Volcano Baru & Caldera hot springs

Містечко Бокете, 30 км від кордону з Коста-Рікою, гориста місцевість, тут нарешті нежарко і щодня злива - сезон дощів. В жовтні випадає найбільша кількість опадів і це найнижчий сезон. Але дощі завжди після обіду, тому стараємось робити все зранку)
Тут ми зупинились в дуже класному хостелі, власниками якого є американці Ґреґ та Меймі і їх двоє собак і двоє котів. Це напевно найкраще житло, в якому ми досі зупинялись- дуже затишно, а власники просто надзвичайно доброзичливі, привітні і завжди стараються допомогти. І нам дуже полюбились їх тваринки)) я тут навіть вперше спала з кицьою- Фріда лягла саме коло мене серед ночі 😊
В цьому містечку ми вперше побачили так багато жителів індіанського походження, ще й в їхньому типовому одязі. Тут індіанські діти нас дуже розглядали і посміхались на все лице 😊
Але в Бокете мені довелось пережити поки найбільше фізичне виснаження в житті - ми вирішили піднятись на активний вулкан Бару. Це найвища точка Панами (3475 м), з якої в ясний день можна побачити обидва океани одночасно. І саме останнє спонукало нас це зробити. Всюди було написано, що це складний рівень сходження. І ми двоє, не маючи практично ніякого досвіду в сходженні на вершини, таки вирішили подивитись на два океани одночасно. Сходження почалось в 23:30 (щоб встигнути подивитись світанок о 6:15). 14 км вверх, стільки ж вниз. Воно ніби не дуже страшно звучить, але ми навіть не здогадувались, наскільки складна буде дорога: дуже стрімка, кам'яниста, часом слизька, часом одна багнюка і майже весь час здорові валуни. Ну тобто, це не дорога навіть, це шлях. Підводило саме дихання - через нього йти швидко не могла і вже між 5 і 6 км я видохлась. Я навіть не знаю як я подолала решту. На певному етапі думала, що все, лишусь тут, бо далі не можу. Ми обоє ще подібного виснаження не мали, це було справді вже на межі наших можливостей. А вкінці було взагалі дуже стрімко, думала, розпластаюсь на тому вулкані )) Ще й коли наприкінці трохи паморочилось від виснаження і неспання, а там треба було якраз бути дуже уважним - невірний крок і можна зірватись з вулкану. На світанок ми не встигли, прийшли на годину пізніше. Але це і не було ціллю. Ті, хто встиг на нього, сказали, що через хмари бачили лиш один океан. Але коли ми піднялись, то таки побачили два! Тому дуже втішились, це все було недаремно. Бачили ще й берег Коста-Ріки. Вище нас в цей момент не було нікого в Панамі 😁
Шлях назад був легший фізично, але психічно- постійно були в напрузі, щоб не послизнутись, не покотитись по камінню. Перед останніми 3 км ми просто сіли на камінь перепочити і виглядали напевно дуже кепсько, бо поруч проїжджала машина і запропонували нас підкинути. Ми не змогли відмовити 😀
Наступного дня ми пішли розслабитись в природні термальні джерела Кальдера, натомість пройшли пішки 6 км і не по завжди рівній дорозі 😂 але таки добрались до джерел)
Назад нас застала така злива, що ми подібної ще не бачили. І хоч нас чоловік по дорозі підкинув до автобусної зупинки, де ми й чекали на свій автобус, але ми навіть там під накриттям змокли, бо вітер доносив дощ і туди.
Місцевість сама справді дуже гарна. І дім Ґреґа теж чудовий. Так не хотілось їхати, але пора далі. Я вже сумую за тваринками в цьому домі.Read more