Alcara li Fusi

Ніч була холодна та в тумані, іноді виходив місяць. Альма проспала з 19:30 аж до 07:00, чому ми були дуже раді, бо було вже світло і трохи тепліше.

Снідали ми вже назовні, із неймовірним видом на долину. Альма була геть не в гуморі, бо комбінезон, який ми їй через холод вдягли, не давав їй можливості перевертатись та повзати. Але я її змогла розважити різними текстурами лісу: камінням, корою дерев, листям, мохом. Їй було дуже цікаво, і така спокійна діяльність, як вивчення природніх текстур руками, її приємно втомила, і вона дуже легко заснула. Ми всі прилягли на сон в машину, бо ліжко ще було розкрите. За час сну сонце розсіяло туман, і стало дуже тепло. Щойно Альма прокинулась, ми зняли комбінезон та вона радісно змогла поповзати ліжком, а згодом полежати на камінчику і повивчати рослини навколо. Марк за цей час зібрав ліжко, і ми вирушили назад до озера.

Сьогодні субота, і на шляху до озера на розмитій лісовій дорозі ми майже в затор стали. Нереальна кількість джипів та мотоциклів, які несуться нацпарком, ніби вони на сафарі.

Ми запаркували машину сьогодні десь за кілометр до озера, зібрались, взяли перекус та воду з собою, посадили Альму Марку в ергорюкзак обличчям до світу, і вирушили в похід. Багато машин, багато туристів, багато грибників та грибів. Ми пішли подалі від туристичного галасу вглиб лісу, насолоджуючись тишею та природою. Момо радісно носився навколо, забігав у озеро та кусав водорості.

За півтори годинки ми зробили привал, перекусили і я погодувала Альму. Марк пішов подуріти з Момо трохи подалі в ліс, а я поклала Альму животом собі на ноги, і вона вивчала лісовий мікросвіт: подорожник, папороть, пале листя, корінці. Кожен раз, як вона щось знаходила на землі, вона із таким захватом підіймала це обома руками догори, ніби це був найбільший скарб у світі.

Знов настав час сну, і в цей раз я взяла Альму в рюкзаку обличчям до себе, і поки ми йшли, вона швиденько заснула. Ми вирішили дійти до наступного озера, це мало бути недалеко, і повертатись тоді назад до машини. Через якийсь час ми побачили далеко у лісі родину свинок. А незабаром, коли дорога завернула ліворуч, майже вперлися в них. До озера лишалось всього пару метрів, але після кількох хвилин перемовин, ми вирішили розвертатися і не лякати свиней собакою, та й хто знає, чи вони агресивні, маючи малят поруч.

Назад ми повернулись швидше. На зворотньому шляху зустріли родину з Мальти з місцевим гідом. Розпитали його про карколомну кількість джипів, що ганяють нацпарком та про креативні підходи до викидання сміття в лісі: розочкою закручені пластикові стаканчики в коріннях дерев, закопані на галявині кілограми сміття, рештки напівспаленого сміття. Відповідь – правила є, контролю недостатньо.

Так ми й дійшли до машини, а куди їхати ще не вирішили. Була ідея чкурнути на фісташкоаий фестиваль, через який усі кімнати в готелях зайняті. Він проходить в Бронте, а це біля північного боку Етни. А ми плануємо в другій половині подорожі піднятись з північного боку на вулкан, бо це вже південь Сицилії, а ми ще з північчю не познайомились досхочу. Тож цей варіант відкинули. Вирішили прямувати до Палермо. Через силу, бо тиша та спокій лісу та гір нам ближчі за безлад та галас міста. Але час випрати речі, нам усім добряче вимитись, та й рухатись далі північчю острова загалом.

Буквально година серпантинами парку Неброді, і ми потрапили з +14 у +24, з прохолоди у липучу спеку. Навколо вже не буки та дуби, а пальми. Ми не в зелених горах, а на випаленому сонцем узбережжі моря. Неймовірне поєднання на одному острові!

Дістались до Палермо, вже на підʼїзді до міста зʼявилось відчуття, ніби ми на машині виїжджаємо у Бангкок або Нью-Делі. Машини їдуть бо-зна-як, паркуються в три ряди, усе в русі і усе сигналить. Квартира поки що тиха, Альма заснула легко і швидко. Цікаво, як буде далі.Read more