Réinitialiser la recherche
South American Trip
  • the painted veil
sept. 2016 – janv. 2017

South American Trip

Une aventure de 139 jours par the painted veil En savoir plus
+7
S’abonnerAperçuCalendrierPartager
Les plus récents en premier
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip

    Statues in San Agustin

    2 novembre 2016, Colombie ⋅ 🌙 11 °C

    В цій частині Колумбії ми побачили справді погані дороги, великий камінь потрапив в колесо нашого автобуса і його довго доводилось витягати. І ще: не знаю чи є така опція у великих автобусах, але в маленьких у водіїв завжди є невеличкі чорні пакетики... Деколи через дорогу, але частіше водії їздять так, що ці пакетики стають в нагоді. Я вже двічі брала їх, правда, так ще і не скористалась, але в одному автобусі чоловік таки блював, а в іншому - дві жінки..
    В Сан Августині ми хотіли глянути на доколумбійські статуї, яким близько 2000 років. Про культуру, яка їх збудувала, практично нічого невідомо і для чого вони їх робили- теж неясно, існує лиш купа теорій..
    Археологічний парк, де знаходяться ці статуї, складається з 3-х парків, які розташовані на різній (немалій) відстані між собою, тож ми встигли побачити лише 2, але вони і найзнаменитіші. Особливо вразили статуї великих розмірів... Ну і сама територія парку дуже красива.
    По дорозі до другого парку ми з вікна таксі побачили картину, яку, як я думала, можно лише в неті знайти на різних пабліках з приколами, де часто відфотошоплені фотки: поруч їхав мотоцикл, на якому сиділи чоловік, жінка, ззаду неї останньою сиділа мала дитина, а спереду- собака! І це так природньо все виглядало, собака спокійно сиділа на мотоциклі і дивилась вперед, як і решта пасажирів. Їй ще тільки сонцезахисних окулярів бракувало 😂 Це така картина була, шо ми просто не могли перестати сміятися 😂 Шкода, що фото нема ))) Хоча такі речі запам'ятовуєш, навіть, якщо немає фото)))    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    111

    Trampoline of death & Ipiales

    3 novembre 2016, Colombie ⋅ ⛅ 15 °C

    Ми хотіли з Сан Августина їхати прямим автобусом до міста Пасто, а звідти вже до кордону. Але нас попередили, що дорога до Пасто дуже небезпечна вночі і щоб ми почекали до ранку. Виявилось, дорога веде через гори, дуже кам'яниста і з крутим обривом. Будучи досить вузькою, вона двостороння і йде серпантином, тож часом непросто вчасно побачити і розминутися з зустрічним транспортом, особливо, якщо це вантажівка. А ще з колумбійською манерою водіння... Таке враження, що вони безсмертні. Ну і доводиться проїждати через водоспади. Я всю дорогу їхала з чорним кульочком, бо мені було дуже зле. А часом так страшно, бо ми проїжджали дуже близько до обриву, що я вирішила поспати, щоб не нервуватись, ну і щоб не скористатись кульочком. Цю дорогу називають "батутом смерті", найнебезпечнішою дорогою Колумбії і однією з найгірших в Південній Америці, хоча багато хто й каже, що найгірші часи цієї дороги позаду, раніше помирало справді багато людей. Зараз же ситуація краща, на більшості шляху стоїть невисока металева огорожа. Нерви, правда, полоскатало добре (хоча я не знаю, що мене в той час більше турбувало: страх чи нудота), але вид з цієї дороги - надзвичайний! І ще ми їхали з морськими свинками в автобусі. В Іпіалесі їх їдять, так що здається нам, що хоч вони цю поїздку і пережили, але залишилось їм недовго...
    Зрештою, ми приїхали в Іпіалес. Це містечко на кордоні з Еквадором. Крім того, тут знаходиться одне з чудес Колумбії - церква Лас Лахас. Її фото я бачила ще задовго до того, як з'явились плани їхати в Колумбію, тож не глянути на неї я не могла. Це справді вражаюча споруда, одна стіна якої - гора, в яку вбудована церква. Під низом річка і поруч водоспад.
    Кордон пройшли швидко і без проблем і відправились до столиці - Кіто.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    1131

    San Francisco de Quito

    4 novembre 2016, Équateur ⋅ ⛅ 21 °C

    Саме така повна назва міста, яке ми знаємо як просто Кіто :)
    Еквадор - невелика країна і є однією з найбідніших в Південній Америці (майже половина населення живе за межею бідності). Ви не повірите напевно, але досі я не уловлювала зв'язку між назвою країною і тим, що крізь неї проходить екватор 😂 Якось ніколи просто не замислювалась над її назвою, а тут до мене прийшло просвітлення 😂 Еквадорці дуже пишаються тим, що крізь їх країну проходить екватор і що саме тут - середина світу. За останні 10 років в країні відбулось дуже багато змін і реформ, як ніколи досі в її історії: все завдяки молодому президенту, який сам навчався фінансам в США, і основні кошти направив на освіту, медицину і інфраструктуру. Завдяки цьому рівень неписьменності вдалось знизити до 3%. Еквадорці цим розвитком теж дуже пишаються. Навіть найбідніші верстви населення мають воду, світло і т.д. Цей президент вважався одним з найпопулярніших лідерів Латинської Америки. Правда, теперішнім люди незадоволені. От що дивно, що на фоні такого розвитку тут ростуть показники кримінальності. Історії про обкрадання туристів - буденність. В Кіто вночі ніде не є безпечно, ми брали таксі навіть, якщо нам треба було проїхати лиш декілька кварталів (на щастя, тут дешеві ціни). Тут багато індіанців- близько 25%, більшість - метиси. Індіанки, до речі, дітей своїх носять на спинах, обмотуючи їх і себе тканиною типу простині.
    Кіто- друга найвища столиця в світі з розташувнням близько 2800 м н.м. Найвища у нас ще попереду)) Центр Кіто виглядає дуже по-європейськи, тут одна з найкраще збережених колоніальних архітектур в Південній Америці, що позитивно оцінила ЮНЕСКО. Центр дуже красивий! Тут також є одна з найкрасивіших церкв в Америках - вона фантастична! Взагалі церкви дуже багаті всередині- багато золота і дуже багато орнаментів.
    Зупинились ми в дуже двіжовому хостелі, через що було дуже шумно 24/7, валялися віагра і пакетики від кокаїну, але нас підкупили розташування і тераса - з неї фантастична панорама Кіто!
    Оскільки в Кіто навіть таксі не всі безпечні, то ми тут вперше випробували додаток Easytaxi. Треба сказати, що працює він відмінно! Всі таксі були з усіма офіційними атрибутами (в тому числі двома камерами і кнопкою небезпеки).
    Люди тут дуже привітні і доброзичливі (ну не всі, звісно): ми якось гуляли по центру і думали піти трохи далі глянути що там, але біля нас зупинилась машина, в якій сиділа пара і вони сказали, що той район небезпечний і щоб ми туди не йшли, а повернулись назад. Такі вчинки так вражають. Хоч це наче просто: зупинитися на кілька хвилин і попередити. Але в мене таке враження, що в нас люди лиш би подумали: ото ідіоти, чого вони туди пхаються.
    Гумбольдт сказав про еквадорців: це унікальні і рідкісні люди: вони живуть спокійно серед гарячих вулканів, бідно серед такого багатства і радіють сумним пісням. Щодо музики - можу лиш підтвердити - еквадорці люблять меланхолічну музику.
    В неділю практично всі вулиці в місті перекриті з ранку до обіду. Цей день для велосипедистів. Ми теж вирішили взяти участь і вперше їхали на тандем-велосипеді ))) Це так весело 😁
    Ще поїхали на вершину пагорба по канатній дорозі (яка також друга найвища канатна дорога в світі), де висота була вже майже 4100 м н.м. Тут висота давала про себе знати при ходьбі вгору. До того ж, ми відчували себе страшенно втомленими ввечері. Зате яка панорама відкрилась на місто! Нам пощастило, туману не було і можна було побачити все Кіто! А воно немаленьке, протяжністю 40 км з півночі на південь. До речі, тут якраз будують перше метро.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    1

    Mitad del Mundo

    5 novembre 2016, Équateur ⋅ ☀️ 24 °C

    Як ми могли сюди не поїхати 😊 Середина світу, що географічно знаходиться близько 18 км на північ від Кіто. Саме тут пролягає екватор. Тут реально можна провести цілий день! Крім пам'ятника, є ще багато музеїв, планетарій (жаль, лише іспанською), індіанські хатинки, презентація какао (Еквадор вважається батьківщиною какао), де ми спробували 55%, 70% і 100% шоколад. Хоч 100% шоколад звучить класно, але це така гидота, неможливо їсти. Фрукти какао, як і кави, теж солодкі, а самі зерна- чисто як гіркий шоколад. Але зерна виявились, як на мене, смачнішими, ніж цей 100% шоколад.
    Взагалі на екваторі деякі речі інакші: тут предменти кидають маленьку тінь, а двічі на рік її взагалі немає, вода стікає в іншу сторону, рівновагу трохи важче тримати, йдучи по прямій лінії з заплющеними очима. І в Кіто ми вперше побачили напівмісяць не такий 🌘 чи такий🌒, а догори ногами: коли ця "впадина" зверху, а не збоку.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    1

    Cotopaxi

    7 novembre 2016, Équateur ⋅ ⛅ 10 °C

    Іншу вилазку зробили на вулкан Котопаксі - це, мабуть, одна з найвідоміших речей, які можна зробити в Еквадорі. Взагалі, я думала, нам це не вдасться. Ще в Австрії я побачила, що вулкан тривалий час вже закритий для відвідувачів через виверження, через що в повітря виділяється багато шкідливого попелу. І от, будучи рік закритим, з серпня до нього знову надали доступ. Він все ще вивергається, тому на саму вершину вхід ще заборонений, та й взагалі туди нелегко видряпатись- через льодовики передусім. Ми поїхали до вулкану з гідом і ще однією парою з Відня (що стало відразу ясно, як тільки ця пара сіла в машину і чоловік сказав: "Na servus!" 😁) Гід був дуже веселим і постійно плутав слова, через що казав абсолютно інше, ніж збирався і це було так смішно ))) Наприклад, "I'm angry" ("Я злий") замість "I'm hungry" ("Я голодний"). Ми вже було думали: що ми такого зробили, що він злий))) Ще він розказував як в Кіто знімали нашу українську програму "Орел і решка ", де їли найдорожчий у світі шоколад (за 300$ десь), неочікувано було)) Джипом ми доїхали до висоти 4600 м н.м., а далі пішли пішки вверх на вулкан, дійшовши до 4860 м н.м. Поки що це наш рекорд, так високо ми ще не були. Та й в Європі нема нічого вищого. Висота відчувалась лиш при підйомі вверх - через задишку. За це винагородою був розкішний вид - як на інші вулкани, так і на саму вершину Котопаксі. Назад ту дорогу, яку ми подолали машиною, ми їхали на гірських велосипедах. Вниз. Це був мій перший досвід даунхілу, тому я їхала позаду всіх 😁 Дуже боліли руки від постійного гальмування. Ну і стрьомно було теж. Але сподобалось 😁 Під час їзди видно було чорнезні хмари, які насувались на нас, хоч до того погода була ідеальна. Почав падати дощик, а потім як вперіщив град і гроза. Хоч тут і можливо всі 4 пори року протягом одного дня побачити, але гід сказав, що трапляється така погода 2-3 рази на рік. Взагалі це був чудовий день, ми залишились дуже-дуже задоволені цим треком.En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    2
    4612

    Quilotoa

    8 novembre 2016, Équateur ⋅ ⛅ 15 °C

    З Кіто ми поїхали до цієї лагуни. Її вигляд - нереальний, я навіть не сподівалася побачити таку красу. Правда, тут було дуже вітряно і дуже холодно- до -2 вночі. На тобі екватор 😀 Лагуна просто знаходиться високо.
    Тут я познайомилась з Лисицею - дуже класною собакою, яка схожа на лисицю))😃 Вона мене захищала від інших гавкаючих собак)) От її я би забрала назад з собою.... Мала би сувенір з Еквадору 😀
    П.С. Різниця кольорів на фото через погоду: першого дня було дуже туманно, холодно і вітряно, другого- ясно і тепло)    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    1215

    Baños

    9 novembre 2016, Équateur ⋅ ⛅ 23 °C

    Баньйос виявився аж дуже туристичним. На кожному кроці лише хостели, ресторани, масажні кабінети і турагенства. Але все через те, що має справді багато що запропонувати.
    В центрі міста з гори стікає водоспад. Це так дивно, коли в місті прямо біля головної церкви тече собі водоспад, хоч і невеликий. Крім міського, поблизу Баньйоса є ще 2 водоспади і один з них, як я прочитала, дуже вражаючий. І хоч він називається диявольським, перед входом було написано: "Ви готові до сюрпризу? Бог існує!". Просто водоспад ніби захований за скелями і його до останнього не видно. Але коли піднялась по сходах, щоб нарешті його побачити, то щелепа відвисла. Я аж ніяк такого не очікувала (я взагалі мало очікувала). Це така сила води, яка внизу, розбиваючись з силою та шумом об каміння, піниться і розбризкується у всіх сторони! Можна було спуститися досить низько до води. Але цікавіше, що можна було й піднятись трохи вище, де достатньо протягнути руку, щоб занурити її у цей потік води. Це неймовірне відчуття, мені ще ніколи не вдавалось так близько бути біля верху такого вражаючого водоспаду, хоч я й, звісно, повністю змокла там 😄 Ще цікавіше було добратися до цього верху. Туди вів вузесенький тунель в скелі. Його пройти можливо було лише навпочіпки, а часом взагалі на колінах, бо так вузько. З одної сторони проходу - огорожений обрив, внизу якого піниться вода з водоспаду, а зверху - ніби відчуваєш всю масивність багатотонної скелі, яка тисне на цей маленький тунель, і розумієш як мало ти і цей прохід, який напевно і метра в висоті не має, значиш для цієї скелі. Це джек-пот для товстунів, які бояться висоти і замкненого простору 😁 В кінці проходу я ледве пролізла через отвір, який веде до маленького "балкончику", де ти стоїш в безпосередній близькості до водоспаду і можеш занурити в нього руку 😊 Можна було навіть забігти позаду нього, типу як в Франківську за фонтан, що біля Пошти, що я й зробила і змокла остаточно, бо лило там незле так 😄 Я тут як дитина була 😄 Я не була біля Ніагари, Анхелю, Вікторії чи Ігуасу і впевнена, що цей водоспад біля них і близько не стоїть, але він мене все одно вразив. На стільки думок наштовхує ця шалена вода. Ввечері того ж дня пішли в термальні джерела, звідки можна було споглядати міський водоспад Баньйоса, який стікав за метрів 30 від нас. І ще ми в цьому місті пішли на масаж, щоб розімнути трохи м'язи спини після постійного носіння рюкзаків, тому це стало спа-містом для нас 😁
    Іншого дня ми поїхали туди, задля чого, власне, приїхали до Баньйоса - Casa del Árbol, або ж хатина на дереві. Фото звідти я вперше побачила ще задовго до плану поїхати в Південну Америку, тому коли прочитала, що це в Еквадорі, то питання чи заїжджати до Баньйоса не стояло)) Коло цієї хатини прикріплені 2 качелі (і неподалік- ще дві), які прямо над обривом. І ти качаєшся, наче над прірвою, а навколо- така краса. Часто можна побачити над цими фото заголовки "Качеля на краю світу". Вона й розташована досить високо - 2660 м н.м. В перші хвилини на ній серце просто завмирає)) А потім вже просто насолоджуєшся 😏    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    3
    221

    Nariz del Diablo

    12 novembre 2016, Équateur ⋅ ☀️ 27 °C

    Пасажирських поїздів ні в Колумбії, ні в Еквадорі немає. Є тільки поодинокі туристичні поїзди. Я, як великий любитель цього виду транспорту (відчуваю себе зараз Шелдоном з "Теорії великого вибуху"), хотіла хоч раз в Південній Америці прокататись на ньому. І тут випала нагода. "Ніс диявола" називають наймальовничішим залізничним маршрутом в країні, який проходить між двома невеличкими містами Алаусі і Сімбамбе. Назва походить від гори, повз яку проїжджає поїзд, яка зовні, при достатній уяві, схожа на ніс)) А носом диявола цю дорогу назвали через те, що через непрості природні умови, через які вона мала пролягати, її було дуже важко будувати. Індіанці навіть відмовились навідріз її споруджувати, й іспанці завезли рабів з Ямайки, які й вмирали час від часу під час будівництва, в основному, через вибухи динаміту. Сам поїзд в досить таки ретро стилі, але всередині сучасний. Раніше людям дозволялось навіть їздити на його даху, але через нещасні випадки це заборонили. Саме цей маршрут - невеличкий, лише 12 км. Правда, його зробили вже занадто туристичним- з танцями-співами і т.д. Але дорога була справді гарна, ну і гід цікаві речі розповідала. Ну і я нарешті довольна покаталась на поїзді))En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    3
    1132

    Puerto Lopez

    12 novembre 2016, Équateur ⋅ ☁️ 16 °C

    Нарешті ми знову біля океану! (До речі, у кожному моєму пості є карта, де відмічена місцевість, про яку я веду мову, тобто можна відразу побачити де саме це і взагалі простежити по ній маршрут всієї мандрівки). Хоч андська частина Еквадору й дуже гарна, але так хотілось до тепла і води. Під час пересадки на автобусному вокзалі я спитала якогось чоловіка де продаються квитки до Пуерто Лопеса, то він пішов з нами, ми не відразу знайшли, він ходив з нами й шукав, і коли ми дістались нарешті до потрібної каси, він попросив зробити з нами селфі))
    Пуерто Лопес - прибережне село, де крім пляжів, в принципі, нічого й нема. Зате поруч - немало цікавих місць. І ще тут дуже популярні тук-туки, або мототаксі - вони швидкі і дешеві. До речі, щодо транспорту: в великих містах Еквадору, як от в Кіто, наприклад, досить в великій кількості їздять "Лади"! Я була трохи в шоці, коли вперше побачила))) І то старі моделі лиш))
    Люди тут були в більшості дуже привітні, показували нам великі пальці і кричали: "Ласкаво просимо до Еквадору!".
    Власниця кафе, де ми часто бували, попросила зрештою Крістофа вкрутити там лампочку, бо вона не діставала, а ми єдині клієнти)))
    Зупинились ми в хостелі, власниця якого тримає на його території міні-зоопарк 😁 Дві собаки, кішка, кілька черепах, папуг і канарок, от кролики нещодавно померли, але є цікава тваринка, схожа на лемура, хазяйка сама не знає що це)) Але така класна))
    Щодо океану, то хвилі тут величезні! Таких ми ще не бачили ніколи. Для серфінгу супер, але просто поплавати досить важко, бо тебе змітає, і кілька разів мною добряче вдарило об берег. Зате Крістоф тішився хвилям як дитина)) Вода тут хоч й тепла, але не так щоб дуже, як ми собі уявляли, мало би бути на екваторі. Нас це здивувало і, погугливши, побачили, що в цій півкулі найтепліша вода - біля південного побережжя Мексики. Тому для нас найтепліша була в Панамі, а далі - все холодніша. Але 24 градуси це окей)))) В Перу нижче Ліми буде вже десь коло 20-22. Очевидно, пов'язано з течіями.
    Звідси ми вибрались на день в національний парк Мачалійя. Тут чудові пляжі, ми хотіли й пониряти, але через сильні хвилі вода була каламутна через пісок і нічого не було видно 😐 Коли почався приплив і хвилі стали гігантськими, я наковталась купи води і подряпала ногу через пісок і дрібні камінці, бо мене туди кинули хвилі, і у воду вже не лізла)) Хоча, коли хвилі не дуже великі, то біля берега дуже приємно хлюпатись - купа піни і бульбашок, ніби я в пляшці мінеральної води)) Біля нас одна пара лежала близько до берега і не помітила як почався приплив, то їх просто за одну мить хвиля накрила разом з їх речима! В якийсь момент у воді взагалі лишився тільки Крістоф з широкою усмішкою 😁
    Окільки в цій мандрівці ми не передбачали Галапагоси, то вирішили хоча би подайвити на "міні-Галапагосах" - острові Ісла де ла Плата. Він належить до національного парку Мачалійя, але географічно знаходиться в тій стороні, що й Галапагоси, тільки не так далеко, звісно. З нами була ще одна пара (англієць і норвежка), які вже мають по 150 занурень 😮 Вони планували взагалі-то на Галапагоси, але їх корабель розбився, тому не склалось 😓 Все почалося з того, що Крістофа і англійця попросили допомогти виштовхати наш човен, на якому ми мали їхати до острова, бо він застряг на мілині))) На самому човні нам сказали, що ми мусимо триматися всі купи, тому що тут плаває манта, або морський диявол - це величезна чорна тварина, схожа на птаху, має щупальця, якими, нам сказали, може захопити людину і потягнути її геть, а коли ми всі разом, то вона думає, що це одна велика тварина і не нападає. Налякали мене цим добряче. Це вже я потім прочитала в неті, що вони не агресивні, людей не бояться, можуть ще й підплисти ближче порозглядати людей, але ніколи не нападають і взагалі харчуються планктоном. Хоч це й одні з найбільших риб взагалі. Але торкатися їх не можна. Можливо, тому нам гід розповів цю байку, щоб ми точно не полізли до риби. Хоча по зовнішньому вигляду і не скажеш, що тварина безобідна... Плавала я майже весь час за руку з гідом через відсутність досвіду. Не знаю, чи на тому місці завжди такі хвилі чи то підводні течії, чи було це пов'язано з тим, що минулої ночі Місяць був так близько до Землі, але на морському дні ми ледве маневрували, нас просто несло спочатку в одну сторону, потім в іншу й трохи подряпало об рифи. Життя тут вирувало! Надзвичайно багато різних видів риб і тварин різних розмірів (наприклад, мурени, черепахи, риби-флейти), які так близько коло нас пропливали! І тут гід показав пальцем вверх, ми підняли голови, а там під поверхнею води проплила манта, кинувши тінь на все, що під нею. Під час другого занурення манта приплила до нас на відстань десь з 10 метрів. Яка ж це величезна тварина! Я як стисла руку гіда.. Риба граціозно поплавала трохи коло нас і поплила геть...
    Ще ми подались до Монтаньїти, яка недалеко від Пуерто Лопеса. Це містечко славиться як центр серфінгу. Тож сюди ми поїхали на день якраз з цією метою. Пляж був чудовий (Крістоф сказав, як в Малібу)! Хвилі були великі і дуже сильні. Нам навіть не дозволяли запливати далі за місце, де вода піниться, коли близько біля берега. Я, правда, вирішила цього разу серфити не на дошці для серфінгу, а на боді-борді. На ньому легше, не потрібно вставати на ноги. Після серфінгу в Панамі, я зрозуміла, що це зовсім непросто і забирає чимало сил, а тут хвилі і так були як для новачка завеликі, тож вирішила просто отримувати задоволення від них, а не трудитись 😁
    А під час припливу цей красивий пляж у деяких місцях повністю зник під водою!    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    1
    212

    Guayaquil

    16 novembre 2016, Équateur ⋅ ☀️ 29 °C

    Найбільше і найнебезпечніше місто Еквадору. Це я пам'ятала ще з книг Кідрука)) Насправді нам було трохи сумно покидати океан (ми його побачимо вже в Перу), міста коло якого були досить безпечними і розслабленими. Ми, звичайно, всюди уважні, але, коли їдеш в місто з такою репутацією, де, за останніми даними еквадорських служб, рівень безпеки залишається критичним, то розумієш, що там знову будеш постійно в напруженні. Правда, поїхали ми лиш на день, оскільки це величезний економічний центр, де не дуже багато цікавого для подорожуючих. Тут навіть хостелів практично немає, бо багато туристів це місто оминає, а туризм взагалі почав зароджуватись лиш років 10 тому після великих інвестицій в інфраструктуру.
    Ми пішли до катедри, всередині тут були телевізори з трансляцію того, що відбувається біля вівтаря - для тих, хто невисокий чи стоїть позаду і не бачить що там спереду (бо церква дуже велика), і ще тут, як і в деяких інших церквах, які нам доводилось бачити в Америці, нема свічок: замість них - лампочки у вигляді свічки, які загоряються, коли ти кидаєш всередину 25 центів... Такий от церковний хай-тек. До речі, в Баньйосі в церкві була камера і поруч підпис: "Для вашої безпеки"...
    Біля церкви - відразу парк з ігуанами. Я ще туди не зайшла, лиш стала біля його воріт, щоб сфотографувати катедру, як раптом - шум з дерева, недалеко від якого я стояла (я подумала ще: "Ого, великий кокос напевно падає") і тут хрясь - на землю з дерева за 2 метри від мене звалилась ігуана! Шо-шо, а її побачити я не очікувала! Причому люди спокійно проходять попри неї, ніби собака там лежить. Ми зайшли в сам парк. Це звичайнісінький маленький парк, скверик, не зоопарк з клітками чи шось в цьому роді. І там спокійно коло голубів повзає купа ігуан! Я в шоці була навіть не від того, що ігуани повзають в центрі величезного мегаполіса, а що люди фоткаються не так з ними, як з голубами, яких там величезна кількість!! Ігуани практично ручні, не бояться людей, деякі обкакані голубами, бо ті нагло видряпуються на них і сидять собі там. Діти хапають їх за хвости. Дорослі годують капустою, а ігуани, ніби собаки, вилазять до них на ноги, просячи ще. Неймовірно, словом! Я ж ледве наважилась погладити їх))) Ну, блін, вони ж як маленькі динозаври!))) В парку ще маленьке озеро, де дуже багато риб і черепах. Справжня оаза))
    Ще ми глянули на "Malecon 2000": це довжелезна огороджена набережна, де купа магазинів, ресторанів, парків, атракціонів та інших розваг. Було, наприклад, "вікно світу" - екран, де ти можеш бачити і говорити в режимі реального часу з іспанцями з Барселони, правда, воно в той момент не працювало. По дорозі глянули на малюнки художників на стіні банку і пішли до історичного центру, де ще трохи збереглось колоніальної архітектури. Взагалі в багатьох місцях старі іспанські церкви перемішалась з сучасними великоповерхівками, і останні їх задавили. Виглядає такий мікс досить убого. В Франківську, на жаль, теж деколи люблять так експериментувати. Наші нащадки напевно дивитимуться вже на оцей архітектурний плювок, який ми залишимо після себе.
    Історичний центр знаходиться на пагорбі, він кольоровий, там дуже спокійно і тихо, без шуму цього жахливого трафіку.. Треба ж, яким інакшим знали це місто жителі часів конкістадорів і теперішні, які живуть в цих бетонних джунглях. Судячи по тих країнах, які ми тут вже відвідали і по тому, що кажуть місцеві, жити набагато краще десь в менших містечках на природі, аніж у великих містах тут. Вони справді дуже хаотичні, брудні, шумні і в них нема чим дихати через чорні викиди газу з транспорту. Тишина здається аж незвичною, бо, коли йдеш біля дороги, не мине навіть півхвилини, щоб ніхто не сигналив. Сигналять з будь-якого приводу, а не дай Боже, щоб якесь авто лишилося стояти, коли зелене світло вже 1 секунду горить!
    В цьому старому місті ми піднялись по 500 сходинках (які навіть пронумеровані) на вершину пагорбу і на маяк, який там стояв. Звідти відкрилась дуже гарна панорама на місто...
    І ще, як не дивно, ми пішли на місцевий цвинтар. Ну про нього навіть путівники пишуть, це не те, щоб ми любителі такого. Частина цвинтару нова, там нічого особливого, тільки незвична організація: труни вмуровані в стіни великих будинків на декілька поверхів, а не під землею. Але стара частина вся в красивезних білих статуях - там справді гарно! Ну навіть не скажеш, що це цвинтар! Один оглядач 10 років тому написав, що це єдине, що в цьому місті варте уваги - цвинтар. Але з того часу вже багато речей помінялось, тому можна точно сказати - не єдине :)
    Ну і потім ми пішли в наше помешкання, але через райончик, який явно неблагополучний. Вночі там не хотілось би опинитись. В цьому місті нам справді було найбільш некомфортно з точки зору безпеки. Навколо купа дивних людей, постійно тримаєш міцно сумку і дивишся чи ніхто не йде слідом. І це все не дивлячись на велику кількість поліції в місті.
    Але тим не менше, ми провели тут гарно час і ця поїздка була варта дня.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    1

    Cuenca & Cajas national park

    17 novembre 2016, Équateur ⋅ ☀️ 21 °C

    Куенка - третє найбільше місто в Еквадорі, за розмірами десь як Львів, може, трохи менше. Тут збереглась дуже добре архітектура часів іспанців, вона тут справді гарна (хоча Картагена і Кіто для мене все одно найкрасивіші міста з-поміж тих, які ми вже тут відвідали). В місті велика кількість церков, стоять одна біля одної. Куенка виглядає дуже по-європейськи, навіть доглянутіше за багато міст в Європі. Видно, що в нього багато інвестується. Тут якась розслаблена атмосфера, люди здаються життєрадісними і не надто заклопотаними. Всюди дуже зелено, купа фонтанчиків і все цвіте. Думаю, це дуже комфортне місце для життя в Еквадорі. Найбільше мені сподобався музей під відкритим небом - це досить великий парк в центрі міста, де є стародавні руїни інків, город з різними овочами, пасуться лами, плавають качки в ставку, в клітках сидять різні види птахів (папуги, орли, яструби, тукани), яких можна побачити лиш в Амазонських джунглях, наприклад. Особливо здивували величезні папуги, яких досі бачила лиш в фільмах. Взагалі, це таке приємне місце для відпочинку, де забуваєш, що взагалі знаходишся в місті. Правда, чи то через різкий підйом висоти (з 0 до 4000), чи то через те, що ми мало спали, але ми були дуже змучені. Тож вже наступного дня вирішили відвідати національний парк Кахас. Він виявився дуже гарним! Гори з лагунами. Навколо так спокійно, птахи співають. Завжди собі в таких випадках уявляю, що так і виглядала Земля до появи людини розумної. Жодного шуму транспорту, жодних ознак цивілізації. Там ми проходили повз рибаків, які спитали звідки ми і чи нам тут сподобалось. Крістоф шось не зорієнтувався, не так зрозумів і такий: "Ну та більш-менш" 😂😂😂 Чоловік такий: "А, холодно напевно?", надіюсь, не образився))) Щодо мови, до речі, це так завжди по-різному: деколи розумієш практично все, що людина говорить і відповідаєш теж логічними реченнями, а деколи просто такий затуп... В нас так було, наприклад, в Колумбії, коли ми випадково замість термальних джерел потрапили в жіночий монастир, і ми ніяк не могли зрозуміти, що нам монашки весь час говорили. Ми сиділи, кивали, мовчали, вони з того посміялись і на тому ми пішли з Богом ))
    Після парку ми ше зайшли в хостел, спитали власника, чи можна нам ше посидіти в неті (бо ми вже виїхали), а він такий: "Звичайно, це ваш дім. Можете і кухнею користуватись". Аж тепло від таких людей. А саме зараз їдемо на вокзал. Наступна зупинка - Перу.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip

    Máncora

    20 novembre 2016, Pérou ⋅ ⛅ 16 °C

    Проходження кордону було досить незвичайним: спочатку доїхали до останнього міста в Еквадорі перед кордоном з Перу, де ми пересіли на інший (перуанський) автобус, який і поїхав з нами через кордон до Манкори. На обидва автобуси діє навіть той самий квиток. А кордон - єдиний, тобто не поділений на дві частини, еквадорську і перуанську, - в єдиному офісі сидять представники еквадорської і перуанської міграційних служб. Тобто ти спочатку стоїш в черзі до еквадорського працівника, який ставить штамп про виїзд, і тут же підходиш до перуанця, який ставить штамп про в'їзд. Це так практично! Перед тим служби обох країн разом перевірили вибірково багаж. І це країни, між якими ще до кінця 90-х був збройний конфлікт... Хотілось би частіше бачити такі кордони! Це так економить час. В автобусі в нас і в двох перуанців виявились ті самі місця. Ми звірили квитки, і вони, тим не менше, з таким щирим виглядом запропонували нам сісти на ці місця. Та ми вирішили бути взаємно ввічливими і сіли де-інде 😄
    В 5.30 ми приїхали в Манкору. Оскільки вночі мало спали, хотілось якнайшвидше впасти на ліжко і заснути, але багато помешкань були повністю заповнені. Ми читали, що з грудня в цьому місті починається високий сезон, але якось понадіялись, що за 10 днів до грудня готелі все ще будуть вільними 😀 Це перевага низького сезону: досі ми, за винятком кількох разів, нічого не резервували, просто приїжджали відразу в помешкання і там завжди було багато вільних місць. Це дає свободу і, якщо нам не подобається місце, можна піти в будь-яке інше, не треба наперед думати, щоб щось зарезервувати (в тому числі, вхід в якісь атракції). Ну і ціни, звісно, інакші. Щодо Манкори Lonely Planet написали, що у високий сезон ціни тут злітають вверх як ракети. Воно й не дивно, це місто вважається найкращим перуанським курортом з одними з найкращих на північно-західному узбережжі Південної Америки пляжами.
    Ми нарешті знайшли готель, за якихось 100 метрів від океану! Після того як трохи поспали, пішли на пляж. Він справді чудовий! Людей було немало, в океані - купа серферів і кайтсерферів, водних мотоциклів і "бананів". Але ціни справді можна порівняти з європейськими. Дуже багато грінго (в гіді написано, що ми не повинні на це слово ображатись 😁 В більшості випадків це не говорять зі злості, в усякому разі, в Перу), біля нас були навіть росіяни (я їх зустрічала в кожній південноамериканській країні, до речі).
    Цей пляж я назвала би "Відкритим музеєм мертвих океанічних тварин"))) Спочатку ми побачили на пляжі величезну мертву черепаху. Хоча виглядала як жива, бо стояла на лапах і тримала голову. Люди з нею навіть робили фото. Потім, коли плавали, побачили в воді якусь мертву тварину, за розміром як верхня кінцівка. Ну і коли сиділи на пляжі, вода прибила до нього частину ще якоїсь тварини, схожу на лапу великого восьминога.
    Вода була тепленька, але на березі був постійно вітер і тому, не дивлячись на спеку, лежати на пляжі було трохи прохолодно.
    Місто відчувається дуже безпечним, ми вечеряли навіть в кафе, де більша половина відвідувачів - поліцейські))
    При плануванні подорожі в Перу зіштовхуєшся з тим фактом, що країна величезна - це третя найбільша країна в Південній Америці - і пересуватись між містами займає дуже багато часу. Наприклад, поїздка від Ліми до Куско займає 20 годин. Хоча, можете глянути на карті, ці міста виглядають на перший погляд не настільки далеко один від одного. І це капець, наша наступна поїздка триватиме одним автобусом 6 годин, потім пересадка і другим автобусом ще 10 годин... А потім напевно і третім автобусом ще 2 години. І ми все ще будемо дуже північно. Але просто до цього наступного місця досить важко добратися, тому ми й роздумували чи варто туди взагалі їхати, проте таки їдемо, бо воно має бути дуже вартим цього.
    Проте тут є дуже комфортні автобуси першого класу, де можна навіть спати як в ліжку і є офіціант, який подає їжу 😊 Так що при прямих переїздах на великі відстані це дуже практично 😊    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    2

    Kuelap

    22 novembre 2016, Pérou ⋅ ☁️ 9 °C

    В Перу мені стало важко запам'ятовувати назви міст))) Про наголоси взагалі мовчу)) Думаю, вся справа в тому, що тут багато не іспанських імен, а назв мовою інків - кечуа. А я ще думала підучити цю мову, щоб мати як з індіанцями говорити, якщо вони лише кечуа розмовляють 😁 Тепер бачу, що навряд піде мені))
    В Перу індіанці - найбільша група населення (близько 45%), таким чином, країна належить до топ-3, де проживає найбільша їх кількість. Країна, що в цьому списку на 1 місці, - ще попереду 😊
    Перу з 2003 року постійно розвивається, економіка щороку росте, туристів все більшає. Хоча в 80-х була бідною диктаторською країною, яка ще й до того постійно вела військові територіальні конфлікти з Чилі і Еквадором. Коли я читаю такі речі про південноамериканські країни, то розумію, що шанс вирватись з бідності є у кожної країни, і для цього не треба 50-100 років чекати. Достатньо лиш грамотного керівництва. Я не кажу, що це високорозвинені країни, в Перу досі кожен четвертий живе за межею бідності, і не всі жителі мають проведене світло чи інші блага цивілізації. Проте розвиток є, і теперішні країни навіть не можна порівняти з тими, якими вони були 20-30 років тому. А у випадку Еквадору навіть 7 років є дуже суттєвими. Чи от Колумбія, яка з найнебезпечнішої країни світу перетворилась на привабливий туристичний напрям. Хоча, звісно, в нас рівень життя за багато з них вищий. Проте, якщо порівняти ціни, то досі всі країни були дорожчими за Україну. От в Перу ціни наблизилися до українських. Але то ми поки на не дуже туристичній півночі, розкручений південь, кажуть, недешевий.
    З Манкори ми подались до міста Чіклайо, де пересіли на автобус до Чачапоясу, а звідти поїхали нарешті до Куелапу - не мала вийшла дорога... Все заради того, щоб побачити найбільші доінкські руїни в Південній Америці. З грудня має запрацювати канатна дорога, що значно скоротить шлях добирання. Що цікаво, вже не раз помічала: самі перуанці мало знають про цікаві місця у власній країні. Те, що гіди відносять до "маст сі", відомо далеко не кожному мешканцю. Це відноситься і до Куелапу. При тому, що медіа називають його другим Мачу Пікчу. Та ж історія з Сіпаном - цього древнього короля називають Тутанхамоном Західної півкулі. Але ні, жінка, яка працює в транспортній компанії за 45 хвилин їзди від цієї археологічної пам'ятки, ніколи не чула про це місце 😓 Як?!
    Куелап - старе місто, огороджене муром, з руїнами будинків, які заселяла культура Чачапояс. Все, що про них відомо - одні гіпотези, теорії і "вважають". Дуже шкода, що так мало даних про народи, що жили на цих землях до приходу іспанців. Але культура була наче досить розвиненою, робили навіть маніпуляції на мозку. Знаходиться поселення в дуже мальовничій місцевості високо в горах, і залишилось там чимало руїн, часто з останками людей, що там проживали.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    3
    2132

    Chiclayo & Sipán

    23 novembre 2016, Pérou ⋅ ☀️ 23 °C

    З Куелапу ми повернулись до Чіклайо. Саме місто - взагалі нічого особливого в собі не має, але знаходиться близько до визначних місць. Тому ми тут залишились. Але нам тут дуже сподобалось 😁 Справа в тому, що, оскільки місто зовсім не туристичне, на нас дуже звертали увагу, часто посеред дороги запитували звідки ми, і напевно тому, що люди тут не балувані туристами, вони були надзвичайно привітними, старались постійно допомагати і заговорити з нами! Тому, якщо нас хтось спитає: "І як вам місто?", ми скажемо: "Круте!", хоча там і нема на що дивитись 😃 Ціни на фрукти - взагалі моє улюблене. Ананас коштує, наприклад, 1 соль - це навіть не 30 центів. Чи кілограм полуниці коштує стільки ж 😍 Чи 7 маленьких бананів.
    Оскільки в Перу, як і в Колумбії та Еквадорі, хорошу каву треба шукати днем з вогнем, я дуже втішилась, коли таки знайшли ідеальну кав'ярню! Ми там були тричі в різні дні, і я така кажу Крістофу: "Вони, напевно, думають, що ми тут тепер живемо", і цього ж дня офіціант запитав: "А ви тепер в Перу працюєте?" 😂😂😂 Офіціант цей, до речі, інженер за освітою. А тепер робить каву. І в нас таких людей вистачає, які з вищою освітою працюють будь-ким, лиш щоб працювати. Але в Україні я до цього якось звикла, а за кордоном дуже дивуюсь і думаю: "Як же це дико"... Цей офіціант дуже багато нас розпитував, особливо про Україну, її валюту, розташування, погоду, відстань до Австрії ("А, 10 годин машиною? Недалеко!"). А я дивилась, як він робить каву, подає профітеролі і з дуже щирою усмішкою говорить з кожним клієнтом... В цю ж кав'ярню зайшла дівчинка років 8 - продавала вафлі, але вона була настільки милою, що люди давали гроші, навіть не купуючи, а один чоловік купив для неї гарячий шоколад.
    Ще ми пішли тут на ринок, де продається все! Трохи схоже на наші ринки, тільки ще хаотичніше, людніше і багато сміття. Тут навіть є прилавки, які називають "відьомськими", бо продають всеможливі трави і збори, і навіть не можна розібрати що це за трави там.
    Там ми знайшли дуже талановитого дядька, який поремонтував нам задешево рюкзак і взуття. Там і тварини продаються, і мертвий кажан, і різна зброя. Я не знаю чого там нема!
    Біля Чіклайо ми відвідали піраміди короля Сіпан. Спершу самі піраміди, а потім - в іншому місті музей, який цим пірамідам присвячений. Піраміди не дуже схожі на піраміди (ми взагалі подумали, що це просто пагорб) через вплив ерозії і часу. Біля них - древні захоронення важливих того часу персон (королів, священика) культури Мочіка, що датуються 650 р.н.е. Багато подібностей з Єгиптом - його пірамідами, захороненнями (теж з прикрасами, в тому числі з золота, ну і захоронення важливих людей з родиною і слугами, їжею, тваринами). Аж дивно, як в різних кінцях світу стільки спільного в часи, коли не було кораблів чи літаків, щоб добратися на інший континент. Відкриття цих гробниць в 1987 році наробило багато шуму, адже не так вже й багато є слідів доінкських цивілізацій, крім того, знайшли багато інших речей, окрім самих трупів, ще й грабіжники не встигли сюди першими.
    Музей дуже крутий! В ньому- лише оригінальні експонати. Справді дуже цікаво зроблений. В музеї мене ще порозпитували про Україну ("А, Шевченко?"), яких ще кольорів бувають очі в українців 😃, трохи були в шоці, шо в нас так холодно - для них це неймовірно, питання "Це частина Росії?" теж було 😣, тут про конфлікт мало кому відомо. За весь час лиш двоє людей сказало про це: професор фізики з Боготи і продавець фрешів біля цього музею. Останній запитав чи взагалі зараз безпечно в Україні. Я запевнила його, що так, хоч і дуже сумніваюсь, що він колись до нас завітає.
    Перед відвідинами музею ми купили на ринку в жіночки банани, а після музею повернулись на ринок, щоб докупити інші фрукти, і тут нас бачить знову ця жіночка з бананами і така з усмішкою як закричить: "Eee, gringo, que tal?" 😂 Ми сміялися довго))) Не знаю, чи в нас багато би людей сказало так доброзичливо: "Ей, москаль, як справи?")))
    Люди тут справді нереально привітні і доброзичливі. Я надіюсь, не лише в цій частині Перу.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    2
    1152

    Trujillo area

    25 novembre 2016, Pérou ⋅ ☀️ 20 °C

    Це все ще північ Перу)) Відстані неймовірні.
    Трухільйо - місто з дуже гарним колоніальним центром: красивезні вікна і балкони, всеможливі кольори будинків, мармурова блискуча плитка.
    Ми зробили велику помилку, що поселились біля вулиці, бо я думала, що подуріємо від постійних сигналень машин. В мене таке враження, що тут в школі водіння вчать: в будь-якій незрозумілій ситуації- сигналь. Особливо таксі цим дуже зловживають, щоб привернути до себе увагу. А таксі тут - більше, ніж звичайних машин.
    Поруч знаходяться важливі пам'ятки: Храми сонця і місяця та місто Чан Чан.
    Храм Сонця і Храм Місяця - церемоніальні споруди культури Мочіка, зведені в 5 ст. н.е. Особливо вражає перший, і це при тому, що іспанці його добряче понищили в свій час. І тим не менш, Храм Сонця - найбільша саманна будівля доколумбової Америки, хоча й менша зараз, ніж була в свій час.
    Чан Чан в свій час був, ймовірно, найбільшим містом Південної Америки і одним з найбільших саманних міст у світі, населений культурою Чіму. Проте зараз мало що від нього залишилось - іспанці тут теж приклались до його руйнування. А зі зміною клімату руйнування тільки посилюється.
    І ще ми тут відвідали пляж містечка Уанчако. Вода була капець яка холодна, так що у воду я вже не лізла... 😢    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    1
    222

    Huascarán national park

    27 novembre 2016, Pérou ⋅ ⛅ 19 °C

    Уаскаранський національний парк складається з гір. Ми сюди їхали з єдиною метою - піднятись до Лагуни 69, яка лежить високо серед гір і відома тим, що має надзвичайний бірюзовий колір, на всіх фото вона виглядає просто вражаюче, ну і відгуки людей були теж дуже хороші про неї. Ми приїхали в місто Уараз, звідки й можна робити різні треки в гори Уаскарану. Але тут через ряд причин (ніч ми провели в автобусі, їхали з висоти моря відразу на висоту 3500 м н.м. - рівень Уаразу + в мене були проблеми з шлунком) ми себе почували розбитими, з мутною головою, дуже змученими і з задишкою при піднятті вгору. Тому день просто пролежали: відсипались і адаптовувались.
    Цікаво, що населення в усіх цих країнах розміщене дуже нерівномірно - в таких от гірських андських містах і селах живуть в основному індіанці. Ну і ближче до джунглів теж. А от біля побережжя - всі інші. Склалось так історично: інки жили переважно в горах, а іспанці, коли прийшли, вирішили зайняти територію біля океану. З того часу в розподілі змінилось мало.
    Оскільки я все ще була досить слабка, то вирішили поміняти план, бо похід до Лагуни досить складний: стрімкий підйом вверх протягом 3-х годин, трохи менше вниз + висота під 4900 м н.м., що значно ускладнює підйом. Я була не в тому стані, щоб таке пережити вже наступного дня, тому замість цього ми рушили до льодовика Пасторурі. І це було дуже прикольно, ми зовсім не пошкодували. Крім того, для мене це було вперше - побачити льодовик. Висота, на яку ми піднялись: 5011 м н.м - наш рекорд наразі! Дорога до нього теж була гарна. Пішки було недовго - до години часу вверх, але через висоту було досить важко - задишка і запоморочення. Ми жували листя коки - тут вважається, що воно полегшує симптоми висотної хвороби, але, як на мене, це більше ефект плацебо, ніж реальна допомога. Хоча чай з коки я обожнюю - він дуже смачний! Вибачте, листя для чаю привезти не зможу, щоб в Туреччині, через яку ми повертаємось, не запхали в каталажку))))
    Льодовик же цей, на жаль, проживе ще недовго. Через зміну клімату він зникає і через 5 років зникне повністю. Це так дивно бачити щось, що скоро стане історією... Дивитись потім на власні фото 5-річної давності і порівнювати їх з актуальними, де буде лиш гола гора... Все відбувається якось значно швидше, ніж здається.
    Біля льодовика стало різко дуже холодно, западав маленький сніг. Але цей блакитно-білий колір був просто гіпнотизуючим. Чиста краса. А поруч - лагуна, утворена талою водою..    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    2
    421

    Lima

    29 novembre 2016, Pérou ⋅ ☁️ 21 °C

    Нам не радили тратити багато часу на столицю, але це ще раз доказало, що смаки у всіх різні. Нам Ліма дуже сподобалась! Це величезне місто з 10-мільйонним населенням (у Перу всього десь 30 мільйонів, тобто, кожен третій перуанець - limeño, як вони себе називають). Ну ми, звісно, не були у всій Лімі, лиш у декількох районах, той, де ми жили- вважається найкращим, і там справді нам сподобалось. Центр столиці - просто надзвичайний, ми коли вийшли на головну площу, аж роти повідкривали. В той час були якраз протести проти новообраного президента Кучинські (син польського єврея), який переміг на виборах з 0,12% відривом. До речі, помітили наскільки поляризоване суспільство зараз у всьому світі?
    І в той же час в президентському палаці була зміна президентської гвардії - щодня о 12 годині. Прямо як в Лондоні))
    Ми взяли тут безкоштовний піший тур по місту, який розтягнувся аж на 5 годин і включав ряд туристичних магазинів, де нам пропонувалося шось спробувати і купити. Тому, хоч і було дуже цікаво, але це трохи напрягало. Ще ми сходили в нашому районі в парк Кеннеді, який називають ще парком котів))) Це як з парком ігуан в Еквадорі - їх повно на кожному кроці))
    Взагалі атмосфера в місті дуже міжнародна, тут повно відомих закладів, багато білих іноземців, що тут живуть, і взагалі саме місцеве населення більше біле. Я себе тут почувала, ніби в якомусь європейському місті. От більше через цю атмосферу мені й сподобалось місто, зокрема наш район, думаю, там й справді приємно жити)
    Наступного дня ми поробили всякі побутові речі і пішли до одного парку. Він дуже красивий, купа фонтанів - танцюючих, різних форм, взагалі всяких! Ми там взагалі забули за час і мало не запізнились на автобус))    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    12

    Islas Ballestas

    1 décembre 2016, Pérou ⋅ ☀️ 22 °C

    Поїхали до міста Піско, щоб побачити ці міні-Галапагоси - острови Бальєстас, на яких живуть тюлені, пінгвіни, купа різних риб і птахів. Сам тур дуже туристичний, аж занадто як на мене. Проте сама поїздка класна! Я вперше побачила цих тварин в диких умовах! І взагалі, тюлені такі милі і вміють кричати як люди! Нам деколи здавалось, що то справді люди за борт випали і кричать))) Тварини дуже звикли до людей і взагалі не мають страху перед ними)
    Поки їхали до островів, проїхали мимо знаку на пагорбі, який називають "канделябром". Досі невідомо хто, коли і для чого його створив. Але дотримуються думки, що цей знак не належить до ліній Наска, бо відрізняється від них. Побачимо 😊    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    3
    5222

    Huacachina

    2 décembre 2016, Pérou ⋅ ⛅ 12 °C

    Зупинились в місті Іка. Як писалося в гіді: "Відвідини цього міста - це як зустріч з батьками твоєї половинки - веселого мало, але треба" 😁 Місто й справді нічим непримітне, але воно служить базою для бажаючих відвідати оазис Уакачіна, що лише в 15 хв їзди, тому треба 😁 В хостелі нам попався дуже енергійний рецепціоніст, який любить дуже багато говорити, жартувати, сміятися і жестикулювати 😀 Там ще маленька колекція грошей з різних країн, які лишали гості - та й ми теж лишили для колекції - панамські бальбоа, євро і гривні)) Він так тішився, але як почув як називається наша валюта, то ледве повторив)) Вчить німецьку, тому старався закидати німецькі співця часто, а вкінці, коли ми прощались, спитав як буде українською па-па. Я йому сказала, і він такий: "Ого, це так легко? Як тато іспанською! Я думав зараз буде знов щось важке" 😀
    Після обіду, коли впала спека, ми поїхали в пустелю. Це так дивно: ще буквально недавно стояла й цокотіла зубами біля льодовика, а тепер їдемо в пустелю. Дуже різноманітна країна! Тут ми їхали автом (хоча воно й не схоже на нормальну машину: шось середнє між джипом і машиною для гольфу)) ) по дюнах і від цього аж перехоплювало подих))) Дюни немаленькі, і коли ми скатувались з величезних вниз - це був як атракціон))) Всі так верещали як ненормальні))) Але було дуже весело, хоч і потрясло добряче))) Ще ми мали посендбордити, але замість того, щоб стояти на дошці, ми лежали на ній))) І так катались з високих дюн)) Було дуже весело, але трохи стрьомно напочатку, коли бачиш наскільки похила дюна)) З однієї з дюн можна побачити весь оазис Уакачіна, як з тих картинок в інтернеті. Вражає, як посеред мертвої пустелі такий куточок життя з водою і рослинами. Ми провели сонце і поїхали далі.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    23311

    Nazca lines

    3 décembre 2016, Pérou ⋅ ☀️ 30 °C

    Сьогодні ми в Наска! Та, це саме тут ці відомі лінії! Я не пам'ятаю, з якого часу мріяла про них, читала про них і якось навіть не думала, що колись таки побачу власними очима!!! Варіантів побачити їх є два: з вежі і з літака. З вежі мало що видно: вона невелика, та й малюнки розкидані. Тому ми вирішили глянути з повітря! Колись було багато аварій за участю цих літаків, оскільки не надавалась достатня увага безпеці, та й ціни були дешеві, тому економили на всьому. Зараз же це абсолютно безпечно, все дуже професійно і на високому рівні. Перед цим я начиталась, що через дуже маленькі розміри літаків (на пару людей буквально), через те, що літак сильно нахиляється то на одне крило, то на інше(щоб показати малюнки краще), через сильну турбулентність в цій місцевості практично всі люди на борту блюють. Один чоловік написав, що під час його польоту блювала половина людей, а інший написав, що коли він летів, то з 12 чоловік лиш 3-є було при тямі 😂 Оскільки я тут постійно маю шлункові проблеми, то зрозуміла, що я перший кандидат на блювання))) Рекомендують летіти зранку, коли повітря спокійне, на голодний шлунок і після прийому протиблювотних препаратів 😂 Летіли ми справді десь о 9:30, нічого не ївши і з запасом таблеток граволу))) Оскільки в аеропорту ми мали провести десь годину чи й півтора, поки пройдемо всі процедури перед польотом, я собі розрахувала, шо таблетку ще встигну випити, щоб вона подіяла. Але я ж не думала, що ми вже за 15 хв сидітимемо в літаку.... Про фармацевтичну допомогу моєму шлунку можна було забути. Але турбулентності не було взагалі! Тільки коли ми з крила на крило дуже перевалювались, то трохи лоскотало))) Але можна було повністю зосередитись на лініях! В літаку, крім двох пілотів, поміщалось ще 6 пасажирів, але нас було 5: ще польська пара і китаєць. Всіх перед польотом зважують і розсаджують в кабіні згідно ваги. Тому китаєць сидів сам в хвості:)
    І нарешті щодо ліній. Я не маю слів. Не знаю шо сказати. Я просто розплакалась в літаку, коли дивилась на це чудо. Хто? Коли? Як? Для чого? Я досі не прийшла до тями. Мрії здійснюються.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    2
    111141

    Machu Picchu

    6 décembre 2016, Pérou ⋅ ☁️ 0 °C

    Тут хочу описати детально!
    Почну з добирання 😊
    З Наски ми їхали нічним автобусом до Куско. Взяли найкращий, щоб виспатись і не бути розбитими наступного дня, бо поїздка триває 16 годин... Ну і хотілось випробувати ці автобуси, про які стільки чули 😋 Він був дууууже комфортабельний! Сидіння майже в лежачому положенні, персональні розважальні екрани як в літаках, вечеря і сніданок, два туалети і купа місця! Правда, через аварію по дорозі автобус запізнився на годин 5, приїхавши в Наску в 2 ночі 😕
    В Куско ми провели ті півдня, що нам лишились, акліматизовуючись до висоти (3500 м н.м.) і наступного дня подались в сторону Мачу Пікчу. Добратися до нього можна трьома шляхами: пішки одним із треків, які тривають в середньому 3 дні, автобусом 7 годин, а потім 2,5-3 години пішки, і поїздом - для найбільш лінивих і обмежених в часі 😜 Практично всі ці варіанти ведуть не до самого Мачу Пікчу, а до села при його підніжжі, яке тільки через Мачу Пікчу й живе, - Аґуас Кальєнтес. До нього можливо добратися лише поїздом або пішки, інших шляхів не існує. Поїзд- це надто просто, дорого і туристично. Тому ми роздумували над треком або автобусом і далі пішки. Оскільки всі треки придумані туоператорами і ведуть теж лише до Аґуас Кальєнтес, ми не бачили змісту їх брати, бо те саме можна зробити будь-де в світі. Крім одного. Інка трек. Це оригінальний шлях, яким інки насправді добирались до Мачу Пікчу. І це єдиний шлях, яким туди можна потрапити прямо, а не зупиняючись в Аґуас Кальєнтес, потрапивши за 15 хвилин до відкриття Мачу Пікчу, таким чином побачивши все ще до натовпу людей. Це найвідоміший трек Південної Америки. За 4 дні ходьби ціни варіюються від 500 до 1200 доларів... Кількість людей на цьому шляху обмежується 500-ма людьми на день. Через те, що це дорого, я себе перед тим погано почувала і ми напланували інші треки в Куско, в тому числі багатоденний, тож, щоб вкрай не виснажуватись, зупинились на варіанті автобус+пішки. Автобусом ми їхали 7 годин мальовничою серпантинною дорогою (хоча в Південній Америці я почала ненавидіти ці серпантинні дороги, бо мене тут під час таких поїздок постійно тошнить). Далі вздовж залізничної колії йшли 3 години пішки, роблячи круг навколо Мачу Пікчу, тож могли навіть трохи бачити руїни знизу! Дорога не зовсім безпечна, біля колії часом мало місця, а мости через ріки часто також не дуже безпечні. І хоч поїзд чуєш здалеку, але все одно трохи стрьомно було йти через тунелі: вони й не дуже короткі і місця там збоку колії теж обмаль. Тим не менше, цим шляхом йшло багато людей, в тому числі з дітьми. Колись про нього мало знали, тепер же він стає все популярнішим. Коли йшли в сторону Мачу Пікчу, проїжджав 1 поїзд, а під час зворотньої дороги (яку ми за 2,5 години подолали) - 3. Тож зважати треба обов'язково. Ну і дикі морські свинки теж бігали тут 😊 В сутінках дійшли ми до Аґуас Кальєнтес. До самого Мачу Пікчу з цього села можна дійти або пішки (не дуже простою дорогою зо 2 чи й більше години вверх і 1 год вниз), або автобусом (найдорожча автобусна поїздка в Південній Америці - 20-30 хвилин коштують 12 доларів). Шанувальників в обох варіантів є багато. Ми вирішили вверх піднятись на автобусі, а вниз спуститися пішки. Відкривається Мачу Пікчу в 6 годині, тож автобуси починають курсувати в 5:30. Проте черги людей вишикуються ще за годину до цього. Оскільки зараз несезон, людей небагато, тож нам порадили прийти о 5 до автобусної зупинки, а встали ми в 4 😣 Ми прийшли, а там вже була немаленька черга - всі хотіли побачити Мачу Пікчу при якомога меншому натовпі і зустріти на ньому світанок. І ми зрозуміли, що наші плани поїхати першим автобусом прогоріли. Проте, як ми побачили згодом, це й зовсім не обов'язково! Все добре організовано: лиш їде один автобус, наступний зразу заповнюється і практично відразу теж їде. Тож необхідності стояти вже в 4 ранку в черзі в несезон взагалі немає. Ми поїхали третім автобусом, і коли приїхали наверх, то ще було навіть закрито, бо була 5:50 😊
    Місто Мачу Пікчу було побудоване інками в середині 15 століття. Вважається, це був їх релігійний, політичний і адміністративний центр. Жила тут еліта. Найбільша кількість, яка тут проживала - 750 чоловік, але в несезон значно менше. Іспанці так і не знайшли його (воно й не дивно, адже дуже заховано), тож це одне з небагатьох місць, де сліду конкістадорів немає... Мачу Пікчу хоч і називають "загубленим містом інків", але воно ніколи не "губилось" - вважають, що місцеві завжди знали про нього і час від часу туди ходили місцеві фермери. Проте людству воно стало відоме 105 років тому, коли місцевий житель показав його американському археологу. Так і почалась історія як туристичної мекки одного з 7-ми нових чудес світу...
    Держава обмежила доступ до комплексу, врегулювавши його на рівні 2500 чоловік/день, тож квитки на високий сезон розкупляються, як гарячі пиріжки, за півроку. Ми ж забронювали за тиждень. І на цей день було все ще 2300 вільних місць...
    Сезон дощу тут починається в листопаді, проте часто вже в грудні. Цього року почався за 2 дні до нашого підйому на Мачу Пікчу. Нас це розчарувало, бо ми таки надіялись обійтись ще без дощу. Але, на щастя, у всі ці 2 дні до Мачу Пікчу і день, коли ми були на ньому, дощ випадав лише ввечері, до цього ми мали чудову погоду. Ми вже йшли з комплексу, коли він почався.
    Перед входом на сайт в мене аж мурашки були. Це таке дивне відчуття. І очікування не підвели. Це вражаюче місце, більше, ніж я собі уявляла. І це все високо посеред гір виглядає справді наче загубленим. Я спочатку в екстазі почала блукати і пішла в протилежну сторону (багато шляхів там односторонні, тож не можеш собі розвернутись і піти в іншу сторону - за цим стежать). Наблукавшись, ми повернулись до входу і пішли вже як нормальні люди за вказівниками)) На Мачу Пікчу досі працюють фонтанчики, які в свій час забезпечували інків питною водою.. Ми ще купили квитки на Уайна Пікчу, які розкуповуються ще швидше, ніж на Мачу Пікчу, оскільки там дозволено лише 400 людей на день. Уайна Пікчу - це стрімка гора, яка стоїть відразу біля міста. Звідти робляться ці типові фото з видом на Мачу Пікчу. Підніматися туди були нелегко. Дуже стрімко і чимало місць, звідки можна зірватись вниз. Там теж є інкські руїни. Часом підйом був майже вертикальний і ти вже повзеш, а не йдеш. Але вигляд на Мачу Пікчу - винагорода за це. Поруч розмовляли росіяни - мама з донькою: "Мам, стань по-другому, так ничего не видно, тебе не поверят, что ты здесь была". - "Ничего, мы докажем!".
    Коли потім дивились знизу на цю гору, не могли повірити, що ми були на самому вершечку... Гора виглядає дуже неприступною. Я спочатку навіть не могла повірити, що на неї можливо забратися. Потім ми піднялись на іншу гору - Учуй Пікчу - вона менша і ближче до Мачу Пікчу. Вигляд звідси теж чудовий. Наверху ми були одні, а потім піднявся ще дуже милий хлопчик. Виявилось, мексиканець, на свій вік непогано говорить англійською, що мене трохи здивувало. Я старалась відповідати іспанською, а він такий вкінці: "Не говорите іспанською, та?" Обламав мене так, аж обідно стало 😀😅 Потім піднялась його сестра і ледве дихаючі батьки 😁 Мама така до нас: "Це вже все??" Ми такі: "Та, це все". Вона така знов: "Що, серйозно?" 😄
    На території сайту багато лам, які часто труться об відвідувачів (щось їх там кусає, здається 😄) і люблять неочікувано пробігати мимо всім стадом 😁 Ще бігали дві білки або щось на них схоже)) Ну і ще ми бачили маленьку чорну змію, я навіть не зрозуміла відразу чи це змія, чи великий черв'як)) Тут ще багато орхідей. І водяться ведмеді, але їх, звичайно, важко побачити. До того ж, цей вид на межі вимирання.
    В самому кінці піднялись на іншу частину Мачу Пікчу, звідки теж розкинулась типова панорама, яка виглядала просто фантастично! Стоїш і не можеш повірити в те, що бачиш. Думаю, до мене досі не прийшло розуміння побаченого. Тішить, що людей справді було небагато!
    Вкінці ми пішли ще до Мосту інків, що теж знаходиться на території сайту. Історично було два шляхи добирання до Мачу Пікчу: Інка трек і оцей - Міст інків, який проходить біля обривистої скелі і сам Міст для відвідувачів закритий. Навіть дорога до нього не дуже безпечна: вузька, без паркану, а внизу стрімкий обрив. Недаремно перед входом до нього і до Уайна Пікчу реєструють всіх: кожен записує час, коли заходить і підпис, а вкінці - час, коли виходить і підпис. А внизу біля підніжжя Мачу Пікчу - капличка з квітами і іконами, присвячена людям, які загинули під час відвідин цього місця.. Мені здається, що серед усіх нових 7 чудес світу, до цього добратися найважче. Порівняти хоча б з Колізеєм, в кількох метрах від якого - станція метро 😄 Отак, змучені, але щасливі, пішли ми пішки вниз в супроводі собак. Почав падати дощ і йти було досить складно, бо слизько. Крім того, я відчула, як в мене тремтять ноги від постійних сходжень в цей день, але ці ноги мене таки донесли до Аґуас Кальєнтес 😄 11 годин ми провели на Мачу Пікчу. При бажанні там є ще чим зайнятись, але вже нема ні сил, ні часу вкінці. Особливо сподобалась індіанка, яка в традиційному одязі фотографувалась на фоні Мачу Пікчу. Я в той момент ніби в минуле потрапила. В мене тут часто таке враження.
    П.С. В мене дуже багато гарних фото, але тут лише 6 вміщається.    En savoir plus

  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    34

    Amazon jungle

    9 décembre 2016, Pérou ⋅ ⛅ -4 °C

    Амазонські джунглі можна було відвідати і в інших країнах, в яких ми встигли побувати, і всюди, думаю, був би інакший досвід. Але в Перу - вони найдоступніші, тут найкраще розвинена інфраструктура, тож тут це найпростіше. До того ж, тут знаходиться один з найбіорізноманітніших національних парків в світі - парк Ману. Сезон дощів, який щойно розпочався, насправді не найкращий час для джунглів, найкраще - одразу після нього. Ну але ж вибирати не доводилось 😊 Оскільки ми вже тут, то хотілося в Амазонські джунглі. З позитивного - ціна в цей період менше кусається.
    Гостра проблема Амазонських джунглів - вирубування лісів та ерозія ґрунту в зв'язку з цим. Майже весь парк Ману через це заборонений для відвідування, для цього треба брати у держави спеціальний дозвіл, проте ми так далеко вглиб не йшли. Всього 4 дні і 3 ночі провели там. З нами, крім гіда, були ще дві пари: голландська і голландсько-австралійська. Остання, як виявилось, австралійські дипломати, які рік пропрацювали в посольстві в Лімі. А тепер подорожують перед тим, як повернутись назад в Австралію. І наступного літа, можливо, відвідають нас у Відні.
    Джунглі - це дуже цікавий досвід. Особливо, якщо хороший гід. З нашим нам дуже пощастило! Він був дуже професійним та зацікавленим! Навіть у свій вільний час постійно розказував нам щось. І хоч сезон не найкращий для того, щоб побачити багато тварин, та й взагалі, щоб деяких побачити, треба мати велику удачу (як от ягуара), але тим не менше, виявилось круто!
    В першу ніч ми зупинились в селищі в джунглях. Досить цивілізованому. В той день якраз святкували якесь християнське свято. Але коли глянути на ці святкування, то нізащо не скажеш, шо це має хоч якийсь стосунок до християнства. Воно тут дуже переплелось з місцевими релігійними звичаями, які існували до приходу іспанців, тому швидше нагадує язичницькі ритуали.
    Гід розповідав, що в цих джунглях є і нецивілізовані племена, які часом можуть агресивно поводитись (про це навіть попереджує великий плакат в селищі). Коли сухий сезон, вони деколи спускаються на плотах до цього селища і спостерігають. Деколи в них бувають конфлікти з селянами, бо вони можуть красти щось з городів - в них же жодних знань про гроші і тому подібне. Ті з них, хто таки їздить в село працювати, взагалі не орієнтуються в цінах, тому просто роблять роботу і питають скільки дають за це. І ще вони, спробувавши алкоголь, дуже часто робляться алкоголіками. Самі ходять без одягу, максимум з пов'язками. І коли бачать човен з туристами, махають їм, щоб ті під'їхали до них, але гід каже, що дуже ймовірно, що вони там напоготові зі списами стоять в цей час. Мені би дуже хотілось хоч раз в житті побачити таке плем'я. Але досить часто вони агресивні і не бажають йти на контакт з цивілізацією.
    Також ми були на фермі, де індіанка виходжує тварин, яких знайшли при смерті, пораненими браконьєрами чи немовлятами при мертвих батьках. І видно, як вони її люблять 😊 Там і мавпи, і капібари, і лінивець, і каймани...
    Робили ми і нічні екскурсії. Бо джунглі ніколи не сплять. Це цілодобово живий організм, і в іншу пору дня водяться інші тварини. Вночі постійно щось видає звуки, тож засинати доводиться при них, ну і надієшся, що ніщо не заповзе в лоджію))
    Тут красиво, різноманітність флори і фауни справді дивує. І саме відчуття, що ти в дикому середовищі- теж не передати. Коли бачиш щось незвичне, не можеш повірити що таке є. Як от сором'язлива рослинка, яка скручується вся і закривається, коли до неї доторкаються.
    Птахів чи мавп ми спостерігали часто через телескоп.
    Ще нам тут розказували про основи медицини джунглів, як от сік одного дерева, що зовні не відрізниш від крові, має хороші антибактеріальні властивості.
    Ще ми соком одного фрукта - віто - робили собі тимчасові тату 😁 Сам сік прозорий, і ти спочатку взагалі майже не бачиш, що ти там намалювала, але наступного ранку малюнок проступає, стає синім і тримається 2-3 тижні. Тож я пару тижнів ходила з саморобним тату на передпліччі 😁
    Знову ж таки, фото багато, сюди не влізаються, тож частину закину пізніше в інстаграм.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    1
    11111

    Cusco & Sacred Valley

    13 décembre 2016, Pérou ⋅ ⛅ 20 °C

    Куско... Столиця Інкської імперії, яка, до слова, напочатку 15 століття була найбільшою імперією в світі. Крім індіанців, інших жителів тут навіть не видно. Місто красиве. Історія тут на кожному кроці. Навіть Subway розташований в старій інкській будівлі. І ще воно дуже туристичне - найбільш відвідуване у Перу, адже це відправна точка до Мачу Пікчу. Відповідно, ціни, порівняно з рештою Перу, - просто небесні. Цілком можна порівняти з західноєвропейськими. І це трохи злить: усі цікаві і важливі пам'ятки в місті і в околицях - платні. Для іноземців, звісно. Місцеві або не платять, або платять мізер. Хочеш піти в церкву - плати. Хочеш подивитись на пам'ятник - плати. Тобто, платне все, вперше таке зустрічаю. Причому в перуанських масштабах зовсім недешево: зайшов в 2 церкви - і 7-10 доларів віддав. На рівному місці. Численні торгаші на головній площі не дають спокою. Найсмішніше, що ті, які підходять до тебе, щоб начебто продати картини, показуючи їх, пропонують траву, і взагалі "у них є все", "збираєшся на вечірку?")) Притому, що на площі купа поліції.
    Вважають, що Куско через свою висоту (3600 м н.м.) і близькість до екватору є містом з найвищим середнім рівнем УФ радіації у світі.
    В цьому місті ми були найдовше за час наших подорожей, оскільки це було нашою базою для Мачу Пікчу, джунглів, Священної Долини та Райдужної гори. Крім того, тут я подавалася на болівійську візу (другу і останню візу для цієї подорожі), яка виглядає ніби неякісна ксерокопія. До речі, щодо консульства. Виглядало в ньому все якось комуністично, включно з консулом. Сам консул спитав мене чи Україна це Росія. Я відповіла, що ні. Він не вгамовувався: але колись була? Я ствердно відповіла. А він: та я питаю просто тому, що якби була, то Вам не треба було би візи, ото й всього. А так, на жаль, потрібно (притому, що в мене були всі документи, віза безкоштовна і отримала я її за 2 години). Мені так і хотілось йому сказати: а Болівія не колонія Іспанії? Але ж колись була? Та я просто питаю тільки тому, що інакше вам не треба було би віз для країн Шенгену чи взагалі мали би ЄС-громадянство, ото й всього. Потім ще консул вирішив пожартувати з іншими аплікантами: "Звідки Ви?" - "З Південної Кореї". - "Не з Північної? Хахахахах". Кореєць так глянув на нього і криво усміхнувшись, відповів: "Ні...". Як сказав Крістоф потім, деякі люди явно не на своєму місці.
    В Куско я зустріла цікавих людей. Мені дуже запам'ятався старший чоловік кубинського походження, який планує невдовзі вперше відвідати Кубу, останнього разу він там був 8-річним. В нього дуже багато родичів по всій Південній Америці, і коли вони збираються разом зі своїми чоловіками/дружинами і дітьми всі разом на Різдво, то це ціла купа людей і завжди дуже шумно. Сам він теж багато подорожує, оскільки джаз-музикант. Проте дуже довго прожив в Нью-Йорку. Останні 5 років живе в Куско і каже, що наразі йому тут подобається. Він має свою туристичну крамницю, розлучений, має дорослих дітей. "Діти хочуть лиш, щоб я був щасливий. І я щасливий, мені добре".
    А ще зустріла індіанця, який говорив зі мною російською! І ще знав німецьку! 😮
    Куско оточене Священною Долиною. Це місця, які не належали до Інкської імперії, але ними володів Імператор або окремі інки. Щоб відвідати найзнаменитіші з цих місць, треба заплатити близько 46 доларів за квиток. Традиційно. Хоч перебування в Куско і так вилилось в копієчку, але не відвідати Священну Долину, будучи тут, ми не могли. Проте випадково вийшло так, що зробили ми це таки безкоштовно.😝 До одного комплексу вело декілька шляхів, а каса лише на одному, ми цього навіть не знали і пішли альтернативним шляхом без каси)) На інші комплекси квитки не дуже перевіряють, тож ми пройшли теж непоміченими, хоч і не ховались, але нас ніхто не дьоргав. Ще інші добре було видно зовні. Справа в тому, що є єдиний квиток на всі ці комплекси. І коли нам вдалось отак випадково побачити перші з них без квитка, то купляти його лише для останнього комплексу за півгодини до закриття теж вже не мало змісту.
    Отже, відомий комплекс в самому Куско - Саксайуаман. Захисні споруди, де відбувалася битва між конкістадорами та інками. Його я свідомо вирішила відвідати без квитка, бо в неті начиталась, що це не проблема і багато хто так робить 😁 Правда, довелось кілька годин йти вгору по не дуже безпечній дорозі для цього.
    Наступного дня ми відвідали відразу решта чотири, які планували. Спочатку поїхали до Чінчеро - комплекс терас, які закінчуються вверху плато, на якому розташована непримітна зовні церква. Проте просто вражаюча всередині! Дивуюсь, як вона взагалі стоїть там така покинута і невідома. В Чінчеро віяло якимось спокоєм. Тут практично не було людей, як не дивно.
    Наступна зупинка - Салінерас. Там ще інки добували сіль. І їх нащадки досі продовжують це робити. Солончаки виглядали дуже живописно.
    Далі - Морей, агрокультурна лабораторія інків. Ще давно я бачила ці концентричні тераси в інтернеті.. І знову це прекрасне відчуття, коли вдається зрештою побачити щось на власні очі. Тут інки вирощували рослини, які ростуть в різних кліматах. Важко повірити, але між найвищою і найнижчою терасами різниця температур може сягати 5 градусів.
    І останнє - зірка Священної Долини - місто Ойянтайтамбо. Воно мені надзвичайно сподобалось! Велика частина містечка має такий же вигляд, як і за інків! Тобто це все ті ж самі будинки, лиш помальовані. І це вражаюче! Тут навіть все ще є люди, які живуть в доколумбійських поселеннях з скелетами немовлят лам чи черепами предків вдома.
    Самі руїни теж вражають! Подібні на Мачу Пікчу. Це одні з останніх захисних споруд, збудовані інками. Саме тут вони програли іспанцям. Коли гуляєш містом, впадає в очі, що вхідні двері до будинків низенькі. Як для хобітів)) Тобто, мені, наприклад, усюди треба було би схилятись. Що дає уявлення, якими ж маленькими були інки. Хоч їх нащадки зараз не набагато вищі))
    Тут ми ще випили традиційної чічі)) Вона мені дуже подобається. Чічу роблять з кукурудзи, вона якийсь час бродить і стає трохи алкогольною, але все ще слабше за пиво. Щось середнє між ним і квасом. Роблять її жіночки в селах чи маленьких містах в Андах, більше її ніде не знайти. Про те, що в закладі водиться чіча, повідомляє намотаний на швабру червоний кульок. Сама швабра стирчить на дверях, так щоб її було видно з вулиці)) Подають напій в величезних бокалах, типу тих, що й Хугарден))    En savoir plus

  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    11

    Rainbow mountain

    16 décembre 2016, Pérou ⋅ ⛅ 27 °C

    Ця гора теж належить до речей, які мене захоплювали ще задовго до подорожі. Я часто бачила в різних групах ці нереальні фото і думала, що це десь в Тибеті. Проте це Перу. І це Райдужна гора, або Гора семи кольорів, або Вінікунка - її справжня назва.
    Ми встали близько 3 ранку, щоб її побачити. Я була попереджена про те, що легко не буде. Сходження важке, передусім через висоту. Це кількагодинний трек з висоти 4300 м н.м. до 5060 м н.м. По дорозі ми також бачили поселення індіанців. Я спершу подумала, що це якісь давні руїни. Але ні, так виглядають їх домівки - абияк зліплене докупи каміння. Але ми ще бачили і прекрасні краєвиди по дорозі. Наприкінці я йшла ну дуже повільно, задишка мене доконувала і йти сил взагалі вже не було, а вкінці якраз був найкрутіший підйом. Протягом шляху індіанці пропонували коней для сходження, тому я таки вирішила взяти коника на останній кілометр, бо видохлась. Проте підйом все ж таки треба було подолати самій 😅 Наверху гори, з якої розкинувся вид на Вінікунку, було дуже холодно! Через те, що оточена вона іншими горами з льодовиками, від яких тягнуло пронизуючим вітром. Так холодно мені в Америці ще не було... Довго там витримати неможливо. Після цього ми обоє отримали нежить 😅 І ніби здається: йти важко, на горі дубак - для чого? Але ви тільки гляньте на ці фото. Краєвид приголомшуючий. І фото далеко не передають тієї краси. Це був найкрасивіший гірський пейзаж, який мені тільки доводилось бачити... Шкода, що через холод не могла ним довше насолоджуватися.    En savoir plus

    Voir la traduction
  • the painted veilVoyageurSouth American Trip
    11

    Arequipa & Colca Canyon

    17 décembre 2016, Pérou ⋅ ☀️ 21 °C

    Арекіпу називають одним з найкрасивіших міст Перу. І одним з найтуристичніших. Тут почуваєш себе ніби в Європі - красива колоніальна архітектура, люди, які тут частіше схожі зовні на європейців і багато відомих усюди мереж закладів харчування. Тут справді гарно. Це місто називають також світовою столицею альпак)) Ми тут побували на фабриці, де їх хутро перетворюють на одяг, там же мали можливість за невеликі комісійні сторожу погодувати альпак і лам))
    Ще пішли вже традиційно на ринок. Тут він дуже класний. Не проблема знайти скелет немовлят лам, усі можливі органи тварин і всеможливі тварини також, і взагалі - тут повно різного добра! Але найбільше на таких ринках ми любимо секцію фрешів. Тут їх роблять з усіх можливих фруктів і їх поєднань один з одним і іншими напоями. А жіночки за прилавками з гори фруктів змагаються за клієнтів, перекрикуючи одна одну 😊
    З цього міста ми вирушили до Колька каньйону - це другий найглибший у світі каньйон, перший розташований біля нього ж. Краще, правда, його відвідувати 2-денним треком, а не так, як ми - за день на автобусі. Все було досить поспіхом, ну і за день, звісно, не побачиш того, що за 2. Якщо в загальному - нас не вразило. Непогано, але не вау - в тому ж Перу ми бачили набагато красивіші місця. Наприкінці ми були біля місця, де час від часу літають кондори. І одного таки пощастило побачити. Величезний птах...    En savoir plus

    Voir la traduction