Cusco & Sacred Valley

Куско... Столиця Інкської імперії, яка, до слова, напочатку 15 століття була найбільшою імперією в світі. Крім індіанців, інших жителів тут навіть не видно. Місто красиве. Історія тут на кожному кроці. Навіть Subway розташований в старій інкській будівлі. І ще воно дуже туристичне - найбільш відвідуване у Перу, адже це відправна точка до Мачу Пікчу. Відповідно, ціни, порівняно з рештою Перу, - просто небесні. Цілком можна порівняти з західноєвропейськими. І це трохи злить: усі цікаві і важливі пам'ятки в місті і в околицях - платні. Для іноземців, звісно. Місцеві або не платять, або платять мізер. Хочеш піти в церкву - плати. Хочеш подивитись на пам'ятник - плати. Тобто, платне все, вперше таке зустрічаю. Причому в перуанських масштабах зовсім недешево: зайшов в 2 церкви - і 7-10 доларів віддав. На рівному місці. Численні торгаші на головній площі не дають спокою. Найсмішніше, що ті, які підходять до тебе, щоб начебто продати картини, показуючи їх, пропонують траву, і взагалі "у них є все", "збираєшся на вечірку?")) Притому, що на площі купа поліції.
Вважають, що Куско через свою висоту (3600 м н.м.) і близькість до екватору є містом з найвищим середнім рівнем УФ радіації у світі.
В цьому місті ми були найдовше за час наших подорожей, оскільки це було нашою базою для Мачу Пікчу, джунглів, Священної Долини та Райдужної гори. Крім того, тут я подавалася на болівійську візу (другу і останню візу для цієї подорожі), яка виглядає ніби неякісна ксерокопія. До речі, щодо консульства. Виглядало в ньому все якось комуністично, включно з консулом. Сам консул спитав мене чи Україна це Росія. Я відповіла, що ні. Він не вгамовувався: але колись була? Я ствердно відповіла. А він: та я питаю просто тому, що якби була, то Вам не треба було би візи, ото й всього. А так, на жаль, потрібно (притому, що в мене були всі документи, віза безкоштовна і отримала я її за 2 години). Мені так і хотілось йому сказати: а Болівія не колонія Іспанії? Але ж колись була? Та я просто питаю тільки тому, що інакше вам не треба було би віз для країн Шенгену чи взагалі мали би ЄС-громадянство, ото й всього. Потім ще консул вирішив пожартувати з іншими аплікантами: "Звідки Ви?" - "З Південної Кореї". - "Не з Північної? Хахахахах". Кореєць так глянув на нього і криво усміхнувшись, відповів: "Ні...". Як сказав Крістоф потім, деякі люди явно не на своєму місці.
В Куско я зустріла цікавих людей. Мені дуже запам'ятався старший чоловік кубинського походження, який планує невдовзі вперше відвідати Кубу, останнього разу він там був 8-річним. В нього дуже багато родичів по всій Південній Америці, і коли вони збираються разом зі своїми чоловіками/дружинами і дітьми всі разом на Різдво, то це ціла купа людей і завжди дуже шумно. Сам він теж багато подорожує, оскільки джаз-музикант. Проте дуже довго прожив в Нью-Йорку. Останні 5 років живе в Куско і каже, що наразі йому тут подобається. Він має свою туристичну крамницю, розлучений, має дорослих дітей. "Діти хочуть лиш, щоб я був щасливий. І я щасливий, мені добре".
А ще зустріла індіанця, який говорив зі мною російською! І ще знав німецьку! 😮
Куско оточене Священною Долиною. Це місця, які не належали до Інкської імперії, але ними володів Імператор або окремі інки. Щоб відвідати найзнаменитіші з цих місць, треба заплатити близько 46 доларів за квиток. Традиційно. Хоч перебування в Куско і так вилилось в копієчку, але не відвідати Священну Долину, будучи тут, ми не могли. Проте випадково вийшло так, що зробили ми це таки безкоштовно.😝 До одного комплексу вело декілька шляхів, а каса лише на одному, ми цього навіть не знали і пішли альтернативним шляхом без каси)) На інші комплекси квитки не дуже перевіряють, тож ми пройшли теж непоміченими, хоч і не ховались, але нас ніхто не дьоргав. Ще інші добре було видно зовні. Справа в тому, що є єдиний квиток на всі ці комплекси. І коли нам вдалось отак випадково побачити перші з них без квитка, то купляти його лише для останнього комплексу за півгодини до закриття теж вже не мало змісту.
Отже, відомий комплекс в самому Куско - Саксайуаман. Захисні споруди, де відбувалася битва між конкістадорами та інками. Його я свідомо вирішила відвідати без квитка, бо в неті начиталась, що це не проблема і багато хто так робить 😁 Правда, довелось кілька годин йти вгору по не дуже безпечній дорозі для цього.
Наступного дня ми відвідали відразу решта чотири, які планували. Спочатку поїхали до Чінчеро - комплекс терас, які закінчуються вверху плато, на якому розташована непримітна зовні церква. Проте просто вражаюча всередині! Дивуюсь, як вона взагалі стоїть там така покинута і невідома. В Чінчеро віяло якимось спокоєм. Тут практично не було людей, як не дивно.
Наступна зупинка - Салінерас. Там ще інки добували сіль. І їх нащадки досі продовжують це робити. Солончаки виглядали дуже живописно.
Далі - Морей, агрокультурна лабораторія інків. Ще давно я бачила ці концентричні тераси в інтернеті.. І знову це прекрасне відчуття, коли вдається зрештою побачити щось на власні очі. Тут інки вирощували рослини, які ростуть в різних кліматах. Важко повірити, але між найвищою і найнижчою терасами різниця температур може сягати 5 градусів.
І останнє - зірка Священної Долини - місто Ойянтайтамбо. Воно мені надзвичайно сподобалось! Велика частина містечка має такий же вигляд, як і за інків! Тобто це все ті ж самі будинки, лиш помальовані. І це вражаюче! Тут навіть все ще є люди, які живуть в доколумбійських поселеннях з скелетами немовлят лам чи черепами предків вдома.
Самі руїни теж вражають! Подібні на Мачу Пікчу. Це одні з останніх захисних споруд, збудовані інками. Саме тут вони програли іспанцям. Коли гуляєш містом, впадає в очі, що вхідні двері до будинків низенькі. Як для хобітів)) Тобто, мені, наприклад, усюди треба було би схилятись. Що дає уявлення, якими ж маленькими були інки. Хоч їх нащадки зараз не набагато вищі))
Тут ми ще випили традиційної чічі)) Вона мені дуже подобається. Чічу роблять з кукурудзи, вона якийсь час бродить і стає трохи алкогольною, але все ще слабше за пиво. Щось середнє між ним і квасом. Роблять її жіночки в селах чи маленьких містах в Андах, більше її ніде не знайти. Про те, що в закладі водиться чіча, повідомляє намотаний на швабру червоний кульок. Сама швабра стирчить на дверях, так щоб її було видно з вулиці)) Подають напій в величезних бокалах, типу тих, що й Хугарден))Read more