the painted veil

Joined September 2016
  • Day128

    Santiago

    January 11, 2017 in Chile ⋅ ☀️ 26 °C

    Сантьяго - столиця Чилі, стратегічно розташована в центральній частині країни. Взимку (коли в нас літо) звідси - 1 годину до лижних курортів і 2 години до океану - в один день можна спокійно і на лижах покататись, і в Тихому океані поплавати (але хіба загартовані або в товстому неопреновому костюмі). Місто свого часу дуже розрослось, тепер воно має чимало новобудов, в тому числі хмарочосів, найвищу будівлю на континенті (вона, проте, не така вже й висока - 300 метрів, 64 поверхи) і приблизно 7-мільйонне населення, тож в столиці проживає 40% всього населення країни. Тут ми поселились в квартирі Франциско, який сам з Патагонії, від нього дізнались багато цікавих речей про країну і особливо її історію.
    Сантьяго не є цікавим містом з архітектурної точки зору, але нам воно сподобалось: дуже живе, сучасне. Але неймовірно жарко - 36 градусів тепла! Оскільки після Ла Серени ми обгоріли, то така спека була досить неприємною для шкіри. Але коли чула про морози -20 в Україні, то тішилась цій спеці 😜
    Головна вулиця мені тут була дуже схожа на Хрещатик - теж дуже широка і будинки мали схожу архітектуру, хоча й не таку гарну як в Києві. Тут ще стояв на товстому стовпі гігантський прапор Чилі! Більшого прапору ми обоє ще не бачили, він, певно, з 2 тонни важить)) Ще ми забрались на пагорб, звідки був гарний вид на місто, звідти було видно і найвищу будівлю Південної Америки. А ввечері пішли гуляти разом з Франциско і знайомим Крістофа, американцем Джої, який теж в цей час приїхав в Сантьяго. І було страшенно весело 😆 Напевно найвеселіший наш вечір в Америці))) Особливо смішно було обговорювати наш досвід в різних країнах цього континенту))
    Наступного дня ми ще пішли на центральний ринок. Він був в критому приміщенні і всі всередині якраз зачиняли свої магазини і кафе, а зовні він взагалі був вже зачинений, але нас якийсь продавець все таки пропустив, коли побачив, що ми, як коти, коло того ринку ходимо))) Поїсти ще там можна було, тож ми замовили страву, про смакоту якої були наслухані і, кажуть, вона є лише в Чилі - сантойя - щось типу величезного крабу. Це справді дуже смачно! 😍
    Read more

  • Day127

    La Serena

    January 10, 2017 in Chile ⋅ ⛅ 18 °C

    Це місто лежить біля океану, а ми дуже хотіли на пляж 😊 Але, коли приїхали, було так похмуро і холодно, що подумали: "Накрився наш пляж". Пішли все одно до нього, і через якийсь час сірі хмари поплили далі, а нам лишили блакитне небо і яскраве сонце! Вода спершу здавалась холодна, але коли заходиш всередину - дуже класне відчуття і потім зовсім не холодно! Виявилось потім, що її температура була всього 16 градусів)) Ми все ж досить уже південно, і течії з Антарктики все більш відчутні. На пляжі прямо біля прибою бачила якісь золоті піщинки - так ніби золотий пил лежить, його ще було навіть видно у воді близько до берега. Так гарно, і на тілі теж так блистить)) Так і не знаю що то було)) Тут ще кинулась в очі ненав'язливість пляжних продавців: досі вони часто напрягали, бо були дуже настирливі. А тут достатньо сказати: "Ні, дякую", як вони самі тобі дякують і йдуть геть!
    З обіду пляж став дуже людним! Хоч то була і середа. І було немало аргентинців.
    Здивувало, що центру міста тут як такого не було. Те, що більш-менш схоже на центр, розташоване вздовж пляжу. Так що тут тільки й пляжем насолоджуватись)) А взагалі - неймовірне відчуття, коли бачиш обидва (природні) кордони країни на власні очі! Ось ти в океані, а по ту сторону - Анди. Все дякуючи широті країни - всього 160 км))) Де ще таке є 🙄
    Read more

  • Day125

    Atacama

    January 8, 2017 in Chile ⋅ ⛅ 32 °C

    Проїжджаючи болівійський прикордонний пункт, до чилійського їдеш ще з годину-півтора 😃 Протягом цього часу їхали лише вниз, спускаючись з висоти 4500 м н.м. до 2500 м н.м. По дорозі гарні краєвиди, вулкани, гори, а в селі Сан Педро де Атакама - уже прикордонний пункт Чилі. Причому, виглядає, що його цілком можна навіть випадково пропустити і поїхати далі... Там з Крістофа попрікалувались, що означає його Mag. в паспорті (не раз, до речі, вже думали, що це його ім'я 😁, того я вважаю, що наявність академічних титулів в закордонному паспорті - це якось зайве)). В мене взагалі не розібрали звідки я, того просто спитали, і штамп ще вліпили не туди, тож в мене їх є два про в'їзд))) А взагалі, як сказали, болівійці, чилійський кордон дуже строгий - дуже багато всього заборонено ввозити. Але мені головне, що без візи 😄 До речі, відмінили їх для нас лиш у 2015 році, а до того коштували вони 200 доларів і тягли за собою дуже багато бюрократичної рутини. Так що повезло 😃
    Чилі загалом дуже розвинена країна. Вона, наприклад, стала першою південноамериканською країною, яка увійшла до Організації економічної співпраці і розвитку, а також Договору про вільну торгівлю зі США. Допомогли цьому в свій час приєднання пустелі Атаками, багатої на нітрати, але передусім - видобуток міді, на якій тримається чилійська економіка. До речі, в 2010 році 1 мільярд людей у всьому світі спостерігали по телевізору за операцією порятунку 33 шахтарів, які під час нещасного випадку опинились 700 метрів під землею. Їх визволили лише через 69 днів, протягом яких показували live шоу цієї спецоперації, зробивши її однією з найвідоміших серед подібних. В 2015 році вийшов навіть фільм "33" в головній ролі з Антоніо Бандерасом і задіяням режисера "Чорного лебедя".
    Чилі також найменш корумпована країна континенту. Нам казали, що тут дати хабара практично нереально. І навіть не намагатись це робити, особливо поліції - за це дають покарання і сприймається як образа. На відміну від інших країн Південної Америки)))
    Тягарем же країни є сильна нерівність серед її населення, одна з найбільших в світі (в Латинській Америці поступаючись лише Бразилії): 1% чилійців володіє половиною багатства всієї країни. Тут росте кількість мільйонерів, але кількість людей, що проживає в бідності - все ще 15%: поки одні живуть в домах з покоївками, інші не мають в хаті води в кранах. Для подолання цієї нерівності багато інвестується в охорону здоров'я і освіту і ще більше обіцяють зробити, але з падінням експорту продукту #1 - міді, разючих змін навряд можна буде очікувати. До речі, в зв'язку з падінням експорту міді, впав і колись "пуленепробивний" чилійський песо - адже основним партнером Чилі є Китай, який тепер через власні ресурси не потребує колишніх кількостей міді з Чилі.
    Країна розташована в зоні, де відбувається багато, в тому числі потужних, землетрусів. Один з найсильніших зареєстрованих в світі землетрусів був в 2010 році в центрі Чилі - 8.8 балів! Він спричинив потужне цунамі і півтисячі смертей. Чилійці після того за короткий проміжок часу зібрали величезну суму грошей, щоб допомогти постраждалим, що дотепер є предметом національної гордості. Ще недавно в 2015 році був землетрус з магнітудою 8.3! Цей теж наробив чимало лиха після себе. А взагалі, коли землетрус менше 7, місцеві навіть з ліжка не встануть))) Це іноземці можуть панікувати))) Як нам казали: якщо бачиш, що ЧИЛІЄЦЬ біжить, значить ти теж біжиш))) Навіть коли репортер доповідає про землетрус, і все труситься навколо нього, він далі спокійно доповідає)))
    Щодо історії країни, то цікавим є факт, що на півдні Чилі жили єдині індіанці, які дали відсіч інкам, а також понад 3 століття боролися з європейською колонізацією - індіанці Мапуче. Вкінці 19 століття між Чилі, Перу і Болівією була війна Тихого океану, перемога в якій додала територій Чилі, також площа розширилася завдяки договорам з Мапуче та анексії острова Пасхи (на який я мрію одного разу потрапити!). Темною сторінкою історії Чилі є диктаторство Піночета, що тривало з 1973 по 1990 роки. Він захопив владу в країні, заборонивши практично будь-яку політичну діяльність і запровадивши цензуру. Вважають, що не без допомоги США. Протягом його правління тисячі людей зникли, тисячі було закатовано і вбито. Все це лишилось непокараним: у Лондоні, де Піночет потім перебував, ні апеляційний суд, ні верховний не визнали його в достатньому здоров'ї, щоб винести суд. Після цього він повернувся до Чилі, де й помер через якийсь час. Зараз в Чилі перша жінка-президент, яку в свій час катував режим Піночета. На другий термін в країні балотуватися не дозволено. Хоча це має і недоліки: не вдається часто закінчити те, що почали. Також останнього разу вперше в історії країни голосування на виборах не було більше обов'язковим, внаслідок чого явка була суттєво нижчою. До речі, я й не знала, але таке практикують і в інших країнах: в Перу чи в Австралії - голосувати тут громадянин зобов'язаний по закону.
    Чилійське населення виглядає дуже європейським! Більше схожим на іспанців, проте є навіть русяві і блондини! Після другої світової війни сюди мігрувало багато німців (передусім, нацистів)), французів, британців, ірландців, італійців, а пізніше - югославів. Ми тут губились серед інших і на нас більше ніхто не звертав уваги)) Також тут можна побачити і небагато чорного населення - це не нащадки рабів (рабства в Чилі взагалі не було) - це порівняно недавні біженці з, в основному, Гаїті, бо в Чилі відносно нестрогі імміграційні закони. Індіанців же в країні - менше 5%.
    Чилійці дуже люблять вечірки - навіть в середу ввечері всі кафе забиті і повно людей на вулицях. І люблять алкоголь - тут найбільше алкоголіків в Південній Америці. Мабуть, їх смачне і недороге вино тому виною))) А ще, коли вони, наприклад, домовляються зустрітись на вечірці в 20 годині - це означає, що всі прийдуть в 22 чи 23))))
    Взагалі, в Чилі все дуже по-європейськи. Навіть розетки))) Тож це був просто нереальний контраст з Болівією! Зовсім нетипова Південна Америка! Ми зайшли в автобус і, як дикуни, роздивлялись яке там все нове, гарне і не воняє))) Ще відрізняється часова зона - хоч ми їхали на захід від Болівії і по ідеї мали би ще на годину дальше бути від Європи, але ні, навпаки - на годину ближче - так собі захотіли чилійці.
    Говорять вони тут на жорсткому діалекті: як і австрійці, з'їдають букви вкінці і зліплюють слова докупи. Їх реально дуже тяжко розуміти. Але головне, що нас розуміють 😁
    В Чилі також досі нерозв'язаний територіальний конфлікт з Аргентиною на півдні Патагонії, тож Аргентину вони недолюблють. Аргентину взгалі в Південній Америці ніхто не любить))) Вважають, що вони надто зверхні.
    Щодо Сан Педро - це невеличке село, яке майже повністю складається з туристів і собак - і тих, і тих дуже багато))) Воно непогане, але справляє враження штучного - наче тут все побудували спеціально для зйомок якогось фільму. Знаходиться посеред пустелі Атакама - найсухішого місця на Землі. Вологість тут становить 0,7%. В Атакамі дуже жарко і весь час хочеться пити - буквально кожні 10 хвилин. В той же день, коли ми прибули, ми поїхали до Місячної Долини, яка знаходиться в цій пустелі. Справді, ландшафт дуже нагадує місячний! І всі ці дюни, каньйони... Надзвичайно, що виробляє природа... Також тут є поклади і кристали солі. Тут ми зустріли чудовий захід сонця. Поки я робила фото Крістофа, як він ніби хоче стрибати з обриву, збоку страшенно пищали японці чи то корейці 😀 Бо вони на те місце (хоча воно не було небезпечним) чуть не повзли, тримаючись всіма чотирма кінцівками за ґрунт 😀
    Наступного дня взяли нічний автобус (ну і не тільки нічний, бо їхали близько 17 годин) до наступного міста. Автобус був чудовий, новенький, і вперше бачила таке: фільм, який пустили на телевізори, був без звуку. Але над кожним сидінням були гнізда для навушників, тож ті, хто хотів дивитись кіно, могли з навушниками дивитись, а ті, хто не хотіли, могли собі спати чи читати - звук їх не відволікав.
    Read more

  • Day123

    Uyuni area

    January 6, 2017 in Bolivia ⋅ 🌬 27 °C

    В самому Уюні робити нема що, але ми цілий день залагоджували там різні справи. Порівняно з іншими болівійськими містами, це містечко дуже дороге. Але це не дивно - впевнена, що Уюні - найтуристичніше місто Болівії 😊 Ви напевно бачили ці фотографії "дзеркала" в інтернеті, де "небо зустрічається з водою на землі і горизонт зникає"? Або "божевільні фото" з пустелі? Це Салар де Уюні, або солончак Уюні. Часто лише заради нього їдуть взагалі в Болівію. Це найбільший солончак у світі (12 тис.кв.м), на ньому сіль і вода "викладають" типові шестикутники, завдяки яким Салар де Уюні такий впізнаваний. Коли стоїш посеред нього, то є лише ти, сіль і горизонт - наче в пустелі. І саме на такому фоні вдається зробити багато цих веселих "божевільних" фото. Проте рідко вдається побачити картину, коли "зникає горизонт" і небо відображається у воді - лише у дощовий період, коли достатньо води для цього явища. І то не весь період дощу, бо коли заливає, то їхати стає там небезпечно, і турфірми міняють шлях і не заїжджають більше далеко вглиб. Тому, в підсумку, побачити "дзеркало" вдається кілька разів в рік. Ми потрапили в цікавий період - сезон дощу, але коли якраз можуть почати міняти шлях. Я страшенно хотіла побачити це віддеркалення, це щось унікальне. Жінка в турфірмі сказала, що по стандартному шляху води нема, все сухо, хоч останні 2 дні лило. Але якщо ми з іншими учасниками групами вирішимо доплатити і, відхилившись від стандартної дороги, поїхати далі, то можемо знайти там воду. Але тоді пропустимо захід сонця над солончаком. Я, звісно, розставила пріоритети для себе і надіялась, шо ніхто не буде проти 😁 І що ми таки знайдемо там воду.
    Ми вирішили взяти 3-хденний тур, а не лише на день заскочити в солончак, бо так ми мали би змогу побачити ще багато красивих і цікавих місць, ну і в 3-хденному турі ми все одно рухались в сторону Чилі, тож нам якраз було по дорозі - вкінці частину людей висаджують біля кордону з Чилі, а іншу частину везуть назад в Уюні.
    Якраз в цей час через Уюні проходило всесвітньовідоме раллі "Дакар" (цього року - через Парагвай-Чилі-Болівію-Аргентину), тож напочатку частину шляху ми їхали по бездоріжжю, бо дорога була перекрита для раллі. Також напочатку солончаку було місце з безліччю прапорами, які залишили відвідувачі, серед них був і український 😊
    Мушу сказати відразу, що нам з усім дуже щастило в цій поїздці (крім гіда, мабуть 😁). І взагалі, щодо погоди, ми всі ці місяці подорожі були щасливчиками.
    Спочатку було похмуро і дощило, але потім погода стала ідеальна! Вже лиш під вечір знову стало похмуро.
    Ми заплатили за іспаномовного гіда, бо, як показав досвід в Тороторо, можемо розуміти і так, до того ж, багато розказувати там нема що. Але інші троє, з якими ми їхали, заплатили більше за англомовного гіда, тож ми теж їхали з ним))) Їхали в джипі разом з німецькою сім'єю: мамою і двома дітьми-студентами. Вони відразу погодились трохи поміняти маршрут, бо теж більше хотіли побачити "дзеркало", ніж захід сонця. І це так того вартувало!!!! Спочатку ми зупинились там, де води було не дуже багато - було гарно, але не так щоб "вау". А потім, коли їхали далі, води було вже багато і горизонт зник... І ніби 2 неба. І ти. Навіть не знаю з чим порівняти, ще ніколи такого не доволилось бачити. Ніби на іншій плвнеті. Абсолютно все так, як я бачила колись на фотографіях з інтернету. Заворожує! А коли десь далеко їде якась машина, то таке враження, що вона їде по поверхні води. Гід казав, що останнього разу в цьому місці він був 5 тижнів тому і було абсолютно сухо. І що ми напевно остання група, яка їде по цьому шляху, бо зараз багато води, тож з наступною групою їхатиме напевно вже по іншому.
    Потім ми поробили "божевільні фото" в місці, де було сухо - це стандарт тут 😁 Ночували ми в соляному готелі)) Таким був перший день.
    Наступного дня ми надивились на красивезні пейзажі!! Ландшафт дуже змінювався і час від часу нагадував то місячний, то марсіанський. Багато красивих вулканів, дивних рослин, бігали страуси! Ще ми побачили вулканічні формації, "виплювані" вулканами, які застигли і виглядають як камені різних дивних форм, найвідоміший з яких - "дерево з каменю". Ще їхали до численних лагун, де водяться фламінго! Вперше їх бачила! Які ж це красиві птахи на тонюсіньких ніжках-патичках! Можна сказати, що в нас, свого роду, було джип-сафарі)) Одна з лагун була червона, інша зелена. Гори теж різних фарб. Яка ж природа може бути красива... Ночували ми в готелі, де душу не було, а світло - лише 3 години на день)) Зате годували дуже смачно! А, коли ми третього дня встали дуже-дуже рано, то могли бачити красивезне небо, густо всипане зорями... Цього ж дня ми знову були біля лагун з фламінго, а також біля природних терм (я, правда, не купалась, мені температура повітря +5 була захолодною)), і все це на висоті понад 4500 м.н.м. (я другої ночі навіть прокидалась від задишки через це). Ще поїхали до гейзерів, їх я теж бачила вперше! Пахли вони, правда, сіркою)) Але такі гарячі! Хоча біля них було надзвичайно холодно! Це вдруге після перуанської Райдужної гори мені було настільки холодно на цьому континенті! І під кінець туру ми знову відвідали пречудове місце - гори, лагуни, вулкани, і все в таких гарних кольорах. Це був один з найкращих пейзажів, які мені тільки доводилось бачити! Цю красу не передати - ні словами, ні фото.
    Після цього ми поїхали до болівійського кордону. Там уже була черга, але рухалась вона швидко. Туалету на кордоні нема. Стандартна відповідь на моє запитання про нього: "Натураль". І ти йдеш під невеликий насип з піску, притворяєшся, що ти нікого і тебе ніхто не бачить. За штамп про виїзд з Болівії треба платити ))) Небагато, 2 долари. Але задумайтесь тільки, платити за штамп про виїзд з країни ))) А інакше що - не випустять?))) Це нелегально, але легше заплатити 2 долари, ніж сперечатись на кордоні з митниками про чесність і справедливість. Тож, хоч всі і платили, але були в шоці, особливо туристи з розвинених країн. Один німець такий промовив там біля них одними губами і очима на лобі: "Жесть.. " Отак Болівія прощається з туристами. Але, думаю, на наших кордонах теж вже було багато таких шокованих туристів...
    Хоча кордон, треба визнати, розташований у цій всій мальовничій місцевості, тож гарнішого фону для розмежування держав я ще не бачила))
    І взагалі, мені ця поїздка подарувала одні з найкрасивіших та найнезабутніших панорам у моєму житті.
    Read more

  • Day120

    Potosí

    January 3, 2017 in Bolivia ⋅ ⛅ 12 °C

    Це місто лежить між Сукре і Уюні, нашою останньою точкою в Болівії, і воно наче по опису мало бути би непоганим містом, тож ми вирішили зупинитись тут на день і глянути на нього. Приїхали сюди ввечері, були трохи голодні і вирішили вперше в Болівії скуштувати вуличну їжу - її було багато на центральній площі. Особливо в цьому плані Крістоф відзначився - і те, і те, і те спробував. Я з того всього тільки трошки скуштувала в нього, ну і ще взяла типовий в Австрії делікатес на різдвяні свята - фрукти, покриті шоколадом. Особливо добра полуниця з шоколадом 😍. Під час цієї гастрономічної прогулянки якась мама ще дала свою дитину Крістофу, щоб сфотографувати їх разом 😃
    Так до чого це я.... Наступного ранку Крістофу погано капець. Мені трошки теж, але нормально ще, а він ледь дихає)) Тому місто ми довго не дивились, а відлежувались)) Хоча воно мені сподобалось, йому лиш трошки бракує догляду. Взагалі це було колись найбагатшим містом Америк, бо тут іспанці знайшли срібло, яке допомогло іспанській монархії протриматися 2 століття... Тут досі є шахта, в якій робітники в 40 років вмирають від азбестозу... Мовчу вже про нещасні випадки.
    Отака в нас вийшла не дуже весела поїздка в це місто, яка нам тільки довела, що болівійський стріт фуд - більше ні-ні. Звісно, справа в удачі теж - може й нічого не бути, але ризикувати в нас більше не було бажання 😃
    Read more

  • Day119

    Sucre

    January 2, 2017 in Bolivia ⋅ ☀️ 29 °C

    Сукре - як я вже писала, конституційна столиця країни. Це середнє за розмірами місто, значно менше за Ла Пас. Саме тут почався перший рух за незалежність в Південній Америці. Його називають ще найкрасивішим містом Болівії - можу лише погодитись! Тут дууууже комфортно! Завжди весняна погода: просто ідеальна - ні холодно, ні жарко. Місто має дуже розслаблену атмосферу, в ньому дуже приємно знаходитись. Ну і красиве воно теж - архітектура дуже гарна. Тут мешкають в основному багатші люди. Це не типове болівійське місто, тому напевно і сподобалось найбільше 😁 Багато білих будинків, гарні парки і площі.
    Болівія загалом дешева, але виявилось, ціни зараз навіть в рази більші, ніж зазвичай, бо високий сезон, в інший час взагалі напевно дуже дешево. Ще в хостелі я зустріла українку!! Нам обом було якось так приємно)) Вона сама з Черкаської області, але з 12 років живе в Німеччині, де вивчає медицину))) А тепер один семестр взяла в Буенос-Айресі)) І от подорожує між навчанням 😊
    З Сукре не хотілось їхати.... Тут так добре... І таких хороших людей зустріли... І хостел прикольний попався... Але пора було далі в дорогу.
    Read more

  • Day116

    Cochabamba area

    December 30, 2016 in Bolivia ⋅ ⛅ 20 °C

    Сюди нас вело 2 речі: можливість рафтингу, оскільки нам це не вдалось в Короіко, і сліди динозаврів. І саме тут нас застав Новий рік.
    Дорога через Ла Пас до Кочабамби була дуже "весела" для мене. Оскільки ми їхали нічним рейсом, то взяли автобус кращої якості, де був туалет всередині. На що я і розраховувала, коли сідала в нього. Я почекала, поки ми рушили і пішла в туалет. Але там було зачинено. Я попросила одного з водіїв відкрити його, але він сказав, що ми зараз їдемо по дорозі (по і так брудній лапаській дорозі), тож він зможе відкрити туалет лише через 3 години. Розвернувся і пішов попри мої "але ж". Я знала, що 3 години не витримаю, бо уже зараз сечовий міхур просто розпирав. Я пішла на своє місце, але зрозуміла, що там я точно нічого не доб'юсь, крім мокрого крісла. Тож пішла знову до туалету, тим більше, що автобус зупинився. Але водіїв на місці не опинилось - вони стояли і разом з іншими чоловіками загружали багато важких речей в багажник. Я відкрила вікно і почала їм махати і кричати, бо двері були замкнені: і туалету, і вхідні. Вони глянули на мене, ніяк не відреагували і далі продовжували грузити. А я вже просто відчуваю пекучу різь в животі, ще ніколи не мала такої жахливої ситуації. Думала, або там їм напісяю, або вибухну просто. Зрештою, вони все погрузили, водій зайшов в автобус, і я прошу, щоб відкрили туалет, а він каже, що ще не може. Я йому кажу, що не можу більше терпіти, а він розмахує руками. Я ще такого не бачила. Кажу йому - то відкрий двері, я сходжу на вулиці. Він мені каже, що не має часу. Я вже кричу - 5 хвилин, відкрий двері на 5 хвилин!! Бо не можу більше! Він з кислим виразом лиця відкрив. Тобто, сходити в туалет в автобусі не можна через дорогу, а прямо на неї пісяти - то окей. Я навіть не до кінця сходила, бо почула, що автобус від'їжджає. Серед ночі знову підійшла до водія, шоб він нарешті відкрив мені двері і після того мала спокій... В мене після цього з'явився страх опинитись без можливості сходити в туалет, я тепер ходжу навіть якщо не дуже хочу.
    З рафтингом знову не склалось: нам треба було для цього ще 2-х чоловік, яких ми так і не знайшли. Тож 30-го грудня ми поїхали в містечко Тороторо, яке знаходиться в однойменному національному парку, щоб подивитись на сліди динозаврів. Ми читали, що, хоч це і не є далеко, але дорога займає близько 6-7 годин. Проте жінка, яка продавала квитки, сказала, що поїздка триває 4 години. Як вона могла не знати, що це довше, коли всі пасажири в автобусі це знали, в мене не вкладається в голові. Як каже Крістоф: "Кожен говорить якусь фігню". Що трохи заважає при подорожі і її плануванні, бо ти ні від кого не можеш добитись правдивої інформації. Зрештою, через погодні умови (була сильна злива, а дорога поміж горами погана) поїздка тривала 9 годин!! І це в бруднющому автобусі, де жінка біля мене весь час слухала на телефоні голосно музику (і весь автобус разом з нею), а якийсь п'яний дід почав потім всім пасажирам світити ліхтариком в очі. І це в 00.00 ночі. Приїхали ми в 3 ночі. Ми жодного хостелу не забронювали, бо через інтернет це було неможливо, тому нам довелось шукати щось на місці. Струму в селі немає, на вулиці так темно, хоч в око стрельни. І наші телефони майже розряджені. Добре, що мали ліхтарик. Ми стукали і дзвонили в усі хостели, але нам ніхто не відчинив. Як потім дізнались, через відсутність струму дзвінки не працювали, та й всі хостели були через Новий рік забиті. Зрештою ми пішли назад до автобуса і попросили водія, щоб він нам шось порадив. Він, виявляється, жив в одному дворі з якимось хостелом, тож відчинив нам двері і розбудив адміністраторку, а вона мала вільну кімнату. Так нам пощастило. Наступного дня струму далі не було. Наші телефони повністю розряджені. Зрештою, за сніданком в іншому готелі струм час від часу включався і відключався, тож нам сяк-так вдалось частково зарядити телефони. Нелегка була ніч, але ми кожного разу переконуємось, що що би доля не придумувала і куди нас не закидувала, все одно все якось обходиться і в результаті все одно все добре.
    Наступного дня ми пішли розпитати як можна побачити сліди динозаврів. В Кочабамбі нам казали, що одні є в місті і для них не треба ні гіда, ні квитків. А всі решта - в національному парку, для них треба і гіда, і квитки. Проте в Тороторо нам сказали, шо для всіх треба і квиток, і гіда. Як виявилось, правильний був перший варіант. Що нас вже навіть не здивувало. Але в кінцевому результаті ми були дуже раді, що таки пішли в національний парк. Бо така довга дорога не вартувала 15-ти хвилин для одних слідів. До того ж, в парку ми побачили також дуже красивий каньйон. Значно кращий за відомий Колька каньйон біля Арекіпи в Перу. Наш гід розмовляв лише іспанською, тож це була наша перша екскурсія тут на цій мові. Я здивована, але зрозуміли ми практично все. Може здаватися дивним те, що досі збереглись сліди динозаврів, але насправді це через рух тектонічних плит, коли почали утворюватись Анди. До тих пір ці сліди були глибоко під землею, а через рух плит вони вилізли на поверхню. І це тут так гарно видно було - поверхню гір, яка була колись далеко під землею. І взагалі вся ця місцевість ще раніше була під водою. Динозаври тут водилися в крейдяному періоді, але вони не жили в Болівії, а мігрували через неї. Для мене це було так захоплююче - побачити сліди тварин (ще й таких!), які проходили тут 65-70 мільйонів років тому! Надзвичайно! Потім ми і каньйон побачили, який має різні кольори. І весь цей час нас супроводжував дуже милий пес, якого ми назвали Болі)) Всю дорогу від Тороторо і назад, що тривало близько 2,5 годин 😊
    Назад до Кочабамби ми поїхали машиною нашого гіда, зайняло це 4,5 години, вдвічі менше часу, ніж сюди автобусом, тож на Новий рік таки встигли)) Пішли на суші (я ними марила останнім часом), а потім на головній площі зустріли Новий рік. Люди кидали навколо бокали від шампанського і петарди - все як в нас)) Тільки без снігу і при +25 😊
    Read more

  • Day114

    Zip-lining

    December 28, 2016 in Bolivia ⋅ ⛅ 1 °C

    Ми приїхали в Короіко, бо хотіли зайнятись тут рафтингом. Але виявилось, що наразі на дорозі, що веде до річки, ведуться ремонтні роботи, тому рафтинг можливий лише в неділю, коли в робочих вихідний. А ми приїхали в Короіко в середу... Чекати там до неділі, звісно, не мали наміру, тож вирішили зайнятись чимось іншим. Чимось іншим виявився зіп-лайнінг (не знаю як по-українськи правильно, дивіться фото 😊) - катались по такій собі дротяній канатній дорозі, яка веде вниз, де ти береш розгін, а потім трохи вверх. І таких було у нас 3 покатушки :) Під час катання швидкість досягала 80 км/год. Спочатку було страшно, але потім - такий кайф!Read more

  • Day110

    Catholic Christmas

    December 24, 2016 in Bolivia ⋅ ⛅ 26 °C

    Католицьке Різдво ми провели з місіонерами. Крістоф познайомився з одним з них, коли був на острові Ісла дель Соль, що на озері Тітікака. І той запросив нас до них у Вілоко на Різдво, якщо падре дасть згоду. Падре Антоніо таки не був проти, і ми поїхали. Якщо провести лінію по карті від Ла Пас до Вілоко, то між ними 75 км. Проте дорога йшла серпантином поміж горами і фактична відстань була десь 250 км. Проте їхали ми 7 годин!!! 😲😲😲 В Болівії таке потім з нами ще траплялося... Смішні відстані їдеш скажену кількість часу. І дороги погані поміж горами, і автобуси старі, і водії можуть багато пауз робити (хоча частіше навпаки - доводиться просити зупинитись, щоб сходити в туалет). Так мало того, з цього часу я 2.5 години стояла, а Крістоф - 6 десь!!! Водій нам сказав, що квитки брати непотрібно, а вони просто були всі розкуплені! (Ще одна риса болівійців: вони брешуть, часом без жодної вигоди для себе, ти, наприклад, їх запитуєш про щось, а вони тобі несуть брєд. Замість сказати "не знаю". Потім про те саме тобі інша людина говорить абсолютне інше. Питаєш ще третю - і отримуєш третю відповідь, не подібну на перші 2.)
    Словом, поїздка була виснажливою. Але зате потім все компенсувалось. Проїжджали ми, до речі, через красиві краєвиди і отак досягли нового рекорду висоти: майже 5200 м н.м.
    Вілоко - шахтарське село, яке тільки й живе видобутком копалин. Жителів тут зовсім мало, тому ми тут відразу впадали в очі. Один хлопчик закричав аж: "Мама, грінго!"))) Місіонерська спільнота складається тут з 3-х людей: всі троє італійці - старший падре Антоніо і два молодих Давіде. Для останніх двох місія триває 2 роки. А падре Антоніо тут близько 40 років. Для нашого Давіде вона тільки почалась. Загалом я не дуже позитивно ставлюся до місіонерства в, наприклад, джунглях, де людей перевчають. Але тут інакше - тут жителі не дикі, і місіонери їм справді допомагають. Ми зупинились тут на 2 ночі, нас дуже смачно пригощали (недаремно вони італійці). Показали село: місцеву шахту, озеро та природні фонтанчики, які падре Антоніо називає фонтаном Треві 😁 На шахті працюють і 15-річні хлопці. Місіонери з усіма місцевими вітаються постійно, мають тісний контакт з декількома родинами, зокрема тими, яким допомагають. Ми ввечері 24-го пішли на месу. Вона була іспанською, і тут священик раптово спитав Крістофа як буде німецькою слово "слова"))) Крістоф не стежив за тим, що говорилось, не зрозумів шо від нього хочуть, я йому шепочу під боком "слова", а він: "Які слова я маю сказати??", я кажу: "Та скажи просто слово "слова"! З горем пополам сказав він))) Після меси ми були запрошені разом з італійцями до двох родин. Падре був втомлений, тож ми пішли з обома Давіде. Вони, до речі, повна протилежність один одному! Наш спокійний, врівноважений, інший- типовий італієць))) Підривний темперамент, емоцій купа, але нереально смішний і веселий. Оскільки він тут уже відбув якраз свої 2 роки, то в нього склались дуже теплі відносини з родинами тут, особливо діти його люблять)) Коли ми прийшли в першу родину, нам дали купу їжі, ще й десерт. Ми перед тим поїли, та й нам не смакувало, відверто кажучи, тож ми ледь скуштували, щоб не образити господиню)) Ще нам дали різдвяні листівки, які вони зробили власноруч. В другій родині ми навіть допомагали робити їжу - щось типу пиріжків з сиром, правда, в нас не дуже получалось 😁 В цій сім'ї було десь 6 дітей, ще прийшли двоюрідні, тож було дууууже весело! Це була настільки тепла і доброзичлива атмосфера, було дуже по-сімейному, купа сміху і жартів. Це був один з моїх найкращих святвечорів. Діти так обнімались з нами, ми ще грали всі разом в настільну гру. За той час спеклись пиріжки, які були такі смачні. Звідси аж не хотілось йти. Ось тут я відчула болівійську гостинність і привітність. І зрозуміла: ті, які нічого не мають, ще будуть ділитися з іншими. Ті, які мають багато, жаліють навіть дрібницю.
    Оскільки село розташоване на висоті близько 4000 м н.м. і у горах, то було дуже холодно вночі, ми вкривались кількома грубезними перинами.
    Наступного дня на Різдво ми поїхали в місцеве село, до якого падре Антоніо навідується час від часу. Там нас на галявині біля церкви чекали вже люди. Посередині постелили скатертину на траву, і на неї кожен висипав ту їжу, яку він дома приготував. Тому все було трохи змішано)) Ну і їсти можна було лише з рук, вилок не було. Але це все одно було так щиро все, ніхто нічого не жалів: кожен наготував купу їжі. Тут я знову відчула таку вдячність до цих людей. Не маючи нічого, маєш все. Під час цього застілля люди ше співали різдвяних пісень. Після меси священик роздав людям календарі, фотографії до яких робили обоє Давіде в цій місцевості і цих людей. Нам теж дістався один 😊. А наступного дня Давіде відвезли нас машиною до міста, звідки до Ла Пасу було вже рукою подати - це не 7 годин в автобусі товктись. Це було наше католицьке Різдво - тепле, затишне і домашнє. Дякую усім цим людям, які зробили його таким.
    Read more

  • Day108

    La Paz

    December 22, 2016 in Bolivia ⋅ ☀️ 17 °C

    Ла Пас - неофіційна столиця Болівії. Тут знаходиться парламент, президент, державна скарбниця, тобто, місто має всі атрибути столиці і де-факто є нею, але в Конституції як столиця країни зазначене Сукре - там Верховний суд. Ми побували в обох 😊
    Щодо самої країни. Криза тут перманентна. Бідність, нерівність, протести, повільний економічний розвиток, корумпована влада - це буденність. Болівія і Парагвай - найбідніші країни континенту. І думаю, те, що це єдині країни на континенті, які не мають доступу до океану - не випадковість.
    Теперішній президент - перший індіанський президент в країні, який вже на третьому терміні. Він намагається побудувати тут соціалізм і його манери називають диктаторськими, багато підприємств націоналізуються, проте бідні верстви населення його підтримують.
    Повільний прогрес країни не відповідає ресурсам, якими вона володіє: країна дуже багата на великі поклади мінералів, газу. Тим часом більша половина болівійців живе у бідності.
    Що впадає в очі: забруднення довкілля. Ла Пас - напевно, найбрудніше місто, яке мені доводилось бачити. Запах каналізації, сечі біля стін будинків, випорожнення собак повсюди, просто брудні вулиці, де шукаєш місце, де б то рюкзак поставити, щоб не забруднити. Для людей нормально справляти нужду на дорозі чи тротуарі. Повсюди пластик, батарейки - на землі, в річках, численні шахти викидають свої відходи в річки... Це просто екологічний жах. Я такого ще ніде не бачила. Країну перетворюють на смітник свої ж жителі... Бо коли їдеш в автобусі, а всі шось їдять, відкривають вікно і спокійно викидають ті упаковки на дорогу, і показують ще дітям, щоб і вони туди викидали, то в мене очі лізуть на лоба. Тобто, екологічної свідомості - нуль. Те ж стосується гігієни - в мене таке враження, вони з цим поняттям взагалі не знайомі, не знають, що є мікроби, і через немиті руки вони можуть передаватись... А взагалі - не рідкість бачити як мама може покласти дитину в чомусь типу слінгу на підлогу в громадському туалеті, або просто на вулиці поставити дитину на картон на бетоні, поки вона там щось продає. І таких випадків- купа. В мене тут реально трохи культурний шок був.
    Щодо культури і вихованості - мушу сказати, це теж рідкість. Я стільки чула про болівійську привітність, але ми в Південній Америці набагато привітніші нації зустрічали... Бачачи, що ти йдеш з важкою сумкою, а вони стоять посеред дороги, вони не відійдуть. Ніколи не пропустять - де б то не було, я так в громадському туалеті раз довго стояла, бо ті, що приходили після мене, тупо йшли зразу в кабінку. Чи якщо на дорозі штовхнуть, бо вони хочуть тебе обійти, ніхто не вибачиться - валять далі як танки. Вважають, що ті, хто живе високо над рівнем моря - менш привітні. І що індіанці взагалі дуже стримані і не надто відкриті до контактів, а їх в Болівії - найбільше в Південній Америці - більше 60% населення. Не знаю, може, це мій досвід такий, і у інших був кращий, але на разі Болівія подобається мені найменше з тих країн, які ми відвідали. Передусім люди. Хоча не всюди був такий досвід, про це я розкажу в наступних постах.
    На такій великій території проживає всього 10 мільйонів людей. Не знаю чому так, бо за спостереженнями, сім'ї в основному багатодітні: мають часто по 5 дітей. Жінки тут майже всі (в основному індіанки) досить таки огрядні. Але мене це не дивує: тут їдять багато, причому багато солодкого, а напій #1 - кока кола.
    Твої життєві перспективи тут все ще залежать від того, який в тебе колір шкіри, скільки в тебе грошей, який одяг ти носиш і якою мовою розмовляєш... Хоч часи іспанського панування вже давно минули... Багато селян живуть без води в кранах, обігріву та електрики та носять одяг, який практично не змінився з тих часів, коли прибули іспанці.
    Історія Болівії дуже цікава. Раніше це була величезна країна. Вкінці 19 століття була війна з Чилі. Вважають, що Чилі відібрало пустелю Атакаму, де дуже багато міді і нітратів, а також 850 км берегової лінії в Перу і Болівії, відрізавши таким чином Болівії доступ до океану. І хоч за це чилійці дали деякі привілеї Болівії, проте Болівія це все ще не вибачила. Раз вона навіть подавала в суд на Чилі, проте програла. І зараз в суді Гааги знову розглядається заява Болівії щодо повернення їй територій, які забрало Чилі, рішення щодо цього з'явиться через рік-два. Пізніше ще й Бразилія забрала частину болівійської території собі, яка багата на ліси, вмовивши цей регіон Болівії від'єднатись, а потім анексувала його. Ще двічі болівійську територію забирала Аргентина. Була війна і з Парагваєм щодо території. Внаслідок цього після мирних переговорів ця земля дісталась таки Парагваю. В минулому у Болівії - авторитарні президенти, брутальні режими, порушення прав людей, інфляція з показниками 35 000% щорічно... І ця країна, будучи насправді такою багатою, все ще повільно бореться за своє місце під сонцем...
    В Ла Пасі дуже багато нема на що дивитись, але місто все одно цікаве. Особливо красива панорама міста. Особливо вночі! Місто дуже горбисте, і це вверх-вниз на такій висоті часом надоїдало, бо задихаєшся. До речі, це найвище розташована столиця в світі. Якщо таки вважати її столицею. Висота коливається від 3100 до 4050 м н.м. Тут, як і всюди в Болівії, дуже багато жебраків. Причому роблять це всією родиною. Нерідко можна побачити як 4-річні діти змучено танцюють під традиційну музику, випрошуючи за це гроші. А 8-10-річні хлопчики пропонують (хоча я би сказала навіть просять) почистити нам взуття. Ну чи офіціантами працюють.
    Тут є ще місцина, яка називається Місячна долина - бо ландшафт дуже подібний на місячний. Справді гарно. Подібне плануємо ще побачити в Чилі.
    Ще один день Крістоф катався на велосипеді по Дорозі смерті, або Найнебезпечнішій дорозі світу, а я несподівано переїжджала в інше помешкання і дивилась Теорію великого вибуху 😁
    Тут було також гарно все прикрашено до Різдва, відчувався святковий дух. Навіть поліцейська машина проїжджала з купою запакованих подарунків на даху 😀 Але Різдво (католицьке) ми святкували не тут.
    Read more

Never miss updates of the painted veil with our app:

FindPenguins for iOS FindPenguins for Android