Mendoza

Аргентинців було чути вже в автобусі, яким ми їхали до кордону)) Оскільки чверть населення цієї країни - потомки італійців, то італійський темперамент тут відчувся відразу)) Спереду сиділи жінки, а ззаду переважно чоловіки, і тільки водій поніс їжу і напої назад, як жінки здійняли ґвалт))) Тож водій повернувся наперед і почав роздавати снеки спершу жіночкам 😁 Хтось потім ще траву закурив 😁 Нагадаю, ми їдемо до кордону 😅
Сам кордон проходили довго... Все разом зайняло по часу близько 7 годин, прямо як українсько-польський. Єдине, що наш автобус чекав майже всю ніч, тож весь цей час ми спали і це було не так виснажливо. Найвеселіше, що, отримавши на в'їзді в Чилі два штампи про в'їзд, я не отримала жодного про виїзд 😅 Вони просто все занесли в систему, не штампуючи. І отак на ранок Аргентина зустріла нас бадьорим "бонджорно" від одного з пасажирів 😀
Ця країна на початку 20 століття була однією з найбагатших в світі. Сюди приїжджали мільйонами імігранти, передусім італійці та іспанці, інші європейці. Після другої світової до влади прийшов президент, який провадив жорсткий контроль над країною і дуже обмежив міжнародну торгівлю, що, зрештою, призвело до сильного удару по економіці. На додачу у 80-х Аргентина ще вирішила захопити Фолклендські острови, які належали Британії. Але Тетчер це пробачати не збиралась, тож скоро острови повернулись назад. Аргентина ще досі тисне на Британію щодо мирної передачі їй цієї території. Притому що рідна мова островитян - англійська (там живуть вихідці з Великобританії) і інтересу щодо приєднання до Аргентини вони не висловлюють. Хоч ООН вважає теж, що територія має належати Аргентині. Зрештою, напочатку 21 століття криза досягла свого апогею: держава була майже банкротом, інфляція, безробіття, борги були величезними. Але потім наступні президенти почали поступово все налагоджувати: економіка росла, з'явилась якась стабільність. Зараз президентом став колишній мер Буенос-Айреса, який одразу почав вдало проводити економічні зміни, ще рік тому песо не важив нічого, і на чорному ринку його можна було придбати за дуже вигідним курсом (що для туристів незле 😄), зараз же ситуація врегулювалась. Тепер Аргентина має досить сильну економіку, хоч на ноги повністю ще не встала. Третина аргентинців все ще живе в бідності.
Щодо індіанців - їх взагалі не видно, адже їх тут менше 1%, та й ті живуть в Патагонії. Тут навіть метисів небагато, переважно біле населення. Навіть світловолосих чимало.
Ще декілька фактів: тут знаходиться як найвища, так і найнижча точка Південної Америки. Че Гевара - аргентинець. А ще тут дуже поширене мате - аргентинці обожнюють цей чай і всюди носять його з собою - на пікніки, на роботу - видно по термосах в руках)))
Їх іспанська має купу особливостей. Вона подібна на італійську - італійські слова, вимова, навіть жестикуляція))) Деякі слова вимовляються зовсім інакше, тож для нас розуміти навіть ті слова, що знаємо, часом важко. Деколи взагалі не розуміємо що вони говорять. Так було і в Чилі. Після Болівії щось пішло не так 😀
В Аргентині я відчула втому, оскільки досі наша подорож була досить таки інтенсивною. Крістоф ще в Чилі відчув, що втомився. Тож ми вирішили нікуди тут не поспішати і відвідати краще менше місць, але довше часу побути в кожному з них. Тому за перший тиждень в Аргентині ми відвідаємо 3 міста, а за другий - одне (бо в Буенос-Айрес на менше часу, думаю, навіть не варто їхати). І це таки йде на користь: відчуваєш знову приплив сил.
Першим містом на нашому шляху стала Мендоса. Це центр виноробства в Аргентині: тут близько 1100 фабрик з виробництва вина! Вони продукують 75% всього вина в країні. Це дуже сухий пустельний регіон, хоч по місту так і не скажеш - купа зелені - через хорошу систему водоооснащення. Тут було дуже спекотно, на вулицях вдень нікого немає, всі виходять десь лиш в 19 годині - лиш тоді стає трішки легше. Тому сієста - це норма. З 13 до 18 практично все закрите. А після 18 знову відчиняються, тож десь лиш в 20 годині помічаєш, що це взагалі-то густонаселене місто)) Січень в цих регіонах взагалі найспекотніший, тому в багатьох установах на цей місяць навіть особливий графік. В нас кожен день близько 37 градусів, воду п'ємо як слони))) А в Буенос-Айресі через високу вологість взагалі буде ще важче переносити спеку. Проте перед приїздом в морозний український лютий я не проти трохи тут постраждати 😄
Саме тут, неподалік Мендоси, розташована найвища точка на континенті (і найвища в світі, крім Гімалаїв). І взагалі, тут видно сніжні вершини гір, які біліють навколо міста, і це так контрастує з цією спекою.
В Мендосі ми спробували аргентинське вино - найвідоміший його сорт мальбек - воно дуже легко п'ється, але має дещо вищий градус, ніж інші вина зазвичай. Ну і ще ми тут пішли на винний тур в найближчу долину, де виробляють вино. Там розповідали про технологію виробництва і частували різними сортами свого вина. Всього відвідали 3 виноробні і 1 оливкову фабрику. Тут ще вперше почула про природньо солодке вино, яке роблять з певного солодкого сорту винограду, не додаючи ні грама цукру. І воно дуже смачне, не порівняти з поцукрованими винами, дуже легко п'ється і має зовсім невеликий процент алкоголю - саме для літа 😊Read more