. Проїжджали ми, до речі, через красиві краєвиди і отак досягли нового рекорду висоти: майже 5200 м н.м.
    Вілоко - шахтарське село, яке тільки й живе видобутком копалин. Жителів тут зовсім мало, тому ми тут відразу впадали в очі. Один хлопчик закричав аж: "Мама, грінго!"))) Місіонерська спільнота складається тут з 3-х людей: всі троє італійці - старший падре Антоніо і два молодих Давіде. Для останніх двох місія триває 2 роки. А падре Антоніо тут близько 40 років. Для нашого Давіде вона тільки почалась. Загалом я не дуже позитивно ставлюся до місіонерства в, наприклад, джунглях, де людей перевчають. Але тут інакше - тут жителі не дикі, і місіонери їм справді допомагають. Ми зупинились тут на 2 ночі, нас дуже смачно пригощали (недаремно вони італійці). Показали село: місцеву шахту, озеро та природні фонтанчики, які падре Антоніо називає фонтаном Треві 😁 На шахті працюють і 15-річні хлопці. Місіонери з усіма місцевими вітаються постійно, мають тісний контакт з декількома родинами, зокрема тими, яким допомагають. Ми ввечері 24-го пішли на месу. Вона була іспанською, і тут священик раптово спитав Крістофа як буде німецькою слово "слова"))) Крістоф не стежив за тим, що говорилось, не зрозумів шо від нього хочуть, я йому шепочу під боком "слова", а він: "Які слова я маю сказати??", я кажу: "Та скажи просто слово "слова"! З горем пополам сказав він))) Після меси ми були запрошені разом з італійцями до двох родин. Падре був втомлений, тож ми пішли з обома Давіде. Вони, до речі, повна протилежність один одному! Наш спокійний, врівноважений, інший- типовий італієць))) Підривний темперамент, емоцій купа, але нереально смішний і веселий. Оскільки він тут уже відбув якраз свої 2 роки, то в нього склались дуже теплі відносини з родинами тут, особливо діти його люблять)) Коли ми прийшли в першу родину, нам дали купу їжі, ще й десерт. Ми перед тим поїли, та й нам не смакувало, відверто кажучи, тож ми ледь скуштували, щоб не образити господиню)) Ще нам дали різдвяні листівки, які вони зробили власноруч. В другій родині ми навіть допомагали робити їжу - щось типу пиріжків з сиром, правда, в нас не дуже получалось 😁 В цій сім'ї було десь 6 дітей, ще прийшли двоюрідні, тож було дууууже весело! Це була настільки тепла і доброзичлива атмосфера, було дуже по-сімейному, купа сміху і жартів. Це був один з моїх найкращих святвечорів. Діти так обнімались з нами, ми ще грали всі разом в настільну гру. За той час спеклись пиріжки, які були такі смачні. Звідси аж не хотілось йти. Ось тут я відчула болівійську гостинність і привітність. І зрозуміла: ті, які нічого не мають, ще будуть ділитися з іншими. Ті, які мають багато, жаліють навіть дрібницю.
    Оскільки село розташоване на висоті близько 4000 м н.м. і у горах, то було дуже холодно вночі, ми вкривались кількома грубезними перинами.
    Наступного дня на Різдво ми поїхали в місцеве село, до якого падре Антоніо навідується час від часу. Там нас на галявині біля церкви чекали вже люди. Посередині постелили скатертину на траву, і на неї кожен висипав ту їжу, яку він дома приготував. Тому все було трохи змішано)) Ну і їсти можна було лише з рук, вилок не було. Але це все одно було так щиро все, ніхто нічого не жалів: кожен наготував купу їжі. Тут я знову відчула таку вдячність до цих людей. Не маючи нічого, маєш все. Під час цього застілля люди ше співали різдвяних пісень. Після меси священик роздав людям календарі, фотографії до яких робили обоє Давіде в цій місцевості і цих людей. Нам теж дістався один 😊. А наступного дня Давіде відвезли нас машиною до міста, звідки до Ла Пасу було вже рукою подати - це не 7 годин в автобусі товктись. Це було наше католицьке Різдво - тепле, затишне і домашнє. Дякую усім цим людям, які зробили його таким.
    Read more

You might also know this place by the following names:

Plurinational State of Bolivia, Bolivien, Bolivia, Bolivië, ቦሊቪያ, Bolibia, بوليفيا, Wuliwya, Boliviya, Балівія, Боливия, Bolivi, বোলিভিয়া, བོ་ལི་ཝིཡ།, Bolivija, Bolívia, Bolívie, Bolifia, Bolivia nutome, Βολιβία, Bolivio, Boliivia, بولیویا, Boliwii, Bolivie, An Bholaiv, Boilibhia, બોલિવિયા, Bolibiya, בוליביה, बोलीविया, Բոլիվիա, Bólivía, ボリビア共和国, ბოლივია, បូលីវី, ಬಲ್ಗೇರಿಯಾ, 볼리비아, बोलिविया, بۆلیڤیا, ໂບລິເວຍ, Mbolivi, Bolīvija, Боливија, ബൊളീവിയ, बोलिव्हिया, Bolivja, ဘိုလီးဘီးယား, Boribiya, Bolivtlān, Bholiviya, बोलिभिया, ବୋଲଭିଆ, Boliwia, Puliwya, Bolivïi, බොලීවියාව, Boliifiya, பொலிவியா, బొలీవియా, โบลิเวีย, Polīvia, Bolivya, بولىۋىيە, Болівія, Bô-li-vi-a (Bolivia), Bolivän, Orílẹ́ède Bọ̀lífíyà, 玻利維亞, i-Bolivia