Перед вильотом

Сьогодні я тягнула час ранкового прокидання доні як могла. Вдалося додати 2 години.

Після сніданку та першого сну Альми ми вийшли на третій раунд шопінгу подарунків: парфуми, тайські снеки, футболки. Відправились знов у Central Embassy, мега ТЦ поруч із нами. Перш за все направилися знову до Panbury за парфумами у подарунки мамам. Обрали ягідний і піоновий аромати. І ще креми з різними ароматами та з дуже гарним складом в подарунки подругам.

Потім пішли шукати щось поїсти, і Марк запропонував скуштувати матча-набір, який він запримітив ще вчора. Ми взяли морозиво з елітного сорту матча та з бамбукового вугілля, рулет із матча-кремом, тепле мʼяке печиво із моші начинкою, теплий матча-чай та матча з льодом та сирною пінкою 🤔 Це був неповторний вибух різноманітних текстур, нюансів смаків та дуже мʼякий ніжний смак матча. Фантастично! А доня скуштувала перше в її житті морозиво, у них було три види без цукру.

Опісля ми спустились у супермаркет та набрали снеків і після довгих пошуків серед мʼясних та рибних ресторанів фудкорту замовили вегетаріанську їжу. І відправились їсти в номер готелю. Альмі знадобилося трохи більше часу та кілька спроб, щоб заснути. Але чим пізніше, тим краще було для нас, бо різниця в часі з Віднем аж 6 годин, і кожна година пізніше наближала нас до її нормального режиму сну вдома.

Після її сну ми дозбирали речі, перекусили, прийняли душ, викликали машину через Grab, та вирушили до аеропорту. За останні роки кількість величезних пікапів та джипів у Тайланді збільшилась в рази, вони переважають у трафіку як у столиці, так і на острові. На такому мегаджипі ми і відправились до аеропорту. До нічного сну Альми лишалось 2 години.

Вже в аеропорту ми спробували роздрукувати посадкові талони через автомат, та він видав помилку. Тож довелося чекати ще 1,5 години на звичайну реєстрацію. За цей час Альма встигла подружитися із родиною, що відправлялася провідати дочок у Штатах та хлопчиком, до якого вона просто сіла на коліна 😅

Після здачі валіз та усіх контролів ми сподівалися знайти місце, де я могла б спокійно заколисати доню, але перед нами була ще смуга перешкод у вигляді десятків магазинів duty free. Зі стомленою Альмою в руках ми цілеспрямовано прямували до нашого гейту: крізь нескінченні ряди яскраво запакованих продуктів, повз блимаючі активними відео екрани.

Вже біля гейту я знайшла стометрівку, вільну від рекламних екранів, яскравих кіосків та музики. Після десяти хвилин протесту, донечка нарешті заспокоїлася та заснула у мене в ергорюкзаку. Я вдягла їй беруші, і повернулась до Марка. На посадку разом із нами чекали ще дві пари із дітьми, трішки старшими за Альму. Було дуже цікаво спостерігати за ними.

Рейс, який і так був запланований на 02:20, затримували. Серед очікуючих було багато дітей, і всі були доволі змучені. Час від часу було чути плач тієї чи іншої дитини. Із майже годинною затримкою ми нарешті завантажилися у літак, Альма спала у рюкзаку.

Перед зльотом мене попросили перезастібнути пасок, аби він не проходив навколо мене і доні, а був лише на мені – тобто, між мною і нею. Правило мені незрозуміло абсолютно – я маю бути пристебнута обов’язково, а дитина може бовтатися як завгодно? Сперечатися і витрачати свої сили я не планувала, тож зробила що вони вимагали. Так чи інакше, Альма надійно закріплена на мені ергорюкзаком.

Під час зльоту ми розбудили малечу, щоб дати їй попити води та посмоктати молоко, аби їй не закладало вуха. Нам якраз принесли їжу, тож вона перекусила з нами, погралася ще з годинку, і я її заколисала знову. Була вже 4:00. Так вона і спала до ранку, і прокинулася якраз під роздачу сніданку.Read more