Бад Гаштайн, похід до озера Пальфнер

Останні дні ми з Марком ніби починали захворювати, а Альма одну ніч мала температуру. Сьогодні ж нам стало відчутно краще, і ми вирішили вибратися із будинку на гору.

Обрали ту, що була найближче до нас, і вирішили заїхати трохи вище на парковку на горі. Таким чином зекономили 200 м висоти і півгодини ходьби асфальтованою дорогою.

Нагору Марк ніс Альму у рюкзаку на спині, а я її розважала квітами, фруктами та печивом без цукру. Згодом доня стомилася, і я взяла її у ергорюкзак до себе. Біля потужного водоспаду вона заснула і ми попрямували далі до озера Пальфнер вже зі сплячою Альмою. А коли вона прокинулася, ми почали вирішувати, як нам бути надалі.

На шляху не було жодної хютте, де можна було б пообідати. Наші снеки були обмежені двома яблуками та одним бананом. Єдина можливість пообідати була – це пройти ще 1,5-2 години до станції ліфта, там був гірський ресторанчик. Але ліфт крісельний, і, скоріш за усе, Момо туди не пустять. І тоді я з Альмою спущуся ліфтом, а Марку доведеться з Момо бігти увесь шлях вниз, назад до машини. Мені не дуже подобався такий план, бо це був довгий шлях, ми йшли більше 3,5 годин. Але Марк мене завірив, що усе буде гаразд і для нього це не проблема.

Ми пройшли повз велике озеро далі спекотним шляхом крізь сосновий ліс до станції ліфта. На місці виявилося, що вони взагалі не мають нічого проти собаки, і ми можемо усі разом спуститись донизу. Радісні, ми завернули до ресторанчику пообідати. Взяли нам класичний альпійський обід із засмаженого тіста зі старого хліба, а для Альми – кефір із червоною смородиною. Оперативно пообідали, Альма погралася у крижаній воді з джерела, і ми пішли на ліфт. Марк скрутив із повідця Момо свого роду упряж навколо усього торсу, і ми пішли на ліфт. Я з Альмою в ергорюкзаку в одне крісло, Марк із Момо в наступне, а наші рюкзаки у третє. На диво, Момо досить спокійно пережив політ у кріслі над гірським лісом. А от Альма була в ударі: весь час шукала тата, хотіла вилізти із ергобейбі, сісти поруч зі мною, облизувати поручні крісла і мала ще мільйон інших бажань.

Ми вийшли на проміжній станції ліфта, бо вона була ближче до парковки, де ми лишили нашу машину. Тут я випустила доню з ергорюкзака, і вона, віджавши у тата одну паличку, радісно побігла лісовою дорогою. За якийсь час, міняючись, хто і як нестиме Альму, ми дісталися до машини.

Стомлені й задоволені, ми попрямували до нашого місцевого дому. Зробили вдома легку вечерю, після якої я вклала Альму. А ми з Марком ще теревенили якийсь час нагорі. Гарний день, так добре було вийти на гору. І хвороба помітно відступає.Read more