Huascarán national park

Уаскаранський національний парк складається з гір. Ми сюди їхали з єдиною метою - піднятись до Лагуни 69, яка лежить високо серед гір і відома тим, що має надзвичайний бірюзовий колір, на всіх фото вона виглядає просто вражаюче, ну і відгуки людей були теж дуже хороші про неї. Ми приїхали в місто Уараз, звідки й можна робити різні треки в гори Уаскарану. Але тут через ряд причин (ніч ми провели в автобусі, їхали з висоти моря відразу на висоту 3500 м н.м. - рівень Уаразу + в мене були проблеми з шлунком) ми себе почували розбитими, з мутною головою, дуже змученими і з задишкою при піднятті вгору. Тому день просто пролежали: відсипались і адаптовувались.
Цікаво, що населення в усіх цих країнах розміщене дуже нерівномірно - в таких от гірських андських містах і селах живуть в основному індіанці. Ну і ближче до джунглів теж. А от біля побережжя - всі інші. Склалось так історично: інки жили переважно в горах, а іспанці, коли прийшли, вирішили зайняти територію біля океану. З того часу в розподілі змінилось мало.
Оскільки я все ще була досить слабка, то вирішили поміняти план, бо похід до Лагуни досить складний: стрімкий підйом вверх протягом 3-х годин, трохи менше вниз + висота під 4900 м н.м., що значно ускладнює підйом. Я була не в тому стані, щоб таке пережити вже наступного дня, тому замість цього ми рушили до льодовика Пасторурі. І це було дуже прикольно, ми зовсім не пошкодували. Крім того, для мене це було вперше - побачити льодовик. Висота, на яку ми піднялись: 5011 м н.м - наш рекорд наразі! Дорога до нього теж була гарна. Пішки було недовго - до години часу вверх, але через висоту було досить важко - задишка і запоморочення. Ми жували листя коки - тут вважається, що воно полегшує симптоми висотної хвороби, але, як на мене, це більше ефект плацебо, ніж реальна допомога. Хоча чай з коки я обожнюю - він дуже смачний! Вибачте, листя для чаю привезти не зможу, щоб в Туреччині, через яку ми повертаємось, не запхали в каталажку))))
Льодовик же цей, на жаль, проживе ще недовго. Через зміну клімату він зникає і через 5 років зникне повністю. Це так дивно бачити щось, що скоро стане історією... Дивитись потім на власні фото 5-річної давності і порівнювати їх з актуальними, де буде лиш гола гора... Все відбувається якось значно швидше, ніж здається.
Біля льодовика стало різко дуже холодно, западав маленький сніг. Але цей блакитно-білий колір був просто гіпнотизуючим. Чиста краса. А поруч - лагуна, утворена талою водою..Read more