Савока. Вглиб південної Сицилії

Сьогодні нашою ціллю були містечка навколо Таорміни. В одному з них знімали Хрещеного батька, у середньовічному селищі Савока. Окрім нього ми планували заїхати у набагато менш популярне містечко Касальвеккіо та ніби-то закинуті селища Місітано Суперіоре, Сан Карло та Ріміті, про які ми прочитали в статті сицилійського гіда про його улюблені місця на острові. Він описував ці місця як неймовірно затишні селища в єднанні з природою.

Після сніданку та першого денного сну Альми ми вирушили скаженим серпантином з Таорміни на північний схід, в гірську місцевість. Спочатку рухалися досить вільно, наскільки це можливо у сицилійському трафіку з непередбачуваними водіями. А коли почали наближатися до Савоки, встали у тягнучку. Величезні туристичні автобуси, забиті гостями зі Штатів, везли їх у місце, де їхній улюблений Майкл Корлеоне сватався та одружувався на Аполонії.

Погулявши селищем та заглянувши у славнозвісний бар Вітеллі та у церкву святої Лючії, де відбувалося весілля у фільмі, ми повернулися до машини та вирушили серпантином далі вглиб гір.

Стара вузесенька дорога в горах петляла й петляла. Нам вже не зустрічався туристичний транспорт – тут просто не було жодного транспорту. Дорога справляла враження, ніби про неї забули. Розмітка стерлась, хоча яка там розмітка – на дорозі помістилося б 1,5 машини поруч, дві б і не розійшлися. Звідусіль було видно залишки селів після нещодавньої затяжної зливи.

А навкруги була пасторальна краса: зелені гори, камʼянисті долини, то там, то там невеличкі селища, розкидані схилами гір.

Так ми доїхали до Касальвеккіо Секуло, де вирішили прогулятися, поки Альма спатиме у ергорюкзаку. Марк зайшов у єдину в селищі кавʼярню, аби замовити каву та щось смачненьке. Виявилося, що власник кавʼярні – аргентинець, який переїхав до Сицилії, коли у нього народилась донька. В Аргентині, судячи з його розповідей, не місце для молодої родини з дитиною. Він шукав безпечніше місце, але й таке, де менталітет був би схожий на аргентинський.

Поки Марк балакав із аргентинцем, я намагалась заколисати Альму біля кавʼярні. А чоловіки, що сиділи за столиками на вулиці, корчили їй рожиці.

Запакувавши смаколики з кавʼярні з собою, ми пішли гуляти вузенькими вуличками. Вистачило 15 хвилин, щоб пройтися усіма провулками, і ми вийшли трохи вище селища. Звідти розпочиналась прогулянкова стежка, яка вела зигзагом вгору. Ми були б не ми, якби не попленталися туди, ніби гори нас кличуть, а ми безсилі відмовити. Так ми і крокували вимощеними сходинками між височеними евкаліптами стежкою, яка вела незрозуміло куди. Альма спала, тому я була готова йди будь-куди, де тихо Ми вибралися до дороги на пагорбі, де стежка загадковим чином скінчилась. Далі ми пішли вже старою дорогою. За чверть години дійшли до верху гори, подивились на маленьку церкву, та відправились назад.

Потім Богом забутою дорогою ми доїхали до селищ Місітано Суперіоре та Сан Карло, в якому вулиці були настільки тісні, що у двох будинків були зідрані кути проїжджаючими повз будинки машинами.

Тут я відчула, що мені моторошно їхати далі такою дорогою, і Марк знайшов інший шлях із більш ширшим прикриттям. Ріміті виявилося взагалі не таким, як його описував сицилійський гід. Бетон, сітка рабиця та кілька будинків – от і все.

Тож ми поїхали назад, повернулися до Таорміни, приготували вечерю та полягали спати.

А ще у Альми сьогодні виліз третій зуб!Read more