South American Trip

September 2016 - January 2017
September 2016 - January 2017
  • Day138

    Iguazu falls

    January 21, 2017 in Argentina ⋅ ⛅ 31 °C

    Аргентинці вечеряють дуже пізно. Кафе набиваються лише десь о 22:30-23:00. До чого це я - їдучи в автобусі з Кордови до Пуерто Іґуасу і думаючи, що кілька печенюшок і чай в 17 годині і було нашою вечерею, я вже майже засинаю, як включають світло - несуть вечерю! На годиннику, на хвилиночку, 23:15 😂 Поївши, частина людей заснула і проспала вино і шампанське, яке подали в 00:15 😂 А ще пізніше порозносили зубні щітку і пасту і поклали їх на вже сплячих пасажирів 😄
    Нарешті ми приїхали, тривала поїздка 22 години. Відразу відчулось інакше повітря - значно вища вологість, від чого здається ще спекотніше, ніж нам було до того. Цього ж дня ми пішли до "Трьох кордонів". В інтернеті їх часто вносять до найгарніших і найнезвичніших кордонів між країнами. Це природній кордон, розділений рікою, між Аргентиною, Бразилією і Парагваєм. І ти вже по ту сторону ріки бачиш місцевих, а на стороні Парагваю навіть вже видно наступне велике місто. Кордони, правда, красивіші на фото, зроблених з вертольоту, але було тим не менше цікаво таке спостерігати 🙄 Тут був ще дуже красивий захід сонця, я вперше побачила як сонце раптово засвітило в товщу хмар і вони різко стали рожеві. Наче хтось світло ввімкнув. Ввечері на оглядовому майданчику були навіть танцюючі голограми, що відбивались на воді фонтану. В бразильців теж якесь дійство відбувалось: словом, кожна країна хоче випендритись і показати, що на їх стороні краще 😁 Тільки Парагвай спав 😁
    Наступного дня ми поїхали до водоспадів Іґуасу - те, заради чого подолали таку довгу дорогу. Взагалі, вони входять до комплексу величезного національного парку, в якому, крім них, ще багато цікавого. Автобус, який туди їздить, вхід в національний парк - зовсім недешеві, їжа і напої на його території теж, і на фоні цього - ПОВНО відвідувачів. Це все нагадало мені Мачу Пікчу. Правда, там було все більш організовано. І людей значно менше - от за що я люблю низький сезон. Він якраз був тоді в Перу, відповідно, не було цих нереальних натовпів. А тут пік високого сезону. Та ще й вихідний день 😒😞
    Територія національного парку - це джунглі. Тому побачити диких тварин тут - не проблема. Що, в принципі, мене дуже здивувало, бо, коли ми були в перуанських джунглях, ми цих тварин шукали і вдень, і вночі, буквально. А тут повно шуму від поїздів, вертольотів (вони літають над кордоном, бо водоспади розташовані якраз на кордоні Аргентини і Бразилії), людей, а їх все одно купа вилазить з тих нетрів! Напевно, якщо зайти вглиб, то побачити весь спектр диких тварин взагалі не проблема)) Найчастіше видно було мавп, здоровенних ящірок і ще одних тварин - не знаю як вони називаються - дивіться фото. Якраз ці тваринки бродили повсюди і випрошували їжу - чисто як дворові собаки)) В воді плавали ще величезні соми і інші рибки, які на сонці виблискували, наче металеві пластини з золота.
    Хоча ми провели в парку півдня, ми зовсім не побачили всього, що хотіли - надто він великий. Але водоспади з кількох різних точок побачили... Коли Елеонора Рузвельт приїхала в свій час до Іґуасу, вона сказала: "Бідна Ніагара". Крістоф теж підтвердив: Іґуасу значно вражаючіші і гарніші! Сказав, шо мені навіть не треба їхати, щоб побачити Ніагару)) Тут справді дуже красиво! І надзвичайне відчуття, коли нарешті бачиш їх! Сила і кількість води - неймовірна! І так заворожує, не можеш перестати дивитись... Надзвичайно.
    На аргентинській стороні водоспадів більше і підступитись можна дуже близько, але оглядовий майданчик на бразильській - вище, тому звідти оглядовіше можна побачити водоспади, але там загалом менше є що робити. Ми були лише на аргентинському боці, але мені тут дуже сподобалось!
    Пишу вже з Буенос-Айреса, нашої останньої зупинки в Аргентині. На цей тиждень ми оселились тут.
    Read more

  • Explore, what other travelers do in:
  • Day135

    Córdoba

    January 18, 2017 in Argentina ⋅ ☀️ 31 °C

    Кордова (чи Кордоба) - друге найбільше місто в Аргентині. Тут багато університетів, наукових установ, історичних старовинних будівель, театрів та інших культурних закладів. Тому вже цим місто мені сподобалось 😊 Через велику кількість студентів це одне з наймолодших по населенню і "найживіших" міст Південної Америки. Довгий час, ще як не було Буенос-Айреса, воно було найбільшим і найважливішим містом країни. Тому зараз між цими двома містами постійно конкуренція у всьому.
    Температура повітря тут сягала 40 градусів. Але це, виявляється, ще нічого - портьє в будинку, в якому ми жили, розповідав, що зовсім на півночі країни, звідки він родом, температура зараз 54 градуси!!!
    Поселились ми в домі дуже привітного Хуліо. Правда, за весь час бачили ми його один раз 5 хвилин - в нас не співпадали графіки 😁 Тож було враження, ніби ми не кімнату, а всю квартиру зняли)) В нього ми і речі попрали, і я була в шоці, що вони сохли просто на очах, поки я їх розвішувала на балконі! І за годину все було сухе!
    В перший день в цьому місті Крістоф пішов на стадіон, а я в музеї 😁 На тому стадіоні просто на Чемпіонаті світу збірна Австрії перший і єдиний раз в своїй історії перемогла збірну Німеччини, тож це чуть не священне місце для австрійців 😃 Працівник на стадіоні казав, що сюди чимало австрійців приходять - Мекка для Австрії 😂 І Крістоф сказав, що його вдома просто не зрозуміють, якщо він був в Кордові і не пішов на стадіон)))
    Я ж хотіла в музеї, заодно і спеку там перебути. Крім того, це якраз була середа, коли вхід у всі музеї міста безплатний. Але вони всі виявились зачиненими з 13 до 18 😔 Тож пішла роздивлятись місто, а ввечері повернулась знову до музеїв. Там познайомилась з австралійкою і буенос-айресцем, бо ми, оскільки музеї були поруч, як і деякі інші відвідувачі, з одного просто перекочували в інший, і нам це стало кумедним 😁
    Мені подобається, що в цьому місті створили чудові зони відпочинку для населення, куди можна прийти, коли втомишся від урбаністичного середовища - там фонтани (часто і "танцюючі"), парки, цікаві інсталяції і виставки, кафе - така собі оаза в великому місті, це дуже розслабляє. Ще в таких місцях, а також на автобусних зупинках є безкоштовний вай-фай. До речі, щодо автобуса: одного разу, коли ми в ньому їхали, то жінка, сівши перед нами, просто привіталась і спитала як в нас справи. Я думала, вона хоче далі щось спитати, сказати чи попросити. Але ні, просто: "Hola chicos, que tal?". Така приємність.
    Наступного дня ми поїхали в Музей Че Гевари, що знаходиться в містечку Альта Ґрасія за годину їзди від Кордови. Це не тільки музей, це і його дім в час дитинства і юності, який влада міста викупила і перетворила на музей, і це, як на мене, значно підвищувало його цінність. Всередині дуже багато оригінальних речей, сам будинок досить просторий і гарний, з подвір'ям позаду. Його навіть років 15 тому відвідали Кастро і Чавес. Музей справді дає хорошу картину про життя і діяльність Че. Всередині багато фотографій. Дивлячись на них, бачиш яка ж це красива була родина: він, його батьки, брати і сестра. Мама Ґевари до старості залишалась гарною. І як багато він встиг зробити і скільки наподорожуватись за своє коротке життя.
    Блукаючи отак по будинку, уявляла, як він тут вчився, грався, бігав. Дім так передає всю цю атмосферу. Ванна кімната чи кухня майже такі ж, якими їх бачив Ернестіто, коли там жив. Район, де розташований дім, виглядає дуже багатим. Тут дуже гарні доглянуті будинки і дороги. Недалеко від музею розташований ще один будинок, в якому недовго жила сім'я Че - він виглядає абсолютно так само, як на фотографіях 30-х років! Його зовсім не реставровували і зараз там живе з вигляду бідна сім'я (мабуть, єдина така в тому районі), на території будинку брудно, чимало сміття і звідти дуже воняло. А поруч горда вивіска про те, що Че тут жив... Шкода, що так 😔 Музей загалом залишив дуже багато вражень і роздумів після себе.
    В Кордові ми скуштували ще відомий аргентинський стейк! Я не знаю як вони його таким м'якеньким і соковитим роблять, але це дууууже смачно!
    А ще в Аргентині, кажуть, найкраще джелато в Південній Америці 😊 Що мене, в принципі, зовсім не дивує 😁
    Далі ми плануємо побачити одне з найбільш вражаючих природних чудес у світі! Всього 21 година в автобусі і ми там 😃
    Read more

  • Day132

    Mendoza

    January 15, 2017 in Argentina ⋅ ☀️ 28 °C

    Аргентинців було чути вже в автобусі, яким ми їхали до кордону)) Оскільки чверть населення цієї країни - потомки італійців, то італійський темперамент тут відчувся відразу)) Спереду сиділи жінки, а ззаду переважно чоловіки, і тільки водій поніс їжу і напої назад, як жінки здійняли ґвалт))) Тож водій повернувся наперед і почав роздавати снеки спершу жіночкам 😁 Хтось потім ще траву закурив 😁 Нагадаю, ми їдемо до кордону 😅
    Сам кордон проходили довго... Все разом зайняло по часу близько 7 годин, прямо як українсько-польський. Єдине, що наш автобус чекав майже всю ніч, тож весь цей час ми спали і це було не так виснажливо. Найвеселіше, що, отримавши на в'їзді в Чилі два штампи про в'їзд, я не отримала жодного про виїзд 😅 Вони просто все занесли в систему, не штампуючи. І отак на ранок Аргентина зустріла нас бадьорим "бонджорно" від одного з пасажирів 😀
    Ця країна на початку 20 століття була однією з найбагатших в світі. Сюди приїжджали мільйонами імігранти, передусім італійці та іспанці, інші європейці. Після другої світової до влади прийшов президент, який провадив жорсткий контроль над країною і дуже обмежив міжнародну торгівлю, що, зрештою, призвело до сильного удару по економіці. На додачу у 80-х Аргентина ще вирішила захопити Фолклендські острови, які належали Британії. Але Тетчер це пробачати не збиралась, тож скоро острови повернулись назад. Аргентина ще досі тисне на Британію щодо мирної передачі їй цієї території. Притому що рідна мова островитян - англійська (там живуть вихідці з Великобританії) і інтересу щодо приєднання до Аргентини вони не висловлюють. Хоч ООН вважає теж, що територія має належати Аргентині. Зрештою, напочатку 21 століття криза досягла свого апогею: держава була майже банкротом, інфляція, безробіття, борги були величезними. Але потім наступні президенти почали поступово все налагоджувати: економіка росла, з'явилась якась стабільність. Зараз президентом став колишній мер Буенос-Айреса, який одразу почав вдало проводити економічні зміни, ще рік тому песо не важив нічого, і на чорному ринку його можна було придбати за дуже вигідним курсом (що для туристів незле 😄), зараз же ситуація врегулювалась. Тепер Аргентина має досить сильну економіку, хоч на ноги повністю ще не встала. Третина аргентинців все ще живе в бідності.
    Щодо індіанців - їх взагалі не видно, адже їх тут менше 1%, та й ті живуть в Патагонії. Тут навіть метисів небагато, переважно біле населення. Навіть світловолосих чимало.
    Ще декілька фактів: тут знаходиться як найвища, так і найнижча точка Південної Америки. Че Гевара - аргентинець. А ще тут дуже поширене мате - аргентинці обожнюють цей чай і всюди носять його з собою - на пікніки, на роботу - видно по термосах в руках)))
    Їх іспанська має купу особливостей. Вона подібна на італійську - італійські слова, вимова, навіть жестикуляція))) Деякі слова вимовляються зовсім інакше, тож для нас розуміти навіть ті слова, що знаємо, часом важко. Деколи взагалі не розуміємо що вони говорять. Так було і в Чилі. Після Болівії щось пішло не так 😀
    В Аргентині я відчула втому, оскільки досі наша подорож була досить таки інтенсивною. Крістоф ще в Чилі відчув, що втомився. Тож ми вирішили нікуди тут не поспішати і відвідати краще менше місць, але довше часу побути в кожному з них. Тому за перший тиждень в Аргентині ми відвідаємо 3 міста, а за другий - одне (бо в Буенос-Айрес на менше часу, думаю, навіть не варто їхати). І це таки йде на користь: відчуваєш знову приплив сил.
    Першим містом на нашому шляху стала Мендоса. Це центр виноробства в Аргентині: тут близько 1100 фабрик з виробництва вина! Вони продукують 75% всього вина в країні. Це дуже сухий пустельний регіон, хоч по місту так і не скажеш - купа зелені - через хорошу систему водоооснащення. Тут було дуже спекотно, на вулицях вдень нікого немає, всі виходять десь лиш в 19 годині - лиш тоді стає трішки легше. Тому сієста - це норма. З 13 до 18 практично все закрите. А після 18 знову відчиняються, тож десь лиш в 20 годині помічаєш, що це взагалі-то густонаселене місто)) Січень в цих регіонах взагалі найспекотніший, тому в багатьох установах на цей місяць навіть особливий графік. В нас кожен день близько 37 градусів, воду п'ємо як слони))) А в Буенос-Айресі через високу вологість взагалі буде ще важче переносити спеку. Проте перед приїздом в морозний український лютий я не проти трохи тут постраждати 😄
    Саме тут, неподалік Мендоси, розташована найвища точка на континенті (і найвища в світі, крім Гімалаїв). І взагалі, тут видно сніжні вершини гір, які біліють навколо міста, і це так контрастує з цією спекою.
    В Мендосі ми спробували аргентинське вино - найвідоміший його сорт мальбек - воно дуже легко п'ється, але має дещо вищий градус, ніж інші вина зазвичай. Ну і ще ми тут пішли на винний тур в найближчу долину, де виробляють вино. Там розповідали про технологію виробництва і частували різними сортами свого вина. Всього відвідали 3 виноробні і 1 оливкову фабрику. Тут ще вперше почула про природньо солодке вино, яке роблять з певного солодкого сорту винограду, не додаючи ні грама цукру. І воно дуже смачне, не порівняти з поцукрованими винами, дуже легко п'ється і має зовсім невеликий процент алкоголю - саме для літа 😊
    Read more

  • Day129

    Valparaiso & Viña del Mar

    January 12, 2017 in Chile ⋅ ☀️ 18 °C

    Вальпараісо - дуже альтернативне місто)) Його називають культурною столицею Чилі - воно богемсько-мистецьке, повсюди стріт-арт, яким воно славиться, на лавочках сидять рокери)) Це ще й портове місто, яке чимось нагадує нашу Одесу, чимось хорватську Рієку і чимось португальське Порту))) Раніше цей порт був дуже важливий, але після відкриття Панамського каналу його значимість зменшилась.
    Взагалі тут своя атмосфера)) Зовсім інакша, ніж в тих чилійських містах, що ми бачили)) Приїхали ми сюди ввечері, і я, не передчувавши біди, думала лягти собі спати по приїзду. Але не тут то було. Хазяїн квартири чесно написав на сайті, що зазвичай по п'ятницях з 19 до 22 в сусідній кімнаті проводяться репетиції рок-групи. Але в п'ятницю ми собі й так планували в цей час гуляти, а приїхали сюди в четвер. О 21 годині. Квартиру в будинку ми знайшли легко: по оглушуючій музиці. Хазяїн попередив, що він не в місті, тож в квартирі буде хтось інший. Ми стукали-стукали - без толку, нас не чути, тож просто зайшли) Всередині на нас ніхто не звернув уваги і показувати нашу кімнату теж ніхто не побіг, ну та й фіг з ним, ми її самі знайшли)) Я така думаю, ще годину відіграють - і до побачення. Але ні. Репетиція тривала до 12 ночі. І це не просто рок-музика, це жесть якась, а не музика. Я зняла відео 😂😅😣😖🤕 З вулиці через нещільність вікон теж жива музика грала, що разом з музикою з сусідньої кімнати створювало незабутню нічну какофонію)) Ну, не завжди ж щастить з житлом)))
    Вальпараісо розташоване на багатьох пагорбах, з кожного відкривається свій вид на місто, кожен з них має купу яскравих муралів. Ті пагорби, які ми відвідали, були дуже гарні! До них ще ведуть фунікулери, яким 100 років і більше і які теж є візиткою міста. Тут вперше в Південній Америці побачили тролейбуси))) Ще й травмаї їздять)) А ще, хоч в Чилі це вже звично, але тут було особливо помітно, пари в парку чи на пляжі абсолютно не соромляться своїх почуттів, хоча мені їм часом хотілось сказати: "Зніміть кімнату")) І хоч Європа не настільки строгокатолицька, як багато південноамериканських країн, але такого я і там не бачила))) Та й Чилі загалом в культурному плані все більше стає відкритою країною, особливо порівнюючи з попередніми американськими державами.
    Трамваєм ми поїхали в сусіднє місто - Вінья дель Мар. Це було всього лиш 10-15 хвилин їзди, але перед нами відкрилось абсолютно інакше місто, порівнюючи з Вальпараісо. Охайне, чисте, дуже впорядковане. І не дивно - це найпопулярніший курорт Чилі, сюди влітку часто приїжджають на вихідні жителі столиці і багато аргентинців. Дуже місто ми не дивились, а пішли на пляж: вода, як нам і обіцяли, тут відчутно холодніша! По факту 15 градусів, лише на 1 градус холодніше, ніж в Ла Серені, але відчувалось наче на 2-3! Я ледве зайшла в воду, хвилі були величезні і вода була не дуже чиста, тому в Ла Серені мені значно більше сподобалось. Пляж був повністю запакований людьми. Більшість з них лише лежала під сонцем і ще частина стояла на березі у воді по коліно))) Небагато людей тут плавало)) До речі, цікаво, що, як і в нас більшість людей думає, що вода влітку завжди тепла, так і більшість чилійців думає, що вода буває лише холодна. Скільки вони втрачають 😂
    Щодо вина - нам воно тут сподобалось! І ще тут дуже поширені морепродукти - суші продаються практично як фаст-фуд))) Посеред вулиці і дешево)))
    Отакий був наш тиждень в Чилі. На черзі - Аргентина.
    Read more

  • Day128

    Santiago

    January 11, 2017 in Chile ⋅ ☀️ 26 °C

    Сантьяго - столиця Чилі, стратегічно розташована в центральній частині країни. Взимку (коли в нас літо) звідси - 1 годину до лижних курортів і 2 години до океану - в один день можна спокійно і на лижах покататись, і в Тихому океані поплавати (але хіба загартовані або в товстому неопреновому костюмі). Місто свого часу дуже розрослось, тепер воно має чимало новобудов, в тому числі хмарочосів, найвищу будівлю на континенті (вона, проте, не така вже й висока - 300 метрів, 64 поверхи) і приблизно 7-мільйонне населення, тож в столиці проживає 40% всього населення країни. Тут ми поселились в квартирі Франциско, який сам з Патагонії, від нього дізнались багато цікавих речей про країну і особливо її історію.
    Сантьяго не є цікавим містом з архітектурної точки зору, але нам воно сподобалось: дуже живе, сучасне. Але неймовірно жарко - 36 градусів тепла! Оскільки після Ла Серени ми обгоріли, то така спека була досить неприємною для шкіри. Але коли чула про морози -20 в Україні, то тішилась цій спеці 😜
    Головна вулиця мені тут була дуже схожа на Хрещатик - теж дуже широка і будинки мали схожу архітектуру, хоча й не таку гарну як в Києві. Тут ще стояв на товстому стовпі гігантський прапор Чилі! Більшого прапору ми обоє ще не бачили, він, певно, з 2 тонни важить)) Ще ми забрались на пагорб, звідки був гарний вид на місто, звідти було видно і найвищу будівлю Південної Америки. А ввечері пішли гуляти разом з Франциско і знайомим Крістофа, американцем Джої, який теж в цей час приїхав в Сантьяго. І було страшенно весело 😆 Напевно найвеселіший наш вечір в Америці))) Особливо смішно було обговорювати наш досвід в різних країнах цього континенту))
    Наступного дня ми ще пішли на центральний ринок. Він був в критому приміщенні і всі всередині якраз зачиняли свої магазини і кафе, а зовні він взагалі був вже зачинений, але нас якийсь продавець все таки пропустив, коли побачив, що ми, як коти, коло того ринку ходимо))) Поїсти ще там можна було, тож ми замовили страву, про смакоту якої були наслухані і, кажуть, вона є лише в Чилі - сантойя - щось типу величезного крабу. Це справді дуже смачно! 😍
    Read more

  • Day127

    La Serena

    January 10, 2017 in Chile ⋅ ⛅ 18 °C

    Це місто лежить біля океану, а ми дуже хотіли на пляж 😊 Але, коли приїхали, було так похмуро і холодно, що подумали: "Накрився наш пляж". Пішли все одно до нього, і через якийсь час сірі хмари поплили далі, а нам лишили блакитне небо і яскраве сонце! Вода спершу здавалась холодна, але коли заходиш всередину - дуже класне відчуття і потім зовсім не холодно! Виявилось потім, що її температура була всього 16 градусів)) Ми все ж досить уже південно, і течії з Антарктики все більш відчутні. На пляжі прямо біля прибою бачила якісь золоті піщинки - так ніби золотий пил лежить, його ще було навіть видно у воді близько до берега. Так гарно, і на тілі теж так блистить)) Так і не знаю що то було)) Тут ще кинулась в очі ненав'язливість пляжних продавців: досі вони часто напрягали, бо були дуже настирливі. А тут достатньо сказати: "Ні, дякую", як вони самі тобі дякують і йдуть геть!
    З обіду пляж став дуже людним! Хоч то була і середа. І було немало аргентинців.
    Здивувало, що центру міста тут як такого не було. Те, що більш-менш схоже на центр, розташоване вздовж пляжу. Так що тут тільки й пляжем насолоджуватись)) А взагалі - неймовірне відчуття, коли бачиш обидва (природні) кордони країни на власні очі! Ось ти в океані, а по ту сторону - Анди. Все дякуючи широті країни - всього 160 км))) Де ще таке є 🙄
    Read more

  • Day125

    Atacama

    January 8, 2017 in Chile ⋅ ⛅ 32 °C

    Проїжджаючи болівійський прикордонний пункт, до чилійського їдеш ще з годину-півтора 😃 Протягом цього часу їхали лише вниз, спускаючись з висоти 4500 м н.м. до 2500 м н.м. По дорозі гарні краєвиди, вулкани, гори, а в селі Сан Педро де Атакама - уже прикордонний пункт Чилі. Причому, виглядає, що його цілком можна навіть випадково пропустити і поїхати далі... Там з Крістофа попрікалувались, що означає його Mag. в паспорті (не раз, до речі, вже думали, що це його ім'я 😁, того я вважаю, що наявність академічних титулів в закордонному паспорті - це якось зайве)). В мене взагалі не розібрали звідки я, того просто спитали, і штамп ще вліпили не туди, тож в мене їх є два про в'їзд))) А взагалі, як сказали, болівійці, чилійський кордон дуже строгий - дуже багато всього заборонено ввозити. Але мені головне, що без візи 😄 До речі, відмінили їх для нас лиш у 2015 році, а до того коштували вони 200 доларів і тягли за собою дуже багато бюрократичної рутини. Так що повезло 😃
    Чилі загалом дуже розвинена країна. Вона, наприклад, стала першою південноамериканською країною, яка увійшла до Організації економічної співпраці і розвитку, а також Договору про вільну торгівлю зі США. Допомогли цьому в свій час приєднання пустелі Атаками, багатої на нітрати, але передусім - видобуток міді, на якій тримається чилійська економіка. До речі, в 2010 році 1 мільярд людей у всьому світі спостерігали по телевізору за операцією порятунку 33 шахтарів, які під час нещасного випадку опинились 700 метрів під землею. Їх визволили лише через 69 днів, протягом яких показували live шоу цієї спецоперації, зробивши її однією з найвідоміших серед подібних. В 2015 році вийшов навіть фільм "33" в головній ролі з Антоніо Бандерасом і задіяням режисера "Чорного лебедя".
    Чилі також найменш корумпована країна континенту. Нам казали, що тут дати хабара практично нереально. І навіть не намагатись це робити, особливо поліції - за це дають покарання і сприймається як образа. На відміну від інших країн Південної Америки)))
    Тягарем же країни є сильна нерівність серед її населення, одна з найбільших в світі (в Латинській Америці поступаючись лише Бразилії): 1% чилійців володіє половиною багатства всієї країни. Тут росте кількість мільйонерів, але кількість людей, що проживає в бідності - все ще 15%: поки одні живуть в домах з покоївками, інші не мають в хаті води в кранах. Для подолання цієї нерівності багато інвестується в охорону здоров'я і освіту і ще більше обіцяють зробити, але з падінням експорту продукту #1 - міді, разючих змін навряд можна буде очікувати. До речі, в зв'язку з падінням експорту міді, впав і колись "пуленепробивний" чилійський песо - адже основним партнером Чилі є Китай, який тепер через власні ресурси не потребує колишніх кількостей міді з Чилі.
    Країна розташована в зоні, де відбувається багато, в тому числі потужних, землетрусів. Один з найсильніших зареєстрованих в світі землетрусів був в 2010 році в центрі Чилі - 8.8 балів! Він спричинив потужне цунамі і півтисячі смертей. Чилійці після того за короткий проміжок часу зібрали величезну суму грошей, щоб допомогти постраждалим, що дотепер є предметом національної гордості. Ще недавно в 2015 році був землетрус з магнітудою 8.3! Цей теж наробив чимало лиха після себе. А взагалі, коли землетрус менше 7, місцеві навіть з ліжка не встануть))) Це іноземці можуть панікувати))) Як нам казали: якщо бачиш, що ЧИЛІЄЦЬ біжить, значить ти теж біжиш))) Навіть коли репортер доповідає про землетрус, і все труситься навколо нього, він далі спокійно доповідає)))
    Щодо історії країни, то цікавим є факт, що на півдні Чилі жили єдині індіанці, які дали відсіч інкам, а також понад 3 століття боролися з європейською колонізацією - індіанці Мапуче. Вкінці 19 століття між Чилі, Перу і Болівією була війна Тихого океану, перемога в якій додала територій Чилі, також площа розширилася завдяки договорам з Мапуче та анексії острова Пасхи (на який я мрію одного разу потрапити!). Темною сторінкою історії Чилі є диктаторство Піночета, що тривало з 1973 по 1990 роки. Він захопив владу в країні, заборонивши практично будь-яку політичну діяльність і запровадивши цензуру. Вважають, що не без допомоги США. Протягом його правління тисячі людей зникли, тисячі було закатовано і вбито. Все це лишилось непокараним: у Лондоні, де Піночет потім перебував, ні апеляційний суд, ні верховний не визнали його в достатньому здоров'ї, щоб винести суд. Після цього він повернувся до Чилі, де й помер через якийсь час. Зараз в Чилі перша жінка-президент, яку в свій час катував режим Піночета. На другий термін в країні балотуватися не дозволено. Хоча це має і недоліки: не вдається часто закінчити те, що почали. Також останнього разу вперше в історії країни голосування на виборах не було більше обов'язковим, внаслідок чого явка була суттєво нижчою. До речі, я й не знала, але таке практикують і в інших країнах: в Перу чи в Австралії - голосувати тут громадянин зобов'язаний по закону.
    Чилійське населення виглядає дуже європейським! Більше схожим на іспанців, проте є навіть русяві і блондини! Після другої світової війни сюди мігрувало багато німців (передусім, нацистів)), французів, британців, ірландців, італійців, а пізніше - югославів. Ми тут губились серед інших і на нас більше ніхто не звертав уваги)) Також тут можна побачити і небагато чорного населення - це не нащадки рабів (рабства в Чилі взагалі не було) - це порівняно недавні біженці з, в основному, Гаїті, бо в Чилі відносно нестрогі імміграційні закони. Індіанців же в країні - менше 5%.
    Чилійці дуже люблять вечірки - навіть в середу ввечері всі кафе забиті і повно людей на вулицях. І люблять алкоголь - тут найбільше алкоголіків в Південній Америці. Мабуть, їх смачне і недороге вино тому виною))) А ще, коли вони, наприклад, домовляються зустрітись на вечірці в 20 годині - це означає, що всі прийдуть в 22 чи 23))))
    Взагалі, в Чилі все дуже по-європейськи. Навіть розетки))) Тож це був просто нереальний контраст з Болівією! Зовсім нетипова Південна Америка! Ми зайшли в автобус і, як дикуни, роздивлялись яке там все нове, гарне і не воняє))) Ще відрізняється часова зона - хоч ми їхали на захід від Болівії і по ідеї мали би ще на годину дальше бути від Європи, але ні, навпаки - на годину ближче - так собі захотіли чилійці.
    Говорять вони тут на жорсткому діалекті: як і австрійці, з'їдають букви вкінці і зліплюють слова докупи. Їх реально дуже тяжко розуміти. Але головне, що нас розуміють 😁
    В Чилі також досі нерозв'язаний територіальний конфлікт з Аргентиною на півдні Патагонії, тож Аргентину вони недолюблють. Аргентину взгалі в Південній Америці ніхто не любить))) Вважають, що вони надто зверхні.
    Щодо Сан Педро - це невеличке село, яке майже повністю складається з туристів і собак - і тих, і тих дуже багато))) Воно непогане, але справляє враження штучного - наче тут все побудували спеціально для зйомок якогось фільму. Знаходиться посеред пустелі Атакама - найсухішого місця на Землі. Вологість тут становить 0,7%. В Атакамі дуже жарко і весь час хочеться пити - буквально кожні 10 хвилин. В той же день, коли ми прибули, ми поїхали до Місячної Долини, яка знаходиться в цій пустелі. Справді, ландшафт дуже нагадує місячний! І всі ці дюни, каньйони... Надзвичайно, що виробляє природа... Також тут є поклади і кристали солі. Тут ми зустріли чудовий захід сонця. Поки я робила фото Крістофа, як він ніби хоче стрибати з обриву, збоку страшенно пищали японці чи то корейці 😀 Бо вони на те місце (хоча воно не було небезпечним) чуть не повзли, тримаючись всіма чотирма кінцівками за ґрунт 😀
    Наступного дня взяли нічний автобус (ну і не тільки нічний, бо їхали близько 17 годин) до наступного міста. Автобус був чудовий, новенький, і вперше бачила таке: фільм, який пустили на телевізори, був без звуку. Але над кожним сидінням були гнізда для навушників, тож ті, хто хотів дивитись кіно, могли з навушниками дивитись, а ті, хто не хотіли, могли собі спати чи читати - звук їх не відволікав.
    Read more

  • Day123

    Uyuni area

    January 6, 2017 in Bolivia ⋅ 🌬 27 °C

    В самому Уюні робити нема що, але ми цілий день залагоджували там різні справи. Порівняно з іншими болівійськими містами, це містечко дуже дороге. Але це не дивно - впевнена, що Уюні - найтуристичніше місто Болівії 😊 Ви напевно бачили ці фотографії "дзеркала" в інтернеті, де "небо зустрічається з водою на землі і горизонт зникає"? Або "божевільні фото" з пустелі? Це Салар де Уюні, або солончак Уюні. Часто лише заради нього їдуть взагалі в Болівію. Це найбільший солончак у світі (12 тис.кв.м), на ньому сіль і вода "викладають" типові шестикутники, завдяки яким Салар де Уюні такий впізнаваний. Коли стоїш посеред нього, то є лише ти, сіль і горизонт - наче в пустелі. І саме на такому фоні вдається зробити багато цих веселих "божевільних" фото. Проте рідко вдається побачити картину, коли "зникає горизонт" і небо відображається у воді - лише у дощовий період, коли достатньо води для цього явища. І то не весь період дощу, бо коли заливає, то їхати стає там небезпечно, і турфірми міняють шлях і не заїжджають більше далеко вглиб. Тому, в підсумку, побачити "дзеркало" вдається кілька разів в рік. Ми потрапили в цікавий період - сезон дощу, але коли якраз можуть почати міняти шлях. Я страшенно хотіла побачити це віддеркалення, це щось унікальне. Жінка в турфірмі сказала, що по стандартному шляху води нема, все сухо, хоч останні 2 дні лило. Але якщо ми з іншими учасниками групами вирішимо доплатити і, відхилившись від стандартної дороги, поїхати далі, то можемо знайти там воду. Але тоді пропустимо захід сонця над солончаком. Я, звісно, розставила пріоритети для себе і надіялась, шо ніхто не буде проти 😁 І що ми таки знайдемо там воду.
    Ми вирішили взяти 3-хденний тур, а не лише на день заскочити в солончак, бо так ми мали би змогу побачити ще багато красивих і цікавих місць, ну і в 3-хденному турі ми все одно рухались в сторону Чилі, тож нам якраз було по дорозі - вкінці частину людей висаджують біля кордону з Чилі, а іншу частину везуть назад в Уюні.
    Якраз в цей час через Уюні проходило всесвітньовідоме раллі "Дакар" (цього року - через Парагвай-Чилі-Болівію-Аргентину), тож напочатку частину шляху ми їхали по бездоріжжю, бо дорога була перекрита для раллі. Також напочатку солончаку було місце з безліччю прапорами, які залишили відвідувачі, серед них був і український 😊
    Мушу сказати відразу, що нам з усім дуже щастило в цій поїздці (крім гіда, мабуть 😁). І взагалі, щодо погоди, ми всі ці місяці подорожі були щасливчиками.
    Спочатку було похмуро і дощило, але потім погода стала ідеальна! Вже лиш під вечір знову стало похмуро.
    Ми заплатили за іспаномовного гіда, бо, як показав досвід в Тороторо, можемо розуміти і так, до того ж, багато розказувати там нема що. Але інші троє, з якими ми їхали, заплатили більше за англомовного гіда, тож ми теж їхали з ним))) Їхали в джипі разом з німецькою сім'єю: мамою і двома дітьми-студентами. Вони відразу погодились трохи поміняти маршрут, бо теж більше хотіли побачити "дзеркало", ніж захід сонця. І це так того вартувало!!!! Спочатку ми зупинились там, де води було не дуже багато - було гарно, але не так щоб "вау". А потім, коли їхали далі, води було вже багато і горизонт зник... І ніби 2 неба. І ти. Навіть не знаю з чим порівняти, ще ніколи такого не доволилось бачити. Ніби на іншій плвнеті. Абсолютно все так, як я бачила колись на фотографіях з інтернету. Заворожує! А коли десь далеко їде якась машина, то таке враження, що вона їде по поверхні води. Гід казав, що останнього разу в цьому місці він був 5 тижнів тому і було абсолютно сухо. І що ми напевно остання група, яка їде по цьому шляху, бо зараз багато води, тож з наступною групою їхатиме напевно вже по іншому.
    Потім ми поробили "божевільні фото" в місці, де було сухо - це стандарт тут 😁 Ночували ми в соляному готелі)) Таким був перший день.
    Наступного дня ми надивились на красивезні пейзажі!! Ландшафт дуже змінювався і час від часу нагадував то місячний, то марсіанський. Багато красивих вулканів, дивних рослин, бігали страуси! Ще ми побачили вулканічні формації, "виплювані" вулканами, які застигли і виглядають як камені різних дивних форм, найвідоміший з яких - "дерево з каменю". Ще їхали до численних лагун, де водяться фламінго! Вперше їх бачила! Які ж це красиві птахи на тонюсіньких ніжках-патичках! Можна сказати, що в нас, свого роду, було джип-сафарі)) Одна з лагун була червона, інша зелена. Гори теж різних фарб. Яка ж природа може бути красива... Ночували ми в готелі, де душу не було, а світло - лише 3 години на день)) Зате годували дуже смачно! А, коли ми третього дня встали дуже-дуже рано, то могли бачити красивезне небо, густо всипане зорями... Цього ж дня ми знову були біля лагун з фламінго, а також біля природних терм (я, правда, не купалась, мені температура повітря +5 була захолодною)), і все це на висоті понад 4500 м.н.м. (я другої ночі навіть прокидалась від задишки через це). Ще поїхали до гейзерів, їх я теж бачила вперше! Пахли вони, правда, сіркою)) Але такі гарячі! Хоча біля них було надзвичайно холодно! Це вдруге після перуанської Райдужної гори мені було настільки холодно на цьому континенті! І під кінець туру ми знову відвідали пречудове місце - гори, лагуни, вулкани, і все в таких гарних кольорах. Це був один з найкращих пейзажів, які мені тільки доводилось бачити! Цю красу не передати - ні словами, ні фото.
    Після цього ми поїхали до болівійського кордону. Там уже була черга, але рухалась вона швидко. Туалету на кордоні нема. Стандартна відповідь на моє запитання про нього: "Натураль". І ти йдеш під невеликий насип з піску, притворяєшся, що ти нікого і тебе ніхто не бачить. За штамп про виїзд з Болівії треба платити ))) Небагато, 2 долари. Але задумайтесь тільки, платити за штамп про виїзд з країни ))) А інакше що - не випустять?))) Це нелегально, але легше заплатити 2 долари, ніж сперечатись на кордоні з митниками про чесність і справедливість. Тож, хоч всі і платили, але були в шоці, особливо туристи з розвинених країн. Один німець такий промовив там біля них одними губами і очима на лобі: "Жесть.. " Отак Болівія прощається з туристами. Але, думаю, на наших кордонах теж вже було багато таких шокованих туристів...
    Хоча кордон, треба визнати, розташований у цій всій мальовничій місцевості, тож гарнішого фону для розмежування держав я ще не бачила))
    І взагалі, мені ця поїздка подарувала одні з найкрасивіших та найнезабутніших панорам у моєму житті.
    Read more

  • Day120

    Potosí

    January 3, 2017 in Bolivia ⋅ ⛅ 12 °C

    Це місто лежить між Сукре і Уюні, нашою останньою точкою в Болівії, і воно наче по опису мало бути би непоганим містом, тож ми вирішили зупинитись тут на день і глянути на нього. Приїхали сюди ввечері, були трохи голодні і вирішили вперше в Болівії скуштувати вуличну їжу - її було багато на центральній площі. Особливо в цьому плані Крістоф відзначився - і те, і те, і те спробував. Я з того всього тільки трошки скуштувала в нього, ну і ще взяла типовий в Австрії делікатес на різдвяні свята - фрукти, покриті шоколадом. Особливо добра полуниця з шоколадом 😍. Під час цієї гастрономічної прогулянки якась мама ще дала свою дитину Крістофу, щоб сфотографувати їх разом 😃
    Так до чого це я.... Наступного ранку Крістофу погано капець. Мені трошки теж, але нормально ще, а він ледь дихає)) Тому місто ми довго не дивились, а відлежувались)) Хоча воно мені сподобалось, йому лиш трошки бракує догляду. Взагалі це було колись найбагатшим містом Америк, бо тут іспанці знайшли срібло, яке допомогло іспанській монархії протриматися 2 століття... Тут досі є шахта, в якій робітники в 40 років вмирають від азбестозу... Мовчу вже про нещасні випадки.
    Отака в нас вийшла не дуже весела поїздка в це місто, яка нам тільки довела, що болівійський стріт фуд - більше ні-ні. Звісно, справа в удачі теж - може й нічого не бути, але ризикувати в нас більше не було бажання 😃
    Read more

  • Day119

    Sucre

    January 2, 2017 in Bolivia ⋅ ☀️ 29 °C

    Сукре - як я вже писала, конституційна столиця країни. Це середнє за розмірами місто, значно менше за Ла Пас. Саме тут почався перший рух за незалежність в Південній Америці. Його називають ще найкрасивішим містом Болівії - можу лише погодитись! Тут дууууже комфортно! Завжди весняна погода: просто ідеальна - ні холодно, ні жарко. Місто має дуже розслаблену атмосферу, в ньому дуже приємно знаходитись. Ну і красиве воно теж - архітектура дуже гарна. Тут мешкають в основному багатші люди. Це не типове болівійське місто, тому напевно і сподобалось найбільше 😁 Багато білих будинків, гарні парки і площі.
    Болівія загалом дешева, але виявилось, ціни зараз навіть в рази більші, ніж зазвичай, бо високий сезон, в інший час взагалі напевно дуже дешево. Ще в хостелі я зустріла українку!! Нам обом було якось так приємно)) Вона сама з Черкаської області, але з 12 років живе в Німеччині, де вивчає медицину))) А тепер один семестр взяла в Буенос-Айресі)) І от подорожує між навчанням 😊
    З Сукре не хотілось їхати.... Тут так добре... І таких хороших людей зустріли... І хостел прикольний попався... Але пора було далі в дорогу.
    Read more