В гості до капібар

Сьогодні ми вирішили не снідати вдома, а поїсти разом із капібарами та сурікатами. Я прокинулася із будильником, зробила масаж живота, випила води, і повернулася будити Альму.

Ми спокійно зібралися, і виїхали до капібар. За 7 хвилин ми вже запаркували машину біля величезної вивіски «Capybara cafe». Заплатили досить високу ціну за вхід та снеки для тварин і зайшли всередину. Кухня сьогодні не працювала, тож ми вирішили поснідати деінде після візиту до капібар.

Одразу біля входу до мене підбіг малесенький сурікат, почав танути від доторків моєї руки, і видавати дуже милі звуки, схожі на тріщання. А всередині в штучній водоймі відкисали капібари, сварилися качки та плавали карпи. Під одним зі столиків розслаблялися ще три сурікати. В дальньому куті повільно повзали великі черепахи, а під їхнім дашком зависала ще одна велика капібара.

Змішанні почуття: величезне здивування і якась дитяча радість від прямого контакту з дикими тваринами, і з іншого боку абсолютне розуміння того, що вони не мають тут бути. Їхнє місце на природі, а сурікати взагалі з Південної Африки, із сухого гарячого клімату. Критичне мислення не дає змогу розслабитись.

Досхочу награвшись із сурікатами та нагодувавши капібар, ми попрощалися із ними, і перейшли дорогу до кавʼярні Balance, яку порадила нам Саша. Вона була переповнена людьми, а у нас лишалося мало часу до першого сну Альми, тож я запропонувала поснідати вдома. Ми повернулися додому, швиденько організували смачний сніданок, і я вклала Альму на сон.

Опівдні заперіщив дощ, і я відкрила усі вікна, щоб запустити свіже повітря. Обожнюю теплі дощі, я вийшла із Альмою на руках у подвірʼя, і ми танцювали із нею під дощем. Вона морщила носика і сміялася. Таке щастя)

Як різко дощ розпочався, так само й скінчився. Марк взяв Альму, а я нарешті розгорнула йога-килимок, і півгодини просто робила те, про що просило тіло. День чистого задоволення!

Після вечірнього сну Альми ми поїхали на піщану косу проводжати сонце. Це плаский пляж Хін Конг, від якого в море відходить коса і невеличкий піщаний острівець. Гуляти там було дуже сюрреалістично і неймовірно заспокійливо. Туристів було мало. Бурманські біженці збирали маленьку рибку і крабів, що не встигли втекти після відпливу.

Марк запропонував поїхати у йога-селище, щоб обрати для мене сукню і замовити вегетаріанську їжу у відомому закладі Eat.co. Селище виявилося дуже динамічним, трохи стресовим навіть, з великою кількістю транспорту. Сукні мені підходили за розміром, але кольори були зовсім не мої. Ми забрали наше замовлення їжі, і повернулися додому.

Я обмила Альму, почистила зуби із нею, ми повалялися усі втрьох у спальні, поки доня не попросилася спатки.

Після того, як вона заснула, я вислизнула до залу, ми повечеряли з Марком, і я оплатила готель у Бангкоці.Läs mer