Скопелло. Тісні обійми

На сьогодні усі прогнози погоди обіцяли мало не торнадо: штурм, дощ, вітер, весь набір. Ранок розпочався хмарно, впало пару крапель, прибило пил.

Вчора вночі Марк вже зніс найобʼємніші речі в машину. А, так, він ще запідозрив, що в палермській квартирі були постільні клопи, через що ми усі речі зібрали у величезні чорні сміттєві мішки, і в такому вигляді завантажили в машину, щоб обережно усе випрати та обробити в Скопелло.

Сьогодні ми допакували решту речей, отримали підтвердження, що з будинком в Скопелло усе добре, і знову сіли в машину. Аби нарешті вирушити з цього бурлящого котла, цього засміченого Вавилону, Палермо.

Менше ніж за годину ми вже звертали з траси під вказівником «Скопелло». Гугл мапи завели нас на вузьку дорогу, а з тієї – на ще вужчу, круту, затиснену між двома бетонними парканами. Наш під завʼязку завантажений мінівен видерся із різким сморідом горілого зчеплення у цей вузький провулок. Тут ми зрозуміли, що тут точно щось не те. Марк вирішив виїхати з провулку заднім ходом, і попитати дорогу. Та якось підʼїхав занадто близько до бетонного паркану ліворуч. Настільки близько, що жоден маневр вже не був можливим. Газанути вперед не вийшло, колеса прокручувались та свистіли на крутій камʼянистій дорозі. Ми застрягли. Я відчувала, як усе тіло звело. Почала дихати глибоко і подумки молитися. Марк видряпався крізь відкрите вікно на дах машини і вистрибнув на дорогу, щоб оцінити ситуацію ззовні.

В цей час підʼїхав орендодавець та підійшла родина, що зупинилась у будинку, до паркану якого ми так ніжно притулились своєю машиною. Чоловіки почали розробляти план дій. А я з жінкою та дітьми піднялася до їхнього будиночка, щоб заколисати Альму.

Родина виявилася з Німеччини, і вони з Марком швидко обговорили, що треба їхньою машиною з верхньої точки провулка підтягнути тросом нашу машину. Проблема була в тому, що відкриті ворота були внизу провулка, вже за нашою машиною. А тягнути треба було вгору. Там також були ворота, але ніхто не мав від них ключа.

Поки німець, Матіас, та Марк обговорювали варіанти, Мішель, орендодавець, пішов вивчати ворота, і зміг їх відкрити!

Тоді Мішель спробував своїм білим паркетником крізь подвірʼя німців виїхати у вузький провулок. У нього не вийшло, і він дав можливість Матіасу проїхати його машиною.

Матіас спробував виїхати передом, не вийшло. Тоді довго, вперто, ювелірно виїхав задом машини і спустився провулком до нашої машини.

За цей час Марк розвантажив усі наші речі в чорних сміттєвих мішках, які ми нікому ніколи не хотіли показувати. Він зафіксував трос на нашій та на машині Матіаса. Керований задній хід Матіаса, обережний газ з ручного гальма Марка – і наша машина визволена! Марк потихеньку здав назад і вибрався на ширшу вулицю. 32 хвилини напруги минули.

Чоловіки швидко закинули наші речі в машину, ми щиро подякували родині, що допомогла нам, і поїхали за Мішелем. За дві хвилини ми вже були біля нашого будинку в оливковій рощі. Випустили нарешті Момо з машини, і він як почав дристати під оливами! Так застресував, бідненький. Ми на 100% справили супер враження на орендодавця: застрягли машиною, речі в чорних пластикових мішках, дитина плаче, собака сре.

Врешті-решт ми заселились у просторий камʼяний будинок з фантастичним видом на море. Тепер перед нами стояла головна задача – прання. Я вмикаю машинку – нуль реакції, вогники не горять, звуку немає, вода не тече. Спробували усе можливе – не працює. Викликали Мішеля. За годинку він пише, що їде. За ще півгодини, що його машина заглохла, його буксують додому, він візьме іншу машину і таки приїде. Незабаром він стояв перед дверима з валізкою інструментів. За пару секунд вирішив проблему з машинкою, і ми почали прати. Мішель видихнув, попрощався і поїхав.

Я приготувала вечерю, ми випили по пиву (я – безалкогольне), і звалились спати. Ну і день!Læs mere