Trampoline of death & Ipiales

Ми хотіли з Сан Августина їхати прямим автобусом до міста Пасто, а звідти вже до кордону. Але нас попередили, що дорога до Пасто дуже небезпечна вночі і щоб ми почекали до ранку. Виявилось, дорога веде через гори, дуже кам'яниста і з крутим обривом. Будучи досить вузькою, вона двостороння і йде серпантином, тож часом непросто вчасно побачити і розминутися з зустрічним транспортом, особливо, якщо це вантажівка. А ще з колумбійською манерою водіння... Таке враження, що вони безсмертні. Ну і доводиться проїждати через водоспади. Я всю дорогу їхала з чорним кульочком, бо мені було дуже зле. А часом так страшно, бо ми проїжджали дуже близько до обриву, що я вирішила поспати, щоб не нервуватись, ну і щоб не скористатись кульочком. Цю дорогу називають "батутом смерті", найнебезпечнішою дорогою Колумбії і однією з найгірших в Південній Америці, хоча багато хто й каже, що найгірші часи цієї дороги позаду, раніше помирало справді багато людей. Зараз же ситуація краща, на більшості шляху стоїть невисока металева огорожа. Нерви, правда, полоскатало добре (хоча я не знаю, що мене в той час більше турбувало: страх чи нудота), але вид з цієї дороги - надзвичайний! І ще ми їхали з морськими свинками в автобусі. В Іпіалесі їх їдять, так що здається нам, що хоч вони цю поїздку і пережили, але залишилось їм недовго...
Зрештою, ми приїхали в Іпіалес. Це містечко на кордоні з Еквадором. Крім того, тут знаходиться одне з чудес Колумбії - церква Лас Лахас. Її фото я бачила ще задовго до того, як з'явились плани їхати в Колумбію, тож не глянути на неї я не могла. Це справді вражаюча споруда, одна стіна якої - гора, в яку вбудована церква. Під низом річка і поруч водоспад.
Кордон пройшли швидко і без проблем і відправились до столиці - Кіто.Read more