the painted veil

Joined September 2016
  • Day59

    Trampoline of death & Ipiales

    November 3, 2016 in Colombia ⋅ ⛅ 15 °C

    Ми хотіли з Сан Августина їхати прямим автобусом до міста Пасто, а звідти вже до кордону. Але нас попередили, що дорога до Пасто дуже небезпечна вночі і щоб ми почекали до ранку. Виявилось, дорога веде через гори, дуже кам'яниста і з крутим обривом. Будучи досить вузькою, вона двостороння і йде серпантином, тож часом непросто вчасно побачити і розминутися з зустрічним транспортом, особливо, якщо це вантажівка. А ще з колумбійською манерою водіння... Таке враження, що вони безсмертні. Ну і доводиться проїждати через водоспади. Я всю дорогу їхала з чорним кульочком, бо мені було дуже зле. А часом так страшно, бо ми проїжджали дуже близько до обриву, що я вирішила поспати, щоб не нервуватись, ну і щоб не скористатись кульочком. Цю дорогу називають "батутом смерті", найнебезпечнішою дорогою Колумбії і однією з найгірших в Південній Америці, хоча багато хто й каже, що найгірші часи цієї дороги позаду, раніше помирало справді багато людей. Зараз же ситуація краща, на більшості шляху стоїть невисока металева огорожа. Нерви, правда, полоскатало добре (хоча я не знаю, що мене в той час більше турбувало: страх чи нудота), але вид з цієї дороги - надзвичайний! І ще ми їхали з морськими свинками в автобусі. В Іпіалесі їх їдять, так що здається нам, що хоч вони цю поїздку і пережили, але залишилось їм недовго...
    Зрештою, ми приїхали в Іпіалес. Це містечко на кордоні з Еквадором. Крім того, тут знаходиться одне з чудес Колумбії - церква Лас Лахас. Її фото я бачила ще задовго до того, як з'явились плани їхати в Колумбію, тож не глянути на неї я не могла. Це справді вражаюча споруда, одна стіна якої - гора, в яку вбудована церква. Під низом річка і поруч водоспад.
    Кордон пройшли швидко і без проблем і відправились до столиці - Кіто.
    Read more

  • Explore, what other travelers do in:
  • Day58

    Statues in San Agustin

    November 2, 2016 in Colombia ⋅ 🌙 11 °C

    В цій частині Колумбії ми побачили справді погані дороги, великий камінь потрапив в колесо нашого автобуса і його довго доводилось витягати. І ще: не знаю чи є така опція у великих автобусах, але в маленьких у водіїв завжди є невеличкі чорні пакетики... Деколи через дорогу, але частіше водії їздять так, що ці пакетики стають в нагоді. Я вже двічі брала їх, правда, так ще і не скористалась, але в одному автобусі чоловік таки блював, а в іншому - дві жінки..
    В Сан Августині ми хотіли глянути на доколумбійські статуї, яким близько 2000 років. Про культуру, яка їх збудувала, практично нічого невідомо і для чого вони їх робили- теж неясно, існує лиш купа теорій..
    Археологічний парк, де знаходяться ці статуї, складається з 3-х парків, які розташовані на різній (немалій) відстані між собою, тож ми встигли побачити лише 2, але вони і найзнаменитіші. Особливо вразили статуї великих розмірів... Ну і сама територія парку дуже красива.
    По дорозі до другого парку ми з вікна таксі побачили картину, яку, як я думала, можно лише в неті знайти на різних пабліках з приколами, де часто відфотошоплені фотки: поруч їхав мотоцикл, на якому сиділи чоловік, жінка, ззаду неї останньою сиділа мала дитина, а спереду- собака! І це так природньо все виглядало, собака спокійно сиділа на мотоциклі і дивилась вперед, як і решта пасажирів. Їй ще тільки сонцезахисних окулярів бракувало 😂 Це така картина була, шо ми просто не могли перестати сміятися 😂 Шкода, що фото нема ))) Хоча такі речі запам'ятовуєш, навіть, якщо немає фото)))
    Read more

  • Day56

    Popayán & Silvia

    October 31, 2016 in Colombia ⋅ ⛅ 3 °C

    В Попаяні ми вирішили випробувати airbnb. Шукаючи помешкання, ми були трохи в шоці, що воно знаходиться в трущобах)) Думаю, там ще ніколи не зупинялись іноземці)) На зустріч нам йшла жінка і вона така: "О, це ви з Швейцарії?". Ми: "Ні, з Австрії", вона така: "А, ну чи з Австрії" (Крістоф вже звик, що Австрію плутають з Австралією, тут часто ще плутали з Німеччиною, тепер от з Швейцарією, а одна інтелектуалка зі США взагалі видала: "Повтори, звідки ти? З Арменії?" Але ця ж американка питала, чи Україна це частина Росії, а коли Крістоф почав розповідати про окупацію частини України Росією, вона сказала: "А, а вам це не подобається? Вам подобається бути незалежними?" Facepalm 😩 А взагалі для більшості достатньо сказати, що ми з Європи, бо про Австрію і Україну мало хто тут чув). Виявилось, що це якраз хазяйка нашого помешкання. Правда, як ми дізнались, її дочка, через яку ми контактували через сайт англійською, не живе в цьому місті, а її батьки - виключно іспаномовні (якщо не враховувати "good morning", "good night", "good" і "thank you" її тата). Жінка повела нас до свого дому. Всередині все було сучасно облаштовано; крім неї і чоловіка, там жила ще їх молодша донька (на вигляд років 11) і кішка. І хоч нам не завжди вдавалось порозумітися, вони дуже старались, шукали англійські фрази в інтернеті, нас постійно пригощали кавою, зранку зробили сніданок, а ввечері навіть пригостили вечерею, постійно перепитували, чи нам ше щось треба, чи ми не голодні, дали купу покривал, щоб нам вночі не було холодно, коли ми сказали куди хочемо поблизу поїхати, вони відразу почали шукати всю інформацію, яка в них була дома, про ці місця, дали поради. Після прогулянок аж хотілось повертатись до них, бо тебе огортають такою турботою і теплом. Ми ще спитали чи безпечно йти ввечері в них по району, жінка сказала, що так, лиш щоб ми не показували телефони, крім того, вона нас може забрати біля головної дороги. Але судячи з розмов зі своєю донькою, вона збиралась її за нами послати. Нам якось стало незручно, що нас "охоронятиме" маленька дівчинка, тож цією пропозицією ми не скористались 😃 І коли ми їхали геть, то запропонували й підвезти нас) Словом, дуже гостинні люди.
    Саме місто називають "білим", бо в центрі вся історична архітектура білого кольору. Ми потрапили сюди на Хелоуін, який тут дуже навіть святкують, тому в центрі була купа людей в найкреативніших костюмах, навіть собаки були переодягнені.
    Наступного дня ми поїхали в містечко Сільвія, що неподалік. Там цього дня якраз мав бути індіанський ринок. Коли приїхали, були вражені! Центральна площа була заповнена індіанцями в їх національних костюмах. Ми пішли на ринок, який чимось нагадував наш український 😄 Там продавалось все, що можна! Ми там пообідали (навіть не отримали після того проблем з шлунком, на диво) і спробували ще смажений поцукрований кокос - це дуже смачно, хоча з кокосом напевно все смачне, особливо мені ще сподобалися кокосовий лимонад і рис.
    Ми ще ввечері побродили по Попаяну і послухали вдома разом Шакіру (вона напевно мало не національна героїня, навіть пам'ятник їй стоїть в рідному місті Баранкія).
    Далі - їдемо на східний південь Колумбії, який через джунглі, погані дороги і сполучення, не частий напрям для туристів, чомусь про нього рідко пишуть, але коли я почала шукати інформацію, то виявилось, що там і пустеля є, що є спадщиною ЮНЕСКО і багато доколумбійських місць, і національні парки. Але часу в нас обмаль, тож ми відвідаємо тільки одне з них. Я тепер дуже розумію, коли люди пишуть, що подорожували 3 місяці по Колумбії, але їм все одно не вистачило часу все побачити. Це надзвичайна країна! Тут стільки всього, на будь-який смак: море, океан, гори, вулкани, пустелі, острови, річки-озера, термальні джерела... І тепер я бачу, що типової колумбійської зовнішності нема: бо це і індіанці, і чорні, і білі, і зрідка азіати, і всі можливі кольори і зовнішні риси, які виникли після поєднання всіх трьох.
    Read more

  • Day54

    Cali

    October 29, 2016 in Colombia ⋅ ⛅ 25 °C

    Ми сумнівалися чи сюди їхати. Це вважається найнебезпечнішим містом Колумбії. Але північ міста, в принципі, безпечна, тож вирішили таки їхати. Проте інших районів ми не бачили, бо навіть в цій частині дуже багато бездомних, поліції багато в туристичних місцях, тож ризикувати йти туди, де мало поліції і багато злочинів, не хотілось.
    Я хотіла в Калі, бо це світова столиця сальси :) Шкіл і клубів сальси тут напевно більше, ніж продуктових магазинів. А ще тут дуже багато статуй котів)) Символи міста - фігури, що розташовані на пагорбах, які оточують Калі: три хрести, статуя Ісуса як в Ріо і статуя засновника міста. Місто виявилось непоганим, кращим, ніж я уявляла. І тут фрукти ще дешевші. Я буду дуже скучати за щоденними колумбійськими свіжими і дуже смачними соками і фруктами на кожному кроці. І взагалі за всією країною, такою різноманітною, прекрасною і цікавою.
    Тут на цих вихідних проводився книжковий форум, куди запрошений навіть Ботеро, і все виглядало точно як у Львові - з ярмаркою і презентаціями. Як не пішла у Львові на Форум, то хоч в Калі 😄 Але ще ми були свідками весілля якихось знаменитостей, бо біля церкви, де було вінчання, стояв величезний лімузин, дуже багато людей, частина з них намагалась прорватися через охоронця на вході і сфотографувати хоч щось на телефони.
    Ну і звісно ми взяли урок сальси)) Попітніли добряче 😃 Хотіли ввечері порактикуватись в сальса-клубі, але по неділях вони закриті 😔
    Фотки з заняття виставлю пізніше, якщо їх таки мені надішлють 😊
    Read more

  • Day52

    Zona Cafetera

    October 27, 2016 in Colombia ⋅ ☀️ 22 °C

    Колумбія, звісно, відома своєю кавою. І нам так не терпілось її спробувати. Коли випили її в цій країні вперше в якійсь забігайлівці, я подумала, що напевно я просто не дуже знаюсь на каві, але вона смакує жахливо. Особливо коли замість нормального молока додають порошок. Але недавно ми дізнались чому воно так.
    Манісалес, Перейра і Арменія - міста так званого кавового трикутника, кавова зона. Хоча каву і виготовляють і на інших територіях, аж до кордону з Еквадором, проте ці міста найвідоміші. Ми вирішили поїхати в Манісалес - найбільше з них, хоча відгуки про всі були хороші. Манісалес вважається, до речі, найкращим місцем для життя в Колумбії. Нас попередили - люди тут надзвичайно привітні. І це правда - до нас деколи підходили люди, щоб попередити, щоб ми були обережними і дивились за своїми речима. А ввечері нас один чоловік пригостив пивом і колумбійським лікерем. Він просто сидів і пив сам, бо його покинула дружина, яку він досі любить. І йому напевно потрібна була компанія. Він виявився дуже приємним і доброзичливим. І взагалі люди тут люблять просто так знайомитися на вулиці, щоб просто розпитати звідки ми, що робимо і куди прямуємо.
    Манісалес же виглядає так, ніби розташоване десь в Альпах. У Крістофа аж туга за домом з'явилась 😀 Тут ми нарешті зробили тур на кавову плантацію, де нам розповідали про історію вирощування кави, показали плантацію і процес виробництва кави та жарки кавових зерен. Тут ми спробували кавові плоди на смак (вони солодкі, до речі) і необмежено пили добру каву 😃 Колумбія - єдина країна в світі, де каву вирощують цілий рік, у всіх інших - лише в певний сезон в році. А все через унікальний клімат і умови. Це, до речі, є причиною того, що тут кокаїн теж дуже добре росте і протягом цілого року (ну і інша причина - східна Колумбія взагалі не заселена через ліси Амазонії, тож є можливість вирощувати подалі від людських очей).
    Так що ця унікальність - як плюс країни, так і її недолік.
    Крім того, нам пояснили чому звичайна вулична кава така несмачна. Все через те, що вона поганої, найнижчої якості. Справа в тому, що хорошу каву країна в більшості експортує. І держава гарантує, що ця кава найвищої якості (на останньому етапі в спеціальній лабораторії каву тестують). Таку каву теж можна знайти в Колумбії, але не всюди. Якщо кава в 10 разів дорожча, значить добра :) Дешеву і не якісну каву випускають на внутрішній ринок для того, щоб зробити її доступною для населення (вона коштує 20 центів десь). І її просто підсолоджують, щоб заглушити поганий смак) Взагалі колумбійці великі любителі солодкого!
    Отак моя маленькая мрія здійснилась - дуже хотіла побувати раз на такій плантації.
    Наступного дня ми погуляли по місту і поїхали в термальні джерела. Дуже було все гарно там, я аж забула, що в Колумбії- таке враження, ніби десь в Європі. Ну і люди були європейської зовнішності в основному. Правда, вода на смак ніби лимонна - досить кисла.
    Плавати серед гір ввечері - дуже красиво.
    Read more

  • Day49

    Bogotá

    October 24, 2016 in Colombia ⋅ ⛅ 19 °C

    Візу вклеїли, я тепер не нелегалка)) І реєструвати туристичні візи, як виявилось, не потрібно, так що все окей) Український посол Луїс Бернардо Рамірез Бранд (так і уявляю його в вишиванці) відписав через 5 днів, повідомивши що я швидко мушу їхати до Боготи, щоб вклеїти візу, і я можу заручитися його підтримкою. Але на той момент все вже вирішилось.
    Богота дуже велика (близько 8-9 млн жителів) і дуже хаотична! Всі місцеві, з якими нам доводилось спілкуватись, застерігали нас дивитись за своїми речима. Кожнісінького вечора в місті утворювались кілометрові пробки - я б здуріла там жити. Ми реально йшли швидше, ніж автобус рухався. Для Боготи, як і для практично всіх південноамериканських міст, характерно те, що центр міста, на відміну від Європи, небезпечний. І добре, що ми заздалегідь про це дізнались з блогу Ореста Зуба, інакше зробили би таку ж помилку як і він і шукали би житло в центрі. До того ж, в Колумбії завжди чомусь безпечна північ і небезпечний південь. Це стосується як країни в загальному, так і районів міст.
    Ще в Боготі багато районів і кожен з них має свій центр - як у Берліні, наприклад.
    Історичний центр Боготи поділений як в Панамі - одна частина не дуже чиста, не дуже безпечна, повно бродяг, а інша, де Палац президента- дуже доглянута і з купою охорони. Фотографувати там мені не дозволили. Ну і за Палацом- дуже гарна з колоніальних часів частина центру - з маленькими кольоровими будиночками.
    Висоту я відчула ще в автобусі. І навіть лягаючи спати, я ще мала задишку. Місто розташоване на рівні 2500 м н.р.м., тут справді холодно, ми ходили в куртках, осінь нас таки наздогнала) Зате нема москітів))) Таки плюс, бо це просто жах з ними.
    Перше що я зробила в Боготі- це випила відому колумбійську каву марки Хуан Вальдез. Вона смачнюща! Але про каву я ше напишу. Побувала також у відомому Музеї Золота. Адже Південна Америка багата на нього, ну і про Ель Дорадо ми теж чули :) Індіанці робили в свій час дуже красиві золоті вироби, жінки були практично з голови до ніг в прикрасах з золота. До речі, імпонує, що в Колумбії послуги гіда входять в ціну квитка!
    Ще в місті дуже класна бібліотека, практично повністю комп'ютеризована + з балкону її 5 поверху відкривається чудова панорама міста.
    Наступну вилазку я зробила самостійно неподалік Боготи у 2 різні місця. Думала, шо не встигну за день обидва, але таки вдалось 🤗
    Перше - лагуна Ґуатавіта. Вважають, що саме це озеро згадується в легенді про Ель Дорадо. Лагуна розташована високо між пагорбами і туди нічого не їхало. Це означало, що мені 7 км треба протопати вгору. І це не було би великою проблемою, якби я не планувала в той день ще в інше місто. Біля підніжжя стояв дідусь, який заробляв тим, що отак підвозив туристів наверх. Почали з ним торгуватись щодо ціни. Мене кінцева все одно не влаштовувала - я знала, що це задорого для такої відстані, але дід нижче не хотів ніяк опускати. А інших варіантів в мене не було. Довелось їхати. Працівники Лагуни спитали в мене потім в скільки обійшлася мені дорога з цим дідом і сказали мені потім, що це нехороша людина. Наверху екскурсія з англомовним гідом тривала близько 2 годин, він розповідав історію цього місця і про місцеву флору. Я його навчила фрази "Розмовляєте українською?"))) Я вам скажу- непроста фраза як на початок)) Він ще сказав, що в них росте одне дерево, і ніхто не знає звідки воно. І один співробітник сказав, що воно з України 😂😂😂 От він мене потяг глянути чи це правда))) Але попередив, що цей співробітник любить вигадувати)) Дерево я бачила таке вперше)) Але сказала йому, що Україна теж велика країна, і може воно десь і росте в нас 😂😂😂 Крім мене була ще колумбійська пара. Лагуна дуже гарна, дуже спокійна. Вона була священним місцем для індіанців. Достеменно про її глибину невідомо і чи там ще є золото- теж. Але більшість напевно таки забрали звідти іспанці в свій час. Це так дивно бути в місці, про яке ти раніше читала, багато чула, але навіть не думала колись туди потрапити... Я почала спускатися вниз пішки, і тут як почалась злива, далі кількох метрів навіть не було видно добре через стіну дощу. Мені гід написав фразу на папері, де я прошу, щоб мене хтось з місцевих підкинув до дороги, але через дощ я навіть не намагалась витягти цей папір, він би відразу розлізся. Проте практично відразу зупинився чоловік, щоб мене підкинути - я промокла наскрізь. Після моїх перших слів щодо того куди мені потрібно він такий: "Ааа, ти не колумбійка?")) Не думала, що мене можуть з ними плутати)) хоча колумбійки дуже різні бувають) Він виявився надзвичайно веселою людиною, з шикарною мімікою Едді Мерфі)) Навіть дивитись на нього було весело)) Сам електрик. Підкинув мене значно далі, ніж я сподівалася, до найближчого міста. Вкінці на моє питання:" Скільки грошей це коштує?" відповів лиш з усмішкою: "Tranquilla" ))
    Далі я поїхала в Зіракіпу. Там знаходиться перше чудо Колумбії - соляна катедра. Це церква, яка розташована 180 метрів під землею, в колишній соляній шахті. І всередині все зроблено з солі, за винятком кількох мармурових плит. Це колосальна робота, яку проробили люди з різних країн і з різних епох. Величезна площа, кілька поверхів, багато зал. Там проводяться різні нагородження, вручення дипломів, концерти (там надзвичайна акустика). Всередині є 3д-кінотеатр, кімната світлових ефектів, масажні спа-крісла. З англомовних відвідувачів я була єдина, тож мала персонального гіда 😁 Він розповідав, що раз там був концерт, де співали 1700 дітей ))) В них всього 20 гідів, тож кожен мав по приблизно 90 дітей в групі, вони були аж червоні 😁 А він такий мимо них проходив з двома англомовними туристами 😂
    В соляній шахті є ще дуже вузькі проходи, я кажу гіду: "Це не для товстих людей", і він сказав, що в нього був випадок, коли один американець реально застряг в такому проході і не міг пройти більше ні назад, ні вперед, почав кричати, якось його з горем пополам витягли.
    Ми з ним проговорили ще про купу різних цікавих речей, включаючи мови, ситуації в наших країнах. Він пояснив ситуацію з референдумом. Виявляється, є 2 нюанси. Перший: прийняття цієї угоди про мир держави з повстанцями означатиме, що людям потрібно пробачити просто людей, які ґвалтували тисячі жінок і вбивали багато людей. Натомість вони стають вільними, їх ніхто не засуджуватиме, вони стануть політиками, будуть їздити до інших країн... Але, додав гід, люди таки переступили би через себе заради миру, якби це був єдиний нюанс. Бо є другий: суспільство незадоволене теперішньою владою. А за цією угодою, замість рівноправ'я всіх гілок влади, яке є зараз, президент отримує більше повноважень. Саме проти цього проголосували люди. Хоча світ думає, що колумбійці не хочуть миру. Тож угоду, можливо, допрацюють і винесуть на повторний референдум..
    Read more

  • Day46

    Medellin area

    October 21, 2016 in Colombia ⋅ ⛅ 26 °C

    Меделін чи, правильніше, Медеїн колись було найнебезпечнішим містом світу, кількість вбивств тут зашкалювала. А все через сутички між наркокартелями і наркотрафік. Взагалі у 80-х роках це охопило всю країну, Колумбія була в ті часи дуже небезпечною. Але після того, як на початку 90-х вбили головного наркоторговця Пабло Ескобара, який власне з Медеїна, що і зробило це місто таким небезпечним, країна почала розвиватись і зробила дуже великий прогрес, чим колумбійці надзвичайно пишаються.
    Медеїн - єдине місто в країні, де є метро. До речі, поїздів в країні теж нема, крім кількох туристичних на маленькі відстані. Зате автобуси дуже комфортні, з вай-фаєм, телевізором, чисті і новенькі. І перельоти теж дуже доступні. Якщо летіти без багажа, то ціна майже така ж, як і на автобуси. Взагалі в Колумбії дивують контрасти: з одного боку багато бездомних, які миються у фонтанах, часті крадіжки, з іншого боку- дуже хороші дороги, транспорт, медицина і освіта (є університети, в яких навчання виключно віртуальне).
    Саме місто вдень таке собі, всі визначні місця ми спокійно обійшли за день, в тому числі покатались на канатній дорозі, хоча в Колумбії- це звичайний засіб пересування, яким активно користуються місцеві, а не туристична розвага.
    Рух транспорту - скажений! Ніхто не зупиняється перед тобою, бо ти дорогу переходиш. Пішохід - взагалі не учасник дорожнього руху тут. В мене таке враження, що ДТП - найчастіша причина смерті тут.
    Але по-справжньому місто живе вночі, як і більшість колумбійських міст - дуже багато людей в барах і в клубах, де вони співають і дуже красиво танцюють. Колумбійська фієста - це просто невід'ємна частина їх культури! Без танців і музики нікуди. Ну і Медеїн цим славиться, тож як було не заглянути на це свято життя))
    Наступного дня я довго чекала. Ми поїхали до Гуатапе, містечка, що оточене штучним озером. Такої прозорої води ще не доводилось бачити. Не доїжджаючи до нього знаходиться унікальна формація, природній феномен. Це велетенський камінь, який ніби взявся невідомо звідки, бо зовсім не вписується в навколишній ландшафт. І хоч розміри вражають, але це лише 1/3 його висоти, все решта - під землею. Вважають, що він вулканічного походження. На вершину каменя можливо піднятись, для цього треба подолати 750 сходинок. Сходи досить стрімкі, але багато часу це не зайняло. Внизу біля каменя стоїть табличка, яка обіцяє нам зверху найкращий вид у світі)) Вид справді заворожує, панорама відкривається звідти неймовірна...
    Саме містечко дуже гарне і кольорове, багато туристів, особливо з Колумбії. Видно, що тут проживають багаті люди. В свій час тут мав будинок і Пабло Ескобар, але після його смерті його будинок розбомбили.
    Ще одну вилазку ми здійснили до містечка Санта Фе де Антіокія, де добре збереглась колоніальна архітектура. Крім того, тут знаходиться старий міст, який на момент завершення будівництва у 1895 році був найбільшим мостом в Південній Америці і одним з 4-х найбільших в світі довжиною 400 м.
    Ми встигли зробити тут все, що планували, і вирушили до столиці.
    Read more

  • Day42

    Tayrona national park & diving

    October 17, 2016 in Colombia ⋅ ☀️ 31 °C

    В Санта Марту ми вирішили поїхати, щоб ще трошки мати можливість поплавати в Карибському морі. Досить розслабленне маленьке містечко, саме по собі нічого не представляє, але поруч - багато цікавого. Ми вирішили відвідати одне з таких цікавих місць - національний парк Тайрона. Це джунглі, пройшовши крізь які ми мали би побачити "одні з найкращих пляжів в світі". Відгуки на Тріпедвайзорі були теж хороші, тож ми вирушили. Дорога тривала 1 год автобусом і 3-3,5 год пішки через джунглі. Якщо на початку дорога була супер, то потім стала трохи складнішою, передусім через болото. А я в в'єтнамках. Я ж на пляж зібралась. Крістоф же був, як і більшість нормальних людей, в кросівках, зате забув плавки 😂 Зразу видно хто по шо йшов 😁 Коли ми прийшли на один із пляжів, то розчарувались. Через ураган пляж і вода поблизу нього були брудними, хвилі величезні, поруч великі камені, відповідно, плаваєш лиш біля берега, інакше хвилі занесуть на камені. Потім пішли на інший, менш відомий пляж, і там було значно краще. Але щоб сказати, що це один з найкращих пляжів в світі, я не можу, бачили і кращі. Назад ми вирішили частину шляху подолати на конях. Було, чесно кажучи, страшнувато, я не уявляла як коні можуть іти по такій стрімкій, часом вузькій, болотистій дорозі. Але мій коник навіть не зашпортався ніразу. Хоча, коли дорога була дуже стрімка, я думала, що полечу вниз разом з конем. Крістоф казав, шо жаль, що він не знімав відео мого виразу лиця 😀 Проте загалом дуже класний досвід. Востаннє на коні я була в років 14, але то було на плоскій поверхні ))
    Тут знов бачили диких мавп, які ричали ніби ведмеді))
    Наступного дня ми вирішили подайвити. Я переживала, бо ніколи ж дайвінгом ще не займалась, але інструктор був супер: все пояснював як дитині і був терплячим)) Я зрозуміла, чому дайвінгом не рекомендується займатись особам, які мають клаустрофобію. Ти справді ніби у замкненому просторі, з якого немає виходу. І коли на дні моря робиш вправи, які вимагають забрати з рота кисень чи напустити в окуляри води, чи коли, опускаючись, боляче закладає вуха і деколи не відразу вдається вирівняти тиск, опановує такий страх. Я думала: ніколи більше це не робитиму. Але потім звикається, бачиш, що все виходить, все нормально, і тоді розслабляєшся і насолоджуєшся. Це так чудово, я тепер, напевно, як і Крістоф, дайв-залежна)) Шкода лиш, що через ураган і багато дощів останнім часом видимість була погана 🙁
    І в мене міграційні проблеми. Для Колумбії я подавалася у Відні на візу, яку мені вислали на пошту (електронна віза) і на мої питання про те коли і як мені забрати візу, не відповідали. Тож подумала, що електронної достатньо, таке в багатьох країнах практикують. Після приїзду до Колумбії візу обов'язково треба протягом 15 днів зареєструвати в міграційному відділі, інакше впаяють штраф 1500 баксів. Я намагалась зробити це в Картагені, але на вихідних, логічно, там було зачинено, а в понеділок було національне свято - День Колумба, тому теж зачинено. Відповідно я пішла в Санта Марті, де мені сказали, що відсутність візи в паспорті- це проблема і мені треба летіти в Міністерство закордонних справ в Боготі. Перед вихідними змісту нема, тож ми їдемо в інше місто, а потім в Боготу розрулювати це все. Ускладнюється все тим, що Міністерство закордонних справ відписало мені НА ІСПАНСЬКІЙ щось про те, що отримати візу в паспорт можу (платно) з листопада... Якесь розходження в термінах.. Мої 15 днів спливають. Я нічорта не розумію, тож написала в українське посольство листа. Але коли побачила, що посол там - Хуан Родрігес, то шось засумнівалась, що він мені поможе. Не розумію чому в українському посольстві не український посол... 😕
    І взагалі, за спостереженнями, Колумбія дуже бюрократична країна... 😓
    Read more

  • Day40

    Cartagena de Indias

    October 15, 2016 in Colombia ⋅ ⛅ 30 °C

    Ми цілий день потратили, щоб потрапити з Капургани в Картагену. Відстані вже не панамські 😁 Але ж як воно того вартувало!! Картагена просто незабутня. Це найтуристичніше, найбезпечніше місто Колумбії. І одне з найкрасивіших в Південній Америці, як пишуть путівники. І хоч низький сезон, туристів справді було багато. Але я розумію чого їх сюди манить. Центральна частина міста, огороджена муром, має повністю колоніальну архітектуру, все дуже кольорове, очі просто розбігаються. Купа красивезних графіті. Дуже відчутний дух історії. Мені хотілось тут нескінченно блукати вуличками. Тут є і найбільший форт, який тільки умудрились іспанці збудувати у своїх колоніях (для захисту від піратів при вивезенні золота). Центральна частина міста справді відчувається дуже безпечною, навколо купа поліції.
    Тут, уже так скоро в Колумбії, нам запропонували кокаїн 😁 Обіцяли супер'якість і давали навіть почитати відгуки про нього від німців і голландців 😂
    Побачила і дім Ґабріеля Ґарсіа Маркеса - він теж в старому місті, біля моря. Зараз там живе його родина.
    Як і всюди в Колумбії, тут теж постійно музика, співи і танці. Я вже звикаю до танцювальних рухів посеред вулиці і голосного підспівування, навіть водіїв автобусів.
    Read more

  • Day38

    Capurgana

    October 13, 2016 in Colombia ⋅ ⛅ 12 °C

    Містечко Капургана називають дверяма Південної Америки, або ж місцем, де Центральна Америка зустрічається з Південною.
    Взагалі шляхів добирання з Панами в Колумбію дуже мало. Хоча континент пронизує Панамериканська автомагістраль, якою ми в основному і їздимо, але між Панамою і Колумбією через джунглі - Дерієнський національний парк - вона обривається. Тобто дороги між Панамою і Колумбією нема і наземним шляхом добратися з одної країни в іншу неможливо. Крім того, в цих джунглях переховуються колумбійські повстанці - озброєні злочинні угруповання, тому перетинати цей національний парк строго не рекомендується. Хоча на думку місцевих, дорогу через парк не будують не через "непролазні джунглі", а через те, що завдяки Дерієнській прогалині, як її називають, легше здійснювати наркотрафік. До речі, щодо повстанців: їх війна проти уряду триває вже 52 роки - найдовший конфлікт в історії Південної Америки. Нещодавно президент Колумбії запропонував повстанцям угоду: вони виходять з укриття і стають політичною партією, яка, навіть в разі програшу на виборах, все одно отримає місця в парламенті. За цю угоду президент цього року отримав Нобелівську премію миру. Проте на національному референдумі 52% колумбійців висловились проти... Тож конфлікт триває.
    Так от, найпоширеніші шляхи добирання - це літаком в Колумбію (500 доларів з людини за політ в Картагену (нашу ціль), але гляньте на карті - відстань маленька, тож це дуже дорого, ми через Атлантику приблизно за таку ціну летимо), або через острови Сан Блас - кажуть, це рай на землі, але триденна подорож на вітрильнику коштує теж 500 баксів за людину. Я не могла повірити, що це єдині шляхи: надто дорого, місцеві повинні інакше добиратися. Я таки знайшла інший шлях, це не зовсім типовий шлях "грінго", але виглядало пригодницько 😄 І хоч Крістоф дуже хотів таки на острова Сан Блас, проте потім загорівся добиратися саме так 😊
    Отже, ми взяли літак з Панама сіті до Пуерто Обальдія - села, що лежить на кордоні з Колумбією. Літак - це голосно сказано. Це літачок з одним пропеллером спереду, на 12 чоловік, де пасажири сидять в одній кабіні з пілотами. Третина пасажирів були діти, одна дитина явно пару днів тому покинула пологовий будинок. Вперше перед посадкою зважували не лише багаж, але й нас 😁 Під час польоту я ще ніколи так не хвилювалась як цього разу.
    Під час польоту бачили, як посеред джунглів в озерах на малюсіньких острівцях навіть жило якесь поселення на сотню осіб десь. Навколо купа км нема нічого, крім джунглів! Посадкова смуга була зразу коло моря, тож посадка була видовищна ☺
    Ми проштампували наші паспорти і взяли човен до Колумбії, а саме Капургани. Це містечко (як і Пуерто Обальдія) не має доріг і повністю відокремлене від решти країни. Люди танцюють постійно, в них це ніби рефлекс на музику. Ми ще потрапили на святкування дня міста, воно розпочалось ввечері, апогей був в 3.40 ранку, коли запустили феєрверки, які нас розбудили, ну і зранку, коли ми вже гуляли містом, частина людей явно досвятковувала)) Коли ми купляли тут квитки на човен, щоб дістатися Картагени, чоловік спитав звідки ми. Потім сказав, що він був в Джорджії, Чикаго, Оклахомі і перелічив ще декілька штатів. Крістоф такий: "А, робота?", а він такий: "Нє, кокаїн" і усміхнувся. Ми їхали сюди без жодних кліше і стереотипів, але блін, в перший же день в Колумбії 😀 Ну і на інтернет-сторінках різних хостелів пише: "Заборонено вживати наркотики!". Так ти розумієш, що ти таки в Колумбії ))
    Read more

Never miss updates of the painted veil with our app:

FindPenguins for iOS FindPenguins for Android