South American Trip

Візу вклеїли, я тепер не нелегалка)) І реєструвати туристичні візи, як виявилось, не потрібно, так що все окей) Український посол Луїс Бернардо Рамірез Бранд (так і уявляю його в вишиванці) відписав через 5 днів, повідомивши що я швидко мушу їхати до Боготи, щоб вклеїти візу, і я можу заручитися його підтримкою. Але на той момент все вже вирішилось.
Богота дуже велика (близько 8-9 млн жителів) і дуже хаотична! Всі місцеві, з якими нам доводилось спілкуватись, застерігали нас дивитись за своїми речима. Кожнісінького вечора в місті утворювались кілометрові пробки - я б здуріла там жити. Ми реально йшли швидше, ніж автобус рухався. Для Боготи, як і для практично всіх південноамериканських міст, характерно те, що центр міста, на відміну від Європи, небезпечний. І добре, що ми заздалегідь про це дізнались з блогу Ореста Зуба, інакше зробили би таку ж помилку як і він і шукали би житло в центрі. До того ж, в Колумбії завжди чомусь безпечна північ і небезпечний південь. Це стосується як країни в загальному, так і районів міст.
Ще в Боготі багато районів і кожен з них має свій центр - як у Берліні, наприклад.
Історичний центр Боготи поділений як в Панамі - одна частина не дуже чиста, не дуже безпечна, повно бродяг, а інша, де Палац президента- дуже доглянута і з купою охорони. Фотографувати там мені не дозволили. Ну і за Палацом- дуже гарна з колоніальних часів частина центру - з маленькими кольоровими будиночками.
Висоту я відчула ще в автобусі. І навіть лягаючи спати, я ще мала задишку. Місто розташоване на рівні 2500 м н.р.м., тут справді холодно, ми ходили в куртках, осінь нас таки наздогнала) Зате нема москітів))) Таки плюс, бо це просто жах з ними.
Перше що я зробила в Боготі- це випила відому колумбійську каву марки Хуан Вальдез. Вона смачнюща! Але про каву я ше напишу. Побувала також у відомому Музеї Золота. Адже Південна Америка багата на нього, ну і про Ель Дорадо ми теж чули :) Індіанці робили в свій час дуже красиві золоті вироби, жінки були практично з голови до ніг в прикрасах з золота. До речі, імпонує, що в Колумбії послуги гіда входять в ціну квитка!
Ще в місті дуже класна бібліотека, практично повністю комп'ютеризована + з балкону її 5 поверху відкривається чудова панорама міста.
Наступну вилазку я зробила самостійно неподалік Боготи у 2 різні місця. Думала, шо не встигну за день обидва, але таки вдалось 🤗
Перше - лагуна Ґуатавіта. Вважають, що саме це озеро згадується в легенді про Ель Дорадо. Лагуна розташована високо між пагорбами і туди нічого не їхало. Це означало, що мені 7 км треба протопати вгору. І це не було би великою проблемою, якби я не планувала в той день ще в інше місто. Біля підніжжя стояв дідусь, який заробляв тим, що отак підвозив туристів наверх. Почали з ним торгуватись щодо ціни. Мене кінцева все одно не влаштовувала - я знала, що це задорого для такої відстані, але дід нижче не хотів ніяк опускати. А інших варіантів в мене не було. Довелось їхати. Працівники Лагуни спитали в мене потім в скільки обійшлася мені дорога з цим дідом і сказали мені потім, що це нехороша людина. Наверху екскурсія з англомовним гідом тривала близько 2 годин, він розповідав історію цього місця і про місцеву флору. Я його навчила фрази "Розмовляєте українською?"))) Я вам скажу- непроста фраза як на початок)) Він ще сказав, що в них росте одне дерево, і ніхто не знає звідки воно. І один співробітник сказав, що воно з України 😂😂😂 От він мене потяг глянути чи це правда))) Але попередив, що цей співробітник любить вигадувати)) Дерево я бачила таке вперше)) Але сказала йому, що Україна теж велика країна, і може воно десь і росте в нас 😂😂😂 Крім мене була ще колумбійська пара. Лагуна дуже гарна, дуже спокійна. Вона була священним місцем для індіанців. Достеменно про її глибину невідомо і чи там ще є золото- теж. Але більшість напевно таки забрали звідти іспанці в свій час. Це так дивно бути в місці, про яке ти раніше читала, багато чула, але навіть не думала колись туди потрапити... Я почала спускатися вниз пішки, і тут як почалась злива, далі кількох метрів навіть не було видно добре через стіну дощу. Мені гід написав фразу на папері, де я прошу, щоб мене хтось з місцевих підкинув до дороги, але через дощ я навіть не намагалась витягти цей папір, він би відразу розлізся. Проте практично відразу зупинився чоловік, щоб мене підкинути - я промокла наскрізь. Після моїх перших слів щодо того куди мені потрібно він такий: "Ааа, ти не колумбійка?")) Не думала, що мене можуть з ними плутати)) хоча колумбійки дуже різні бувають) Він виявився надзвичайно веселою людиною, з шикарною мімікою Едді Мерфі)) Навіть дивитись на нього було весело)) Сам електрик. Підкинув мене значно далі, ніж я сподівалася, до найближчого міста. Вкінці на моє питання:" Скільки грошей це коштує?" відповів лиш з усмішкою: "Tranquilla" ))
Далі я поїхала в Зіракіпу. Там знаходиться перше чудо Колумбії - соляна катедра. Це церква, яка розташована 180 метрів під землею, в колишній соляній шахті. І всередині все зроблено з солі, за винятком кількох мармурових плит. Це колосальна робота, яку проробили люди з різних країн і з різних епох. Величезна площа, кілька поверхів, багато зал. Там проводяться різні нагородження, вручення дипломів, концерти (там надзвичайна акустика). Всередині є 3д-кінотеатр, кімната світлових ефектів, масажні спа-крісла. З англомовних відвідувачів я була єдина, тож мала персонального гіда 😁 Він розповідав, що раз там був концерт, де співали 1700 дітей ))) В них всього 20 гідів, тож кожен мав по приблизно 90 дітей в групі, вони були аж червоні 😁 А він такий мимо них проходив з двома англомовними туристами 😂
В соляній шахті є ще дуже вузькі проходи, я кажу гіду: "Це не для товстих людей", і він сказав, що в нього був випадок, коли один американець реально застряг в такому проході і не міг пройти більше ні назад, ні вперед, почав кричати, якось його з горем пополам витягли.
Ми з ним проговорили ще про купу різних цікавих речей, включаючи мови, ситуації в наших країнах. Він пояснив ситуацію з референдумом. Виявляється, є 2 нюанси. Перший: прийняття цієї угоди про мир держави з повстанцями означатиме, що людям потрібно пробачити просто людей, які ґвалтували тисячі жінок і вбивали багато людей. Натомість вони стають вільними, їх ніхто не засуджуватиме, вони стануть політиками, будуть їздити до інших країн... Але, додав гід, люди таки переступили би через себе заради миру, якби це був єдиний нюанс. Бо є другий: суспільство незадоволене теперішньою владою. А за цією угодою, замість рівноправ'я всіх гілок влади, яке є зараз, президент отримує більше повноважень. Саме проти цього проголосували люди. Хоча світ думає, що колумбійці не хочуть миру. Тож угоду, можливо, допрацюють і винесуть на повторний референдум..Read more