Додому: Помпеї – кемпінг під Флоренцією

Ранок на кемпінгу був чудовий – ми поснідали під апельсиновими та оливковими деревами і вирішили йти зі сплячою Альмою на руїни Помпеїв. Так ми сподівалися зайти одними з найперших в комплекс, оминувши великі натовпи і зекономити час на подальшу дорогу.

Марк дуже добре продумав цю нашу ночівлю – кемпінг знаходився прямо біля одного із входів у археологічний комплекс. Величезний вхід, каси за розміром як на залізничному вокзалі – одразу відчувається, що потік туристів тут безперебійний. Навіть о 9 ранку на вході було близько сотні людей з усього світу.

Те, наскільки неосяжним було це місто, ми відчули, коли пройшли повз руїни терм та зайшли крізь масивну браму до міста. Під ногами – тисячолітня бруківка, її каміння позросталося між собою, на поверхні глибокі вибоїни від коліс повозок початку віку. Кілька широких вулиць і мережа вузеньких вуличок. Відновлені археологами стіни високі, видно дуже незвичну кладку з цеглин вулканічної породи. Величезні вілли із фресками, вишуканими мозаїками та внутрішніми садами. Майже на кожній вулиці – таверни та остерії, тогочасні помпейці не мали кухонь в будинках, а купували їжу.

Від самої ідеї відвідати руїни Помпеїв мені було дуже моторошно, страшно було уявити як це – бачити спорожніле житло людей, що загинули такою жахливою смертю. Щоб копнути в свій страх ще глибше, я пішла дивитись на обриси тіл загиблих. 1945 років тому від токсичного повітря, дощу з каміння, попелу, що покрив місто на 3 метри в висоту, та лави тут загинуло близько 2000 людей. Більш ніж півтори тисячі років ціле місто з мешканцями та їхніми скарбами було законсервовано, перш ніж їх почали розкопувати. Там, де навічно завмерли люди, в лаві лишилися порожнини. Їх археологи заповнили гіпсом, і ось ці гіпсові скульптури людей і виставлені в кількох місцях на руїнах міста. Як живі, вони лежать у позах, наповнених страхом та стражданням. Люди не змінились за ці дві тисячі років: як тоді, так і зараз ми намагаємося врятуватися самі та врятувати своїх дітей від небезпеки.

Ми піднялись на пагорб, звідки відкривався вид на усе місто та на причину його загибелі – вулкан Везувій. Аж до горизонту розпростерлися рештки міста – колись дому для майже 20 000 людей.

Стомлені, ми повернулися до кемпінгу. Альма знову заснула у ергорюкзаку. Коли вона прокинулась, ми пообідали і виїхали далі на північ.

В машині Альма вперше почала хлопати в долоні, і сама від того дуже здивувалась. Загалом сидіння в автокріслі її дуже втомило, і я почала шукати нам місце для ночівлі. Після кількох дзвінків я знайшла агрокемпінг, куди ми вже дісталися у темряві.

Це навіть не кемпінг був, а два старовинних будинки і сад, в якому молодий власник цього комплексу влаштував усе для стоянки трьох кемперів. В одному з будинків було два туалети, душі, кухня та загальна кімната, якою можна було користуватися. Надвечір було вже дуже холодно, тож ми одразу скористалися затишком кімнати. Марк готував вечерю, а я бавилася з Альмою.

Ніч була холодною. Відчувалося, що південь лишився позаду.En savoir plus